Зони кори великих півкуль
Окремі ділянки кори мають різне функціональне значення. Разом з підкірковими центрами, стовбуром мозку і спинним мозком великий мозок об’єднує окремі частини організму в єдине ціле, здійснює нервову регуляцію всіх органів (рис. 55, 56).
У кору великого мозку надходять доцентрові імпульси від рецепторів. Кожному рецепторному апарату відповідає в корі ділянка, яку І.П Павлов назвав кірковим ядром аналізатора. Ділянка кори, де розташовані кіркові ядра аналізаторів, названі сенсорними зонами кори великого мозку.
Ядерна зона рухового аналізатора (сомато-сенсорна зона), куди надходять збудження від рецепторів суглобів, скелетних м’язів і сухожилок, розташована в передню- і задньоцентральних ділянках кори. У межах передньої центральної закрутки найвище розміщені центри для м’язів нижньої кінцівки, нижче – для м’язів тулуба, потім верхньої кінцівки і, нарешті, центри м’язів голови. Ураження цієї зони призводить до паралічу протилежної половини тіла.
Рис. 55. Зовнішня будова головного мозку (за дорлінг кіндерслі, 2003)
Передцентральна звивина (gyrus precentralis) і прицентральна часіка (lobulus paracentralis) лобової частки становлять руховий центр кори і є аналізатором кінестезичних імпульсів, які надходять від посмугованих м’язів, суглобів, сухожилків. Тут замикаються рухові умовні рефлекси. У верхній ділянці перед центральної звивини розташовані клітинні групи, що належать до м’язів нижніх кінцівок, нижче – верхніх кінцівок, ще нижче – неврони, пов’язані з іннервацією м’язів голови. Оскільки нервові шляхи перехрещуються, праві рухові центри кори пов’язані з мускулатурою лівої сторони тіла і навпаки.
У задній частині середньої лобової звивини міститься центр узгодженого руху голови й очей (окоруховий, блоковий, відвідний і додатковий нерви).
Рис. 56. Кіркові поля (за Дорлінг Кіндерслі, 2003)
У задньому відділі нижньої лобової звивини розміщена зона Брока – руховий центр мови, який разом із центром Верніке забезпечують здатність людини читати, писати, чути, вимовляти і розуміти мову.
Ушкодження різних полів кори лобової частки може призвести: до підвищення агресивності й послаблення реакції страху; зростання пасивно-захисних умовних рефлексів; порушення харчових і захисних умовних рефлексів.
У таких людей спостерігається втрата ініціативи, апатія, порушення абстрактного мислення, нездатність до творчого мислення, розгальмування нижчих емоцій і потягів, розлади мовлення і понятійного мислення.
У задній частині лобової звивини розташований центр письма, ураження якого призводить до порушення навичок письма під контролем зору.
У лівій (у лівшів у правій) нижній тім’яній часточці розташований центр, який координує цілеспрямовані рухи. Він функціонує за типом тимчасових зв’язків, які виникають протягом індивідуального життя, тобто умовних рефлексів. У разі ушкодження цього центру елементи довільних рухів зберігаються, але порушуються цілеспрямовані дії (апраксія).
У верхній тім’яній частці (задньоцентральна звивина) розміщений кірковий центр аналізаторів чутливості (больової, температурної, дотикової), або сомато-сенсорна кора. Ураження кори у цій частині призводить до часткової або повної анестезії (втрата чутливості).
Ураження кори в ділянці верхньої тім’яної частки призводить до зниження больової чутливості і порушення стереогноза – впізнавання предметів на дотик без допомоги зору.
У нижній тім’яній частині розташований центр праксії, який регулює здатність здійснювати координаційні рухи, які складають основу робочих процесів і потребують спеціального навчання.
У кутовій звивині тім’яної частки розташований зоровий центр мови. Його ураження призводить до неможливості розуміння письма (алексія).
Тім’яна ділянка – це апарат вищої інтегративної діяльності мозку людини, вона безпосередньо стосується процесів біологічної і соціальної адаптації, є фізіологічною основою вищих психічних функцій.
Локалізація статичного аналізатора (центр збереження рівноваги і положення тіла в просторі) – кора верхньої та середньої скроневих звивин. Ушкодження цього центру призводить до атаксії (розладу координації рухів).
Зона шкірного аналізатора, зв’язаного з температурою, больовою і тактильною чутливістю займає задньоцентральну ділянку. Центри чутливості нижчих частин тіла розміщені у верхніх частинах тіла – у нижніх її ділянках.
Найбільшу площу займає кіркове представництво рецепторів кисті рук, голосового аналізатора і обличчя, найменшу – тулуба, стегна і гомілки.
Ядерна зона зорового аналізатора розташована на внутрішній поверхні потиличної ділянки, в зоні шпорної борозни. Ураження цього центру призводить до сліпоти. При порушеннях у сусідніх із шпорною борозною частин кори в ділянці потиличного полюса на медіальній і латеральній поверхнях частки може спостерігатися втрата зорової пам’яті, здатності орієнтації у незнайомій обстановці, порушення функції, пов’язаної із бінокулярним зором (здатності за допомогою зору оцінювати форму предметів, відстань до них тощо).
У корі верхньої скроневої звивини розташована частина слухового аналізатора, а поблизу від бокової борозни – ядерна зона смакового аналізатора. Двостороннє ураження до повної кіркової глухоти.
Нюхова зона розміщена на внутрішній поверхні скроневих ділянок кори. В ділянці середньої і нижньої скроневих звивин розташоване кіркове представництво вестибулярного аналізатора. Ураження цієї ділянки призводить до порушення рівноваги під час стояння і зниження чутливості.
Із сенсорними зонами взаємодіє моторна зона кори великого мозку. Ядерні зони аналізаторів – це ділянки кори, в яких закінчується основна маса провідних шляхів аналізаторів. За межами ядерних зон розташовані розсіяні елементи, куди надходять імпульси від тих же рецепторів, що і в ядро аналізатора.
Центр мови міститься у лівій півкулі. Розрізняють 2 центри мови: руховий (зона Брока), який міститься у нижній частині лобової ділянки і слуховий (зона Верніке), який знаходиться у скроневій ділянці, під заднім кінцем сільвієвої борозни. Центри мови є лише у людини. Мовлення, мислення, почуття і вправні рухи контролюються нейронами, які розміщені в лобовій ділянці головного мозку. Розпізнавання тонів і звуків відбувається в скроневій ділянці. Ця ділянка також бере участь у запам’ятовуванні інформації. Різноманітні сенсорні відчуття, такі як біль, температура усвідомлюються та інтерпретуються в тім’яній ділянці. Потилична ділянка фіксує та інтерпретує зорові образи.
Источник
Представництво соматичної та вісцеральної чутливості. У кожній півкулі є дві зони представництва соматичної (шкірної і суглобово -м’язової) і вісцеральної чутливості, які умовно називаються I і II соматосенсорними зонами кори. Перша соматосенсорна зона кори розташована в задній центральній звивині. Розмір її значно більше, ніж у інших. До цієї зони надходять аферентні імпульси від заднього вентрального ядра таламуса, що доставляють інформацію, яка отримується шкірними (тактильними і температурними), суглобово- м’язовими і вісцеральними рецепторами протилежної сторони тіла.
Площа кіркової проекції визначається кількістю нервових клітин кори, що у беруть участь у сприйнятті подразнень від того чи іншого рецепторного поля. Чим більша кількість клітин, тим більше диференційований аналіз периферичних подразнень. Кіркові проекції рецепторів вісцеральних аферентних систем (травного тракту, видільної апарату, серцево – судинної системи) розташовані в області представництва шкірних рецепторів відповідних ділянок тіла.
Друга соматосенсорна зона розташована під роландовою борозною і поширюється на верхній край Сильвієвої борозни; аферентні імпульси в цю зону також надходять із заднього вентрального ядра таламуса.
Представництво зорової рецепції. Кіркові кінці зорового аналізатора, так звані зорові зони, розташовані на внутрішній поверхні потиличних часток обох півкуль в області шпорної борозни і прилеглих звивин. Зорові зони являють собою проекцію сітківки ока. Аферентні імпульси надходять в цю область від зовнішніх колінчастих тіл, де знаходяться треті нейрони зорового шляху.
Представництво слуховий рецепції. Коркові кінці слухового аналізатора локалізуються в першій скроневій і так званій поперечнійскроневій звивині Гешля. Аферентні імпульси надходять в цю зону від клітин внутрішніх колінчастих тіл (треті нейрони слухового шляху) і несуть інформацію від слухових рецепторів завитки внутрішнього вуха. Імпульси, що виникають у рецепторах завитки при сприйнятті тонів різної висоти, надходять у різні групи клітин слухової зони.
Представництво смакової рецепції. Кіркові кінці смакового аналізатора, за даними Пенфілда, розташовані у людини в скроневій частці, поблизу від сильвєвої і циркулярної борозен, поруч з ділянкою кори, подразнення якої викликає слиновиділення. Аферентні імпульси надходять у смакову зону від нижнього заднього ядра таламуса.
Представництво нюхової рецепції. Шляхи нюхової чутливості є єдиними аферентними шляхами, що не проходять через ядра зорових горбів. Їх перші нейрони – нюхові клітини – розташовуються у слизовій оболонці носа. Другі нейрони знаходяться в нюховій цибулині.
Відростки других нейронів утворюють нюховий тракт, який доходить до клітин, розташованих в передній частині грушоподібної частки (А. Бродул), де розташований корковий кінець нюхового аналізатора.
Ефекти подразнення і руйнування сенсорних зон у людини.
Локалізація сенсорних зон у людини вивчена головним чином методом електричного подразнення різних точок кори під час мозкових операцій. Так як такі операції проводяться під місцевою анестезією, то пацієнт може дати точну словесну характеристику виникаючих у нього відчуттів. Останні, як показали детальні дослідження, проведені Пенфілдом і інш., завжди мають елементарний характер. Так, при подразненні зорової зони у людини виникають відчуття спалахів світла, темряви і різних кольорів. Ніяких складних зорових галюцинацій при подразненні цієї області не спостерігається. Подразнення слухової області кори викликає відчуття різних звуків, які можуть бути високими і низькими, гучними і тихими, але ніколи при електричному подразненні у пацієнта не виникає сприйняття звуків мови. Подразнення соматосенсорної зони викликає відчуття дотику, поколювання, оніміння, рідше слабке температурне чи больове відчуття. Виражених больових відчуттів майже ніколи не спостерігається. При подразненні нюхової або смакової зони виникають різні запахові або смакові (здебільшого неприємні) відчуття.
Руйнування сенсорних зон у людини веде зазвичай до грубих порушень даного виду чутливості на протилежній вогнищу ураження стороні тіла. Двостороннє ураження зорових зон призводить до повної сліпоти, видалення слухових зон – до глухоти. Порушення функцій сенсорних зон у людини при крововиливі, пухлині, пораненні компенсуються значно гірше, ніж у тварин. На підставі дослідів, проведених на собаках з видаленням різних ділянок кори великих півкуль, І. П. Павлов дійшов висновку, що в кірковій кінці кожного аналізатора слід розрізняти центральну частину, або ядро, і так звані розсіяні елементи. Під цими елементами він розумів нервові клітини, розташовані в широкій області, куди надходять імпульси від тих же рецепторів, що і в ядра аналізатора. Наявність розсіяних елементів забезпечує можливість компенсації функції при руйнуванні ядра аналізатора. У людини компенсація функцій менш виражена, мабуть, тому, що нервові клітини кіркових кінців аналізаторів більш концентровані в сенсорних зонах.
Источник
Кора великого мозку – це вищий і наймолодший відділ ЦНС. Кора складається з 14-17 млрд червоних клітин, їх відростків і нейроглії. Нейрони розташовані шістьма шарами.
Відростки нервових клітин, які зв’язують різні відділи однієї півкулі називають асоціативними, різних півкуль – комісуральними, які зв’язують кору з іншими відділами ЦНС – провідниковими.
Одним із основних методів вивчення функцій кори головного мозку є запис біострумів кори – електроенцефалограма (ЕЕГ)
На ЕЕГ виділяють 4 види різної частоти і величини хвилі:
– дельта – найповільніші
– тета – більш швидкі
– альфа – швидкі
– бета – найшвидші
Частота хвиль залежить від стану мозку:
– в стані спокою і при закритих очах – дельта
– при деякій активності – альфа і тета
– при високій активності – бета хвилі(при розв’язанні задач)
Функції кори великого мозку:
1. Здійснює взаємодію організму з навколишнім середовищем за рахунок безумовних і умовних рефлексів.
2. Вона є основою поведінки вищої нервової діяльності організму.
3. За її рахунок здійснюються вищі психічні функції – мислення, свідомість.
4. Регулює і об’єднує роботу всіх внутрішніх органів і регулює обмін речовин.
Таким чином, кора контролює процеси, які відбуваються в організмі, а також всю діяльність людини. Павлов казав, що кора – є розпорядником і розподільником всієї діяльності тваринного і людського організму.
Функціональні зони кори великих півкуль
Павлов встановив, що різні ділянки кори мають різне функціональне значення.
Одні керують рухами, другі чутливими функціями, треті – вегетативними функціями.
Ці ділянки отримали назву – функціональних зон кори. Чітких границь між ними немає. Клітини однієї зони переходять в другі зони, однак в центрі кожної зони розміщені найбільш централізовані клітини.
Функціональні зони кори:
– чутливі(сенсорні)
– рухливі(моторні)
– німі(асоціативні)
– лімбічна система
Чутливі зони розміщені в різних долях півкуль:
– зона зорового аналізатора – в потиличній долі
– зона слухового аналізатора – в скроневій долі
– зона шкіряної чутливості представлена задньою центральною звивиною(тактильна, больова, температурна). Враження цієї звивини на одній стороні призводить до порушення шкіряної чутливості на протилежній стороні тіла
– смакова зона розташована в лімбічній системі (гачок) кори великого мозку. При її враженні спотворюється або втрачається смак
– за функцію мови відповідають декілька зон:
І – в лобній долі лівої півкулі розташований моторний центр мови. При її враженні мова затруднена або неможлива.
ІІ – в скроневій області знаходиться сенсорний центр мови. Враження цієї зони призводить до розладів сприйняття мови. Хворі не розуміють значення слів, хоча самі здібні казати слова.
ІІІ – в потиличній долі кори великого мозку є зони, котрі забезпечують сприйняття письмової (зорової) мови. При враженні цих зон хворий не розуміє письмовий текст.
Моторна зона представлена передньою центральною звивиною. При її подразненні виникають скорочення скелетних м’язів на протилежній стороні. Верхні ділянки цієї зони зв’язані з рецепторами м’язів нижніх кінцівок, середні – м’язів тулуба, нижні – м’язів голови.
В залежності від ширини враження передньої центральної звивини наступають паралічі (повна відсутність рухів), або парези (послаблення рухів).
9. Лімбічна система, її роль в регуляції поведінкових реакцій.
Поняття про лімбічну систему
Лімбічна система – це комплекс утворень кінцевого, проміжного і середнього мозку, а саме, мигдалеподібне тіло, погранична пластинка, морський коник, склепіння…, які, як кільцем охоплюють мозолисте тіло.
Функції лімбічної системи
І – Лімбічна система – це коркова зона вегетативних функцій у гомеостазі
– серцево-судинної
– дихальної
– травної
– обміну речовин і енергії
ІІ – Відповідає за емоції та інстинкти(харчовий, захисний, статевий, батьківський)
ІІІ – Відповідає за довготривалу пам’ять
Фізіологічні властивості безумовних рефлексів. Класифікація безумовних рефлексів.
Безумовні рефлекси – це природжені, відносно постійні стереотипні реакції організму на дію зовнішнього і внутрішнього середовищ, що здійснюється за допомогою нижніх відділів ЦНС.
Властивості безумовних рефлексів:
1. Вони є вродженими
2. Спадково передаваємі
3. Більшість з них функціонує одразу після народження(клювання у птахів, смоктання у савців)
4. Є видовим, однакові рефлекси у кожної особи одного виду
5. Постійні і зберігаються на протязі всього життя
6. Формуються і реалізуються за жорсткою генетичною програмою
7. Кожен біологічний вид має певну чітко окреслену програму поведінки, яка забезпечує пристосування тварини даного виду до стабільних, характерних для даного виду умов життя
Класифікація безумовних рефлексів:
1. Рухові БР (локомоторні, статичні, статокінетичні)
2. Вегетативні, або вісцеральні БР (харчові, дихальні, статеві, судинні)
3. Орієнтовні БР – це рефлекси по типу «Що таке?»
4. Захисні
Інстинкти – це природжені програми поведінки, для здійснення яких майже не потрібне попереднє навчання.
За суттю інстинкти – є комплексом простих БР. Інстинкти діляться на:
1. Вітальні – питний, харчовий, оборонний
2. Рольові
3. Ієрархічні
Відмінності умовних рефлексів від безумовних. Умови утворення і збереження умовних рефлексів. Механізм замикання тимчасового зв’язку.
В процесі еволюції у тварин виробилась здібність утворювати рефлекси, які можуть здійснюватись тільки при визначних умовах, які Павловим були названі умовними рефлексами.
| 1. Якщо БР забезпечують пристосування до стабільних умов життя даного виду | 1. То УР забезпечують виживання в змінних умовах |
| 2. БР – вроджені | 2. УР – набуті |
| 3. БР – спадково передаваємі | 3. УР – не передаються спадково |
| 4. Більшість функціонують одразу після народження | |
| 5. Є видовими | 5. Є індивідуальними |
| 6. Постійні, зберігаються все життя 7. БР не потребують спеціальних умов | 6. Непостійні, можуть виникати і зникати |
| 7. УР – потребують спеціальних умов, а саме: – поєднання в часі зовнішнього подразника, сприйнятого корою(дзвоника) з здійсненням БР(їжі) | |
| 8. Здійснюються за рахунок нижчих відділів ЦНС | 8. Здійснюються за рахунок кори великого мозку |
Умови утворення і збереження УР:
1. Поєднання в часі двох подразників – індиферентного (дзвоника), якщо в подальшому стане умовним сигналом і безумовного подразника (їжі)
2. Індиферентний сигнал (дзвоник), повинен діяти раніше безумовного подразника (їжі)
3. Відсутність відволікаючих сторонніх подразників
4. Бадьорий стан кори (стан хвороби затримує утворення УР)
5. Безумовний подразник повинен бути сильніше умовного
6. Для збереження УР, їх час від часу требапідкріплювати безумовними рефлексами
Механізм замикання тимчасового зв’язку, (або механізм утворення умовних рефлексів):
1. Зв’язано з формуванням нових зв’язків в ЦНС
2. Умовний сигнал (дзвоник або світло) викликає виникнення збудження в мозковому відділі відповідного аналізатора (скроневій або потиличній долі)
3. Безумовний подразник (їжа) збуджує – рефлекторний центр (травлення) і одночасно корковий центр (травлення)
4. Таким чином, при виробці умовного рефлексу в корі великих півкуль виникає два вогнища збудження – один в мозковому центрі аналізатора (скронева або потилична зона) – другий в кірковому представництві центру БР (травлення – лімбічній системі)
5. Між ними поступово встановлюється тимчасовий зв’язок по принципу домінанти
6. Від безумовного подразника в корі виникає більш сильне вогнище збудження (домінанти), яке притягує нервові імпульси з інших вогнищ збудження.
Цей зв’язок, або проторення шляху, встановив Павлов і назвав замканням.
Таким чином, між кірковим центром зору або слуху і кірковим центром травлення встановлюється тимчасовий зв’язок. Крім того, в формуванні рефлекторної дуги приймають участь і нейрони ретикулярної формації, підкіркових ядер, лімбічної системи.
Гальмування умовних рефлексів. Види гальмування. Фізіологічне значення.
УР не тільки виробляються, але й зникають при визначних умовах.
Діяльність кори мозку (вищого центру всіх функцій) відбувається при взаємодії збудження і гальмування.
Збудження – веде до виробки УР.
Гальмування – до пригнічення УР.
Розрізняють два види гальмування УР:
Не знайшли потрібну інформацію? Скористайтесь пошуком google:
Источник