Рухові функціональні зони кори головного мозку

Окремі ділянки кори мають різне функціональне значення. Разом з підкірковими центрами, стовбуром мозку і спинним мозком великий мозок об’єднує окремі частини організму в єдине ціле, здійснює нервову регуляцію всіх органів (рис. 55, 56).

У кору великого мозку надходять доцентрові імпульси від рецепторів. Кожному рецепторному апарату відповідає в корі ділянка, яку І.П Павлов назвав кірковим ядром аналізатора. Ділянка кори, де розташовані кіркові ядра аналізаторів, названі сенсорними зонами кори великого мозку.

Ядерна зона рухового аналізатора (сомато-сенсорна зона), куди надходять збудження від рецепторів суглобів, скелетних м’язів і сухожилок, розташована в передню- і задньоцентральних ділянках кори. У межах передньої центральної закрутки найвище розміщені центри для м’язів нижньої кінцівки, нижче – для м’язів тулуба, потім верхньої кінцівки і, нарешті, центри м’язів голови. Ураження цієї зони призводить до паралічу протилежної половини тіла.

Зовнішня будова головного мозку

Рис. 55. Зовнішня будова головного мозку (за дорлінг кіндерслі, 2003)

Передцентральна звивина (gyrus precentralis) і прицентральна часіка (lobulus paracentralis) лобової частки становлять руховий центр кори і є аналізатором кінестезичних імпульсів, які надходять від посмугованих м’язів, суглобів, сухожилків. Тут замикаються рухові умовні рефлекси. У верхній ділянці перед центральної звивини розташовані клітинні групи, що належать до м’язів нижніх кінцівок, нижче – верхніх кінцівок, ще нижче – неврони, пов’язані з іннервацією м’язів голови. Оскільки нервові шляхи перехрещуються, праві рухові центри кори пов’язані з мускулатурою лівої сторони тіла і навпаки.

У задній частині середньої лобової звивини міститься центр узгодженого руху голови й очей (окоруховий, блоковий, відвідний і додатковий нерви).

Кіркові поля

Рис. 56. Кіркові поля (за Дорлінг Кіндерслі, 2003)

У задньому відділі нижньої лобової звивини розміщена зона Брока – руховий центр мови, який разом із центром Верніке забезпечують здатність людини читати, писати, чути, вимовляти і розуміти мову.

Ушкодження різних полів кори лобової частки може призвести: до підвищення агресивності й послаблення реакції страху; зростання пасивно-захисних умовних рефлексів; порушення харчових і захисних умовних рефлексів.

У таких людей спостерігається втрата ініціативи, апатія, порушення абстрактного мислення, нездатність до творчого мислення, розгальмування нижчих емоцій і потягів, розлади мовлення і понятійного мислення.

У задній частині лобової звивини розташований центр письма, ураження якого призводить до порушення навичок письма під контролем зору.

У лівій (у лівшів у правій) нижній тім’яній часточці розташований центр, який координує цілеспрямовані рухи. Він функціонує за типом тимчасових зв’язків, які виникають протягом індивідуального життя, тобто умовних рефлексів. У разі ушкодження цього центру елементи довільних рухів зберігаються, але порушуються цілеспрямовані дії (апраксія).

У верхній тім’яній частці (задньоцентральна звивина) розміщений кірковий центр аналізаторів чутливості (больової, температурної, дотикової), або сомато-сенсорна кора. Ураження кори у цій частині призводить до часткової або повної анестезії (втрата чутливості).

Ураження кори в ділянці верхньої тім’яної частки призводить до зниження больової чутливості і порушення стереогноза – впізнавання предметів на дотик без допомоги зору.

У нижній тім’яній частині розташований центр праксії, який регулює здатність здійснювати координаційні рухи, які складають основу робочих процесів і потребують спеціального навчання.

У кутовій звивині тім’яної частки розташований зоровий центр мови. Його ураження призводить до неможливості розуміння письма (алексія).

Тім’яна ділянка – це апарат вищої інтегративної діяльності мозку людини, вона безпосередньо стосується процесів біологічної і соціальної адаптації, є фізіологічною основою вищих психічних функцій.

Локалізація статичного аналізатора (центр збереження рівноваги і положення тіла в просторі) – кора верхньої та середньої скроневих звивин. Ушкодження цього центру призводить до атаксії (розладу координації рухів).

Зона шкірного аналізатора, зв’язаного з температурою, больовою і тактильною чутливістю займає задньоцентральну ділянку. Центри чутливості нижчих частин тіла розміщені у верхніх частинах тіла – у нижніх її ділянках.

Найбільшу площу займає кіркове представництво рецепторів кисті рук, голосового аналізатора і обличчя, найменшу – тулуба, стегна і гомілки.

Ядерна зона зорового аналізатора розташована на внутрішній поверхні потиличної ділянки, в зоні шпорної борозни. Ураження цього центру призводить до сліпоти. При порушеннях у сусідніх із шпорною борозною частин кори в ділянці потиличного полюса на медіальній і латеральній поверхнях частки може спостерігатися втрата зорової пам’яті, здатності орієнтації у незнайомій обстановці, порушення функції, пов’язаної із бінокулярним зором (здатності за допомогою зору оцінювати форму предметів, відстань до них тощо).

У корі верхньої скроневої звивини розташована частина слухового аналізатора, а поблизу від бокової борозни – ядерна зона смакового аналізатора. Двостороннє ураження до повної кіркової глухоти.

Нюхова зона розміщена на внутрішній поверхні скроневих ділянок кори. В ділянці середньої і нижньої скроневих звивин розташоване кіркове представництво вестибулярного аналізатора. Ураження цієї ділянки призводить до порушення рівноваги під час стояння і зниження чутливості.

Із сенсорними зонами взаємодіє моторна зона кори великого мозку. Ядерні зони аналізаторів – це ділянки кори, в яких закінчується основна маса провідних шляхів аналізаторів. За межами ядерних зон розташовані розсіяні елементи, куди надходять імпульси від тих же рецепторів, що і в ядро аналізатора.

Центр мови міститься у лівій півкулі. Розрізняють 2 центри мови: руховий (зона Брока), який міститься у нижній частині лобової ділянки і слуховий (зона Верніке), який знаходиться у скроневій ділянці, під заднім кінцем сільвієвої борозни. Центри мови є лише у людини. Мовлення, мислення, почуття і вправні рухи контролюються нейронами, які розміщені в лобовій ділянці головного мозку. Розпізнавання тонів і звуків відбувається в скроневій ділянці. Ця ділянка також бере участь у запам’ятовуванні інформації. Різноманітні сенсорні відчуття, такі як біль, температура усвідомлюються та інтерпретуються в тім’яній ділянці. Потилична ділянка фіксує та інтерпретує зорові образи.

Читайте также: Песня не кори меня

Источник

Сенсорні, асоціативні, моторні зони кори формують нову кору – неокортекс.

Сенсорні зони кори відповідають представництву окремих сенсорних систем (аналізаторів) у різних ділянках кори.

Так, кіркове представництво зорового аналізатора локалізується у потиличній зоні кори (шпорна закрутка), слухового – у висковій зоні, соматосенсорного – у постцентральній закрутці.

Сенсорні зони кори, діючи разом з іншими елементами специфічних каналів зв’язку в сенсорних системах, забезпечують формування відчуттів.

Асоціативні зони кори – лобна, тім’яна, вискова забезпечують виконання вищих кіркових функцій, а саме:

· Розпізнавання образів (разом з асоціативними ядрами таламуса);

· Здійснення абстрактного мислення, мови;

· Беруть участь у формуванні пам’яті

· Забезпечують вибір цілей рухових реакцій та на основі цього приймають участь у формуванні та виборі конкретних програм цих рухів.

· Приймають участь у формуванні, зберіганні та реализації вроджених та набутих програм рухових реакцій організму.

Моторні зони – їх декілька. Головна моторна зона знаходиться у прецентральній звивині, премоторна зона – попереду головної (первинної) моторної зони і в глибині сільвієвої борозни. Моторні нейрони ї також у зоні представництва соматосенсорного аналізатора – постцентральна закрутка.

Від моторних зон кори інформація передається до мотонейронів спинного мозку – далі до м’язів і наступними низхідними шляхами:

Прямий кортикоспінальний шлях, що перехрещується в області пірамід, тому носить назву пірамідного. Активує мотонейрони флексорів і гальмує – екстензорів дистальних відділів кінцівок – регулює найбільш тонкі і точні рухи дистальних відділів кінцівок, передусім пальців рук. Закінчується, здебільшого, на вставних нейронах спинного мозку – можливість тонкої регуляції рухів. Віддає колатералі до всіх рухових ядер стовбуру мозку.

По системі шляхів, що перемикаються у стовбурі мозку на рухові ядра. Ці шляхи, на відміну від пірамідного, формують екстрапірамідну систему зв’язку моторної кори з мотонейронами спинного мозку. За допомогою цієї системи, вцілому, регулюються менш точні довільні рухи (руброспінальний шлях), грубі позно-тонічні (ретикуло-спінальний та вестибулоспінальний):

Кортико-рубро-спінальний шлях – разом із кортико-спінальним шляхом входить до ЛНС регуляції рухів; активує мотонейрони флексорів і гальмує – екстензорів дистальних відділів кінцівок.

Кортико-ретикулоспінальний шлях активує мотонейрони флексорів і гальмує – екстензорів проксимальних відділів кінцівок і тулуба. Входить до складу МНС регуляції рухів.

Кортико-вестибулоспінальний шлях активує мотонейрони екстензорів та гальмує – флексорів проксимальних відділів кінцівок та тулуба. Входить до складу МНС, забезпечує регуляцію грубих позо-тонічних рухів.

Моторні зони кори лише виконують рухові програми, передаючи інформацію до мотонейронів спиного мозку  до м’язів. Вони запускають в дію програми рухів, дуже складних і достатньо простих, змінюють силу спінальних та стовбурових рухових рефлексів.

10. Взаємодії різних рівнів ЦНС у регулюванні рухових функцій. Локомоції, їх регулювання. Функціональна структура довільних рухів. Вікові зміни рухових функцій .

Термін локомоція означає переміщення тіла в просторі з одного положення в інше, для чого необхідна певна витрата енергії. Зусилля, що розвиваються при цьому, повинні подолати, перш за все, силу тяжіння, опір навколишнього середовища і сили інерції самого тіла. На локомоцию впливають характер і рельєф місцевості. Під час локомоциі організму необхідно постійно підтримувати рівновагу.

Типові приклади локомоції – ходіння або біг, які відрізняються стереотипними рухами кінцівок, причому для кожної форми локомоциі характерні дві фази кроку: фаза опори і фаза перенесення.

У спинному мозку виявлений ланцюг нейронів, що виконує функції генератора того, що крокує. Вона відповідальна за чергування періодів збудження і гальмування різних мотонейронів і може працювати в автоматичному режимі.

Як відомо, спинний мозок знаходиться під безперервним контролем вищих рухових центрів.

По відношенню до локомоції цей контроль переслідує ряд цілей:

· швидко запускає локомоцию, підтримує постійну швидкість або змінює її, якщо потрібний, а також припиняє її в потрібний момент часу;

· точно розміряє рух (і навіть окремий крок) з умовами середовища;

· забезпечує достатньо гнучку позу, щоб відповідати різним умовам пересування, таким, наприклад, як повзання, плавання, біг по снігу, перенесення вантажу і так далі

Дуже важливу роль в цьому контролі відіграє мозочок, який забезпечує корекцію і точність постановки кінцівок на основі порівняння інформації про роботу спінального генератора і реальних параметрів рухів. Передбачається, що мозочок програмує кожен наступний крок на основі інформації про попередній. Інший найважливіший рівень мозку, куди прямує інформація про характер виконання руху, це великі півкулі з їх таламічними ядрами, стріопаллідарною системою і відповідними зонами кори головного мозку.

В забезпеченні будь-якого руху беруть участь різні компоненти, тому одне з головних питань полягає в тому, яким чином забезпечується одночасність команди, що поступає до виконавчих апаратів. Незалежно від стратегії і тактики конкретного руху, основне завдання системи, що забезпечує програму, полягає в координації всіх компонетов команди.

ЦНСмає в своєму розпорядженні деяке число генетично закріплених програм (наприклад, локомоторна програма того, що крокує, що базується на активності спінального генератора). Такі прості програми об’єднуються в складніші системи типу підтримки вертикальної пози. Подібне об’єднання відбувається в результаті навчання, яке забезпечується завдяки участі передніх відділів кори великих півкуль.

Найскладнішою і філогенетічно наймолодшою є здатність формувати послідовність рухів і передбачати її реалізацію. Рішення цієї задачі пов’язане з фронтальною асоціативною системою, яка запам’ятовує і зберігає в пам’яті такі послідовності рухів. Вищим віддзеркаленням цього кодування у людини є вербалізация, або словесний супровід, основних понять руху.

Дата добавления: 2016-03-27; просмотров: 2566 | Нарушение авторских прав | Изречения для студентов

Читайте также:

Рекомендуемый контект:

Поиск на сайте:

Источник

Кора головного мозку: зони- сенсорна,асоціативна,рухова.
Кора головного мозку: зона сенсорна

Сенсорні зони – це функціональні зони кори головного мозку, які через висхідні нервові шляхи отримують сенсорну інформацію від більшості рецепторів тіла. Вони займають окремі ділянки кори, пов’язані з певними видами відчуттів. Розміри цих зон корелюють з числом рецепторів у відповідній сенсорній системі.

– Первинні сенсорні зони і первинні моторні зони (проекційні зони);

– Вторинні сенсорні зони і вторинні моторні зони (асоціативні одномодальних зони);

– Третинні зони (асоціативні разномодальних зони);

Первинні сенсорні і моторні зони займають менше 10% поверхні кори головного мозку і забезпечують найбільш прості сенсорні і рухові функції.

Кора головного мозку: зони асоціативні (функціональні)

Асоціативні зони – це функціональні зони кори головного мозку. Вони пов’язують знову що надходить сенсорну інформацію з полученой раніше і зберігається в блоках пам’яті, а також порівнюють між собою інформацію, що отримується від різних рецепторів. Сенсорні сигнали інтерпретуються, осмислюються і при необхідності використовуються для визначення найбільш підходящих відповідних реакцій, які вибираються в асоціативної зоні і передаються в пов’язану з нею рухову зону. Таким чином, асоціативні зони беруть участь у процесах запам’ятовування, навчання і мислення, і результати їх діяльності складають те, що зазвичай називають інтелектом.

Окремі великі асоціативні області розташовані в корі поруч з відповідними сенсорними зонами. Наприклад, зорова асоціативна зона розташована в потиличній зоні безпосередньо попереду сенсорної зорової зони і здійснює описані вище асоціативні функції, пов’язані із зоровими відчуттями. Деякі асоціативні зони виконують лише обмежену спеціалізовану функцію і пов’язані з іншим асоціативними центрами, здатними піддавати інформацію подальшій обробці. Наприклад, звукова асоціативна зона аналізує звуки, розділяючи їх на категорії, а потім передає сигнали в більш спеціалізовані зони, такі як мовна асоціативна зона, де сприймається сенс почутих слів.

Ці зони відносяться до асоціативної корі і беруть участь в організації когнітивних функцій і складних форм поведінки.

– Вторинні сенсорні зони і вторинні моторні зони (асоціативні одномодальних зони);

– Третинні зони (асоціативні разномодальних зони);

– Паралімбіческіе зони і

– Лимбические зони.

Кора головного мозку: зона рухова

Рухові зони – це функціональні зони кори головного мозку, що посилають рухові імпульси до довільних м’язам по спадним шляхах, які починаються в білій речовині великих півкуль.

Багато рухові імпульси йдуть прямо в спинний мозок через два великих пірамідних тракту (кортікоспінальних тракту), що проходять в стовбурі мозку. Решта рухові імпульси передаються по екстрапірамідних шляхів, тут же йдуть рухові імпульси від базальних гангліїв і мозочка. У довгастому мозку всі шляхи перехрещуються, так що імпульси, які йдуть від кори лівої півкулі, іннервують праву половину тіла і навпаки.

Тіла нейронів, що у освіті пірамідних трактів, лежать в рухових зонах кори, а їх аксони утворюють синапси безпосередньо з мотонейронами спинного мозку в тому його сегменті, де ці нейрони виходять на периферію. У головному мозку немає ніяких проміжних синапсів, тому імпульси і наступні відповіді на них по шляху не затримуються і не видозмінюються.

Головним екстрапірамідних трактом є ретікулоспінальний тракт, перемикаючий імпульси від ретикулярної формації, яка лежить в стовбурі мозку між таламуса і довгастим мозком. З різних відділів головного мозку, що контролюють рухову активність, імпульси надходять у певні ділянки ретикулярної формації, де вони модифікуються під впливом імпульсів, що йдуть від кори, і стають або збудливими, або гальмівними. Наприклад, імпульси від мозочка і премоторной зони кори, керуючої координованими рухами, надходять в ту область ретикулярної формації, яка знаходиться в довгастому мозку і посилає імпульси, що стимулюють гальмівні мотонейрони. Останні придушують активацію певних м’язів, що дає можливість здійснювати складні координовані рухи тіла. Інші комбінації рухових імпульсів, навпаки, стимулюють збуджуючі нейрони, і загальний вплив ретикулярної формації на рухову активність виявляється збудливим.

Більшість волокон сенсорних нейронів на своєму шляху через таламус до кори віддає колатералі (бічні гілки) у ретикулярну формацію, беручи участь в утворенні ретикулярної активує системи, яка тонізує кору і бере участь в пробудженні організму від сну. Недостатня активність цієї системи або її руйнування приводить відповідно до глибокого сну або коми. Як вважають, багато речовини, що викликають загальний наркоз, надають свою дію, тимчасово блокуючи синаптичну передачу в цій системі. Передбачається також, що ретикулярна активує система відповідальна за виникнення і підтримання спонукань до дії і концентрації уваги.

Источник

Вищим відділом ЦНС є кора великого мозку (кора великих півкуль). Вона забезпечує досконалу організацію поведінки тварин на основі вроджених і набутих в онтогенезі функцій.

У корі головного мозку виділяють: давню, стару і нову кору. Давня і стара кора об’єднуються з деякими прилеглими ядрами і утворюють лімбічну систему. Товщина нової кори – 3 мм, включає багато звивин, площа нової кори 2500 см2, 3 види структур кори головного мозку: нервові клітини, відростки нервових клітин, нейроглії.

У складі кори головного мозку – різні за будовою нейрони – зірчасті, великі і малі пірамідні, веретеноподібні, корзинчаті і інші.

У функціональному відношенні все нейрони поділяються на:

1. аферентні (зірчасті клітини) – до них йдуть імпульси від специфічних шляхів і виникають специфічні відчуття. Вони передають імпульси до Інтернейрони і еферентних нейронів. Група полісенсорних нейронів – отримує імпульси від асоціативних ядер зорових горбів;

2. еферентні нейрони (великі пірамідні клітини) – імпульси від них йдуть на периферію і забезпечують певний вид діяльності;

3. вставні нейрони (малі пірамідні, веретеноподібні і інші). Вставні нейрони можуть бути збудливими і гальмівними (великі і малі корзинчаті нейрони, нейрони з кистеобразное аксонами, канделяброобразние нейрони).

Функції відростків нервових клітин:

1. забезпечують зв’язок в межах кори головного мозку між вище і нижчого клітинами;

2. забезпечують зв’язок в межах однієї півкулі кори головного мозку;

3. комісуральні – виходять з кори головного мозку, проходять через коміссуру і йдуть в кору головного мозку протилежної півкулі;

4. виходять з кори головного мозку і йдуть в низхідному напрямку, утворюючи пірамідні і екстрапірамідні шляхи.

Вищим відділом ЦНС є кора великих півкуль, її площа складає 2200 см2.

Кора великих півкуль має п’яти-, шестіслойних будова. Нейрони представлені сенсорними, моторними (клітинами Бетца), інтернейронамі (гальмівними і збудливими нейронами).

Кора півкуль побудована по Колончатий принципом. Колонки – функціональні одиниці кори, діляться на микромодули, які мають однорідні нейрони.

За визначенням І. П. Павлова, кора великих півкуль – головний розпорядник і розподільник функцій організму.

Основні функції кори великих півкуль:

1) інтеграція (мислення, свідомість, мова);

2) забезпечення зв’язку організму із зовнішнім середовищем, пристосування його до її змін;

3) уточнення взаємодії між організмом і системами всередині організму;

4) координація рухів (можливість здійснювати довільні руху, робити мимовільні рухи більш точними, здійснювати рухові завдання).

Ці функції забезпечуються корригирующими, що запускають, інтегративними механізмами.

І. П. Павлов, створюючи вчення про аналізатори, виділяв три відділи: периферичний (рецепторний), провідникової (трьох-нейронний шлях передачі імпульсу з рецепторів), мозковий (певні області кори великих півкуль, де відбувається переробка нервового імпульсу, який набуває нової якості). Мозковий відділ складається з ядер аналізатора і розсіяних елементів.

Відповідно до сучасних уявлень про локалізацію функцій при проходженні імпульсу в корі головного мозку виникають три типи поля.

1. Первинна проекційна зона лежить в області центрального відділу ядер-аналізаторів, де вперше з’явився електричний відповідь (викликаний потенціал), порушення в області центральних ядер ведуть до порушення відчуттів.

2. Вторинна зона лежить в оточенні ядра, не пов’язана з рецепторами, по Інтернейрони нейронам імпульс йде з первинної проекційної зони. Тут встановлюється взаємозв’язок між явищами і їх якостями, порушення ведуть до порушення сприйняття (узагальнених відображень).

3. Третинна (асоціативна) зона має мультисенсорні нейрони. Інформація перероблена до значимої. Система здатна до пластичної перебудові, тривалому зберіганню слідів сенсорного дії. При порушенні страждають форма абстрактного відображення дійсності, мова, цілеспрямовану поведінку.

Спільна робота великих півкуль і їх асиметрія.

Для спільної роботи півкуль є морфологічні передумови. Мозолисте тіло здійснює горизонтальну зв’язок з підкірковими утвореннями і ретикулярною формацією стовбура мозку. Таким чином здійснюється содружественная робота півкуль і реципрокная іннервація при спільній роботі.

Функціональна асиметрія. У лівій півкулі домінують мовні, рухові, зорові і слухові функції. Розумовий тип нервової системи є лівопівкульних, а художній – правопівкульним.

Сенсорні зони – це функціональні зони кори головного мозку, які через висхідні нервові шляхи отримують сенсорну інформацію від більшості рецепторів тіла.

Асоціативні зони – це функціональні зони кори головного мозку. Вони пов’язують знову надходить сенсорну інформацію з отриманої раніше і що зберігається в блоках пам’яті, а також порівнюють між собою інформацію, що отримується від різних рецепторів. Сенсорні сигнали інтерпретуються, осмислюються і при необхідності використовуються для визначення найбільш придатних реакцій, які вибираються в асоціативної зоні і передаються в пов’язану з нею рухову зону. Таким чином, асоціативні зони беруть участь в процесах запам’ятовування, навчання і мислення, і результати їх діяльності складають те, що зазвичай називають інтелектом.

Окремі великі асоціативні області розташовані в корі поруч з соответствующімісенсорнимі зонами. Наприклад, зорова асоціативна зона розташована в потиличній зоненепосредственно попереду сенсорної зорової зони і здійснює описані вишеассоціатівние функції, пов’язані із зоровими відчуттями. Наприклад, звукова асоціативна зона аналізує звуки, розділяючи їх на категорії, а потім передає сигнали в більш спеціалізовані зони, такі як мовна асоціативна зона, де сприймається сенс почутих слів.

Рухові зони – це функціональні зони кори головного мозку, що посилають рухові імпульси до довільних м’язів по спадним шляхах, які починаються в білій речовині великих півкуль.

Будова і функції базальних ядер великих півкуль. | Фізіологія лімбічної системи мозку. Склад лімбічної системи, її роль в регуляції фізіологічних і психічних функцій організму.

Нефрон. Будова нейрона. Поняття про гліальних клітинах. Їх види та функції в організмі. | Основні принципи діяльності ЦНС. | Рефлекс. Види рефлексів по реепторному, центральному та ефекторного ознаками. Структура рефлекторної дуги. Зворотній зв’язок (зворотна аферентна), її значення. | Гальмівні медіатори в ЦНС і механізми їх дії. | Будова спинного мозку. Нейрони спинного мозку. Власні функції спинного мозку. | Продовгуватий мозок. Ядра черепно-мозкових нервів. Життєво важливі центри довгастого мозку. Захисні рефлекси. | Анатомія середнього мозку. Сенсорні, моторні і вегетативні функції. Поняття про децеребрационной ригідності механізмі її виникнення. | Структурно-функціональна організація мозочка. Сенсорні, моторні і вегетативні функції. Наслідки пошкодження мозочка по Лючіані. | Таламус. Функціональна характеристика ядер таламуса. | Гіпоталамус. Основні центри та функції гіпоталамуса. Нейросекреція в гіпоталамусі. |

Источник