Локалізація функцій кори головного мозку
Мы поможем в написании ваших работ!
Мы поможем в написании ваших работ!
Мы поможем в написании ваших работ!
ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Головний мозок (encephalon,cerebrum) включає праву і ліву півкулі та мозковий стовбур. Кожна півкуля має три полюси: лобовий, потиличний і скроневий. У кожній півкулі виділяють чотири частки: лобову, тім’яну, потиличну, скроневу та острівець.
Поверхня великого мозку є корою, вона порізана борознами, що розділяють її на частки і звивини, внаслідок чого значно збільшується площа кори.
Функції кори головного мозку
1. Це вищий відділ ЦНС
2. Забезпечує довільні рухи, дає початок пірамідному шляху
3. Кора є органом свідомого сприймання чутливих подразнень
4. Кора є анатомічною базою умовно-рефлекторної діяльності.
5. Кора є органом аналізу і синтезу всіх подразнень з зовнішнього світу і з внутрішніх органів.
6. Кора є носієм індивідуального досвіду.
7. Кора відповідає за психічну діяльність і мову.
8. Кора забезпечує регулюючий вплив на нижчележачі відділи нервової системи.
Лобна частка. Локалізація функцій. Функцією кори лобних часток є організація рухів і рухових механізмів мови, поведінки, мислення і пам’яті.
1. Передня центральна звивина – це рухові проекційні ділянки для мускулатури протилежної частини тіла.
Проекція для окремих м’язових груп представлена тут у оберненому порядку до розташування їх на тілі: верхнім відділам передньої центральної звивини відповідає нога, середнім відділам – рука, та нижнім відділам – обличчя, язик, глотка, гортань.
2. Задній відділ верхньої лобної звивини – це проекційна зона, що відповідає за рухи тулуба, є центром прямоходіння і прямостояння. Центр зв’язаний з протилежною півкулею мозочка (через міст).
3. Задній відділ середньої лобної звивини – центр повороту голови і очей в протилежну сторону. Шляхи, що йдуть від цього центру, мають зв’язок (через пірамідний шлях) з заднім повздовжнім пучком у стовбурі головного мозку і здійснюють іннервацію погляду.
4. Поряд з центром повороту голови і очей розташований центр письма.
5. Задній відділ нижньої лобної звивини лівої півкулі – центр експресивної (моторної) мови (центр названий іменем французького вченого Брока).
Симптоми пораження та подразнення
Лобна доля
1. Вогнища в зоні передньої центральної звивини викликають центральні парези та паралічі. Оскільки клітини Беца розташовані тут компактно, то ураження кори проявляються обмеженими монопарезами з явним переважанням в руці, в нозі або в обличчі, або чистими моноплегіями на протилежному боці.
2. Подразнення прецентральної звивини патологічним процесом супроводжується нападами джексонівської епілепсії, які проявляються у вигляді клонічних або тоніко-клонічних судом обмежених м¢язових груп, відповідних часткам кори, які подразнюються: судоми виникають на боці, протилежному патологічному осередку в мозку і не супроводжуються втратою свідомості.
3. Подразнення переднього адверсивного поля (заднього відділу верхньої лобної звивини) викликає раптові судоми одразу всієї протилежної мускулатури з втратою свідомості.
4. Подразнення задніх відділів середньої лобної звивини призводить до приступів поєднаного повороту голови та очей в бік, протилежний патологічному осередку.
5. Подразнення оперкулярної частки нижньої лобної звивини викликає напади ритмічних жувальних рухів, прицмокування, облизування, тощо.
6. Ураження передніх відділів верхньої та середньої лобних звивин викликає лобну атаксію, яка проявляється в основному розладами ходи та стояння. Хворий не може утримуватися в вертикальному положення і падає (астазія), а також не може ходити (абазія). Хода нагадує лисячу, відмічається хиткість при ході переважно в бік протилежний вогнищу ураження.
7. Ураження задніх відділів середньої лобної звивини призводить до повороту голови і очей в бік осередку (корковий параліч погляду).
8. При ураженні задньої частки нижньої лобної звивини (центру Брока) виникає моторна афазія. Хворий втрачає набуті мовні навички, не може висловити своєї думки. При цьому він розуміє звернену до нього мову. При легких ураженнях можуть виникати “словесні емболи”, персеверації, аграматизм, ехолалія, “телеграфний стиль мови”
Розрізняють (за А. Лурія) 3 форми моторної афазії: аферентну, еферентну, динамічну
а) Аферентна моторна афазія пов’язана з ушкодженням нижніх відділів зацентральної (постцентральної) звивини, які забезпечують іннервацію оральної, артикуляційної мускулатури. При такій афазії страждає артикуляція звуків. У хворого втрачається автоматизована мова, повторення слів, називання предметів. Ця афазія пов’язана з оральною апраксією.
б) Еферентна моторна афазія – це афазія Брока, тобто вона виникає, при ураженні центру Брока в лівій півкулі (у правшів). При ній зберігається артикуляція окремих звуків, але хворий не може вимовляти серію звуків, слова, фрази. При повній афазії хворий зовсім не говорить, при неповній – зберігається телеграфний стиль мови (речення будуються переважно з іменників).
в) Динамічна моторна афазія – це афазія, що виникає при ураженні кіркової зони попереду від центру Брока. Для цього виду афазії характерна мовна аспонтанність, відсутність мовної ініціативи, коли хворий не хоче активно говорити. Проте він добре повторює окремі речення, слова, відповідає на запитання.
9. Аграфія – втрата письма. Буває при ураженні задніх відділів середньої лобної звивини
10. При ураженні лобної частки можуть з’являтись субкортикальні рефлекси.
11. Поява “хапальних” феноменів. У хворого спостерігається мимовільне захоплення рукою предмета при торканні його до його долоні. “Нав’язливе хапання” – це мимовільне бажання захоплювати оточуючі предмети або слідкувати рукою за переміщенням предмету (феномен спостерігається у маленьких дітей в результаті розгальмування).
12. Феномен “супротиву” або “протидії” – при спробі лікаря вивести ту чи іншу частину тіла хворого з певного положення автоматично напружуються м’язи-антагоністи і виникає певний опір
13. При ураженні полюса лобної частки і дифузних ураженнях кори лобних часток розвиваються розлади психіки, які мають свої особливості і вважаються характерними для даної локалізації процесу – так звана лобна психіка.
Спостерігається: апатія, торпідність психічних реакцій, послаблення пам’яті та уваги, відсутність критичного ставлення до свого стану, неадекватна оцінка важкості захворювання. частіше ніж депресія, спостерігаються ейфорія, схильність до гумору, грубих та плоских жартів, дитячість у поведінці, типовими є неохайність хворого (сечовипускання у палаті на підлогу, в ліжко).
14. Іноді спостерігається невиразність та маскоподібність обличчя, загальна гіпокінезія, що пояснюється ураженням зон лобної частки, пов’язаних з екстра пірамідною системою.
15. Лобна апраксія. Це розлади рухової активності, зміни поведінки, що з’являються за рахунок порушення навичок, вчинків, дій, набутих протягом життя. Найбільш переконливими є своєрідні розлади поведінки під час сечовипускання у хворих з ураженням лобних часток.
Тім’яна частка
Функція тім’яної частки пов’язана, в основному, з орієнтацією в просторі і часі і з аналізом подразнень від чутливих рецепторів.
Локалізація функцій в тім’яній частці
1. В постцентральній звивині знаходиться ядро аналізатора загальної чутливості. В ній закінчуються провідні шляхи больової, температурної, тактильної, м’язово-суглобової і вібраційної чутливості. У верхніх відділах постцентральної звивини представлена чутливість від нижньої кінцівки, в середніх – від руки, в нижніх – від обличчя.
2. Верхня тім’яна частка. Тут представлені складні види чутливості: стереогностична, локалізації, дискримінації, відчуття ваги, тиску, положення кінцівки в просторі.
3. Нижня тім’яна частка. В надкрайовій звивині знаходиться центр праксису. В кутовій звивині лівої тім’яної частки – центри читання (лекції) та лічби (калькулії).
Источник
1. Головний мозок (еncephalon, сerebrum) включає праву і ліву півкулі та мозковий стовбур. Кожна півкуля мас три полюси: лобовий, потиличний і скроневий. У кожній півкулі виділяють чотири частки: лобову, тім’яну, потиличну, скроневу та острівець.Великі півкулі головного мозку (hemispheritae cerebri) називають ще великим, або кінцевим, мозком, нормальне функціонування якого зумовлює специфічні для людини ознаки. Як і будь-яка жива тканина, головний мозок людини побудований з мультиполярних нервових клітин нейронів, кількість яких досягає 10″ (ста мільярдів). Це приблизно стільки ж, скільки зірок у нашій Галактиці.
2. Поверхня великого мозку є корою, вона порізана борознами, що розділяють її на частки і звивини, внаслідок чого значно збільшується площа кори. На зовнішній поверхні великого мозку розташовані дві найбільші первинні борозни центральна борозна (sulcus centralis), що відокремлює лобову частку від тім’яної, та бічна борозна (sulcus lateralis), яку нерідко називають сільвієвою; вона відокремлює лобову та тім’яну частки від скроневої. На медіальній поверхні виділяють тім’яно-потиличну борозну (sulcus parietooccipitalis;, що відокремлює тім‘яну частку від потиличної. Кожна півкуля великого мозку має ще нижню, базальну, поверхню.
3. Кора великого мозку це сіра речовина поверхні великих півкуль завтовшки 3 мм. Максимального розвитку вона досягає у передцентральній звивині, де товщина її наближається до 5 мм. У корі великого мозку людини міститься близько 70 % усіх нейронів центральної нервової системи. Маса кори головного мозку дорослої людини дорівнює 580 г, що складає 40 % усієї маси мозку. Загальна площа кори близько 2200 см2, що втричі перевищує площу внутрішньої поверхні черепної коробки, до якої вона прилягає. Дві третини площі кори великого мозку сховані у великій кількості борозен (sulci cerebri).
| 4. В.О.Бец вперше запровадив термін «цитоархітектоніка кори». Це наука про клітинну будову кори, кількість, форму та розташування клітин у різних її шарах. Цитоархітектонічні особливості будови різних ділянок кори великого мозку є підґрунтям розподілу її на ділянки, підділянки, поля і підполя. Окремі поля кори відповідають за певні прояви вищої нервової діяльності: мову, зір, слух, нюх тощо. Топографія полів кори великого мозку людини детально досліджена К. Бродманом, який склав відповідні карти кори. Усю поверхню кори, за К. Бродманом, поділяють на 11 ділянок і 52 поля, що відрізняються особливостями клітинного складу, будови і виконавчої функції. |  |
5. У питанні про локалізацію функцій у корі великого мозку вітчизняна неврологія виходить із вчення І.П.Павлова про динамічну локалізацію функцій. На підставі експериментальних досліджень І.П.Павлов доказав, що кора великого мозку представлена сукупністю аналізаторів, де кожен з них мас центральну зону ядро аналізатора і периферичну, де кіркове представництво розсіяне. Унаслідок такої структури аналізатора кіркові зони його ніби перекривають одна одну і утворюють тісно пов’язане морфологічне об’єднання. Динамічна локалізація функцій у корі передбачає можливість використання одних і тих же структур мозку для забезпечення різних функцій. Це значить, що у виконанні тієї або іншої функції беруть участь різні відділи кори великого мозку. Наприклад, такі вищі психічні процеси, як мова, письмо, читання, рахування тощо, ніколи не здійснюються яким-небудь ізольованим центром, а спираються на складну систему сумісно працюючих зон головного мозку. Динамічна локалізація функцій не заперечує наявності центрів у корі великого мозку, але їх функція визначається зв’язками з іншими ділянками кори.
1, 2, 3, 5, 7, 43 (частково) — представництво шкірної та пропріоцептивної чутливості;
4 — моторна зона;
6, 8, 9, 10 — премоторна та додаткові моторні ділянки;
11 — представництво нюхової рецепції;
17, 18, 19 — представництво зорової рецепції;
20, 21, 22, 37, 41, 42, 44 — представництво слухової рецепції;
37, 42 — слуховий центр мови;
41 — проекція кортієва органу;
44 — моторний центр мови.
6. Мова – це виключно людська форма діяльності, що є засобом мислення і спілкування між людьми. Цитоархітектонічні поля кори великого мозку, пов’язані з мовою, властиві тільки людині: премоторна зона задня частина нижньої лобової звивини (поля 44,45); зацентральна звивина нижня частина кіркових полів 1, 2, 5, 7; верхня скронева звивина кіркове поле 22; нижня тім’яна часточка кіркові поля 39, 40; задні відділи скроневої частки кіркове поле 37; передні ділянки лобової частки кіркові поля 9, 10, 11 і 46. Отже, єдиного центру мови це існує. Мовна функція пов’язана головним чином з вторинними проекційними полями аналізаторів, а також третинними зонами (39, 40). Представництво їх у корі асиметричне: у більшості правшів у лівій півкулі, у лівшів у правій півкулі. У мові розрізняють два канали зв’язку: словесний, суто людський, лівопівкульний і прасодичний (інтонаційний) – правопівкульний. Тому в здійсненні мовної діяльності беруть участь обидві півкулі головного мозку, однак різні ділянки кори відіграють у цьому процесі різну роль.
Виділяють два основні види мови: імпресивну та експресивну. Імпресивна мова забезпечує розуміння усної та письмової мови. Експресивна мова — це процес висловлювання думок у вигляді активної мови або самостійного писання.
Отже, структура мови складається з двох процесів: мовлення та сприймання. Порушення процесу мовлення називають моторною, експресивною, афазією, порушення сприймання мови сенсорною, імпресивною афазією.
| Бокова поверхня лівої півкулі з передбачуваними межами «мовних» зон Внутрішня поверхня (заштрихована) — частина мозку, ураження якої завжди призводить до афазій. Патологія навколишньої її частини (крапки), також часто призводить до афазій. Патологія інших зон рідко супроводжується розладами мови. | Ділянки кори лівої півкулі головного мозку, що пов‘язані з мовними функціями «мовна зона» кори левої півкулі; а — зона Брока, в — зона Верніке, с — «центр» зорових представлень слів |
| Б — ділянки кори лівої півкулі, електричне подразнення яких викликає різні розлади мови у вигляді зупинки мови, заїкання, повторення слів, різних моторних дефектів мови, а також нездатність назвати предмет |
7. Афазія (від грец. phasis мова) — це порушення здатності говорити або розуміти мову, яке виникає внаслідок ураження кіркових мовних центрів. Відповідні м’язи (гортань, язик, губи), а також іннервація мовного апарату в такому разі неушкоджені.
Залежно від локалізації і ступеня ушкодження тканини мозку виділяють два основних види афазій: моторну (експресивну) та сенсорну (імпресивну, рецептивну). Розрізняють також семантичну, амнестичну і тотальну афазії. Згідно з класифікацією А. Р. Лурія (1969), виділяють три форми порушень експресивної мови: аферентну, еферентну та динамічну моторну афазії.
Аферентна моторна афазія виникає у разі ушкодження нижніх відділів зацентральної звивини, які забезпечують кінестетичну основу рухів артикуляційного апарату. Внаслідок цього особливо грубо порушується артикуляція звуків, схожих за місцем (передньоязичні: «л», «н», «т», «д») або за способом (щільові: «ш», «з», «щ», «х») утворення. Це призводить до заміни одних артикуляцій іншими, до заміни звуків фонем (замість «л» вимовляється «н», або замість «ш» «з» тощо). Хворий втрачає усі види усної мови – спонтанну, автоматизовану, повторення запропонованих слів, називання предметів. Страждають також читання та письмо. Часто цей вид афазії поєднується з оральною апраксією.
Еферентна моторна афазія (афазія Брока) виникає, якщо уражений центр Брока в задній частці нижньої лобової звивини лівої півкулі (у правшів). Цей тип афазії характеризується порушенням процесів переключення з однієї мовної одиниці (звук, слово) на іншу. На відміну від аферентної моторної афазії артикуляція окремих звуків зберігається, але страждає вимовляння серії звуків або фрази. Продуктивна мова замінюється постійним повторенням окремих звуків (літеральна персевсрація) або слів (вербальна персеверація), а у важких випадках проявляється мовним емболом.
Характерною рисою мови у разі еферентної афазії є так званий телеграфний стиль: речення будуються переважно з іменників, дієслова в них майже відсутні. Цей варіант афазії також супроводжується порушенням письма, читання, називання предметів.
Динамічна моторна афазія виникає, якщо уражена кіркова зона, розташована попереду від центру Брока. Основним дефектом цієї форми афазії є відсутність мовної ініціативи, мовна аспонтанність. Хворий не може активно висловити думку, задавати питання, однак він добре повторює окремі слова і речення, правильно відповідає на запитання. Підґрунтям цієї форми афазії є порушення внутрішньої мови, основна функція якої – програмування та побудова речень.
Сенсорна афазія (афазія Верніке) характеризується втратою здатності розуміти мову взагалі, як чужу, так і свою. Цей вид афазії виникає, якщо уражений задній відділ верхньої скроневої звивини (зона Верніке). Підґрунтям порушення розуміння мови є розлад фонематичного слуху. Під фонемою розуміють смислову та розпізнавальну ознаки мови. Хворий втрачає здатність розпізнавати звуки й розуміти слова. Мова сприймається ним як шум або розмова незнайомою мовою. Не розуміючи навколишньої мови, хворий намагається швидко і багато говорити (логорея, мовне нетримання). У важких випадках мова таких хворих є набором слів, не пов’язаних за змістом (словесна мішанина), з численними літеральними (заміна однієї букви іншою) та вербальними (заміна одного слова іншим, близьким за значенням) парафазіями. Свого мовного дефекту хворі звичайно не усвідомлюють.
Отже, для сенсорної афазії характерним є утруднене розуміння чужої мови і поганий слуховий контроль за власною мовою. Сенсорна афазія звичайно поєднується з порушенням читання (алексія) та письма (аграфія).
Амнестичиа афазія виникає, якщо уражені нижня ділянка тім’яної та задні відділи скроневої часток. Вона полягає в тому, що хворий забуває імена, назви предметів, але призначення їх знає. Наприклад, якщо показати ручку, то хворий скаже «це те, чим пишуть». Часом досить підказати перший склад забутого хворим слова, щоб він правильно його назвав. Розуміння мови звичайно не порушується. У мові хворого з амнестичною афазією переважають дієслова, у ній мало іменників.
Тотальна афазія характеризується втратою імпресивної та експресивної мови у всіх її проявах. Найчастіше це виявляється у разі великих вогнищ ураження як моторних, так і сенсорних мовних центрів, що буває за умови інфаркту мозку внаслідок закупорки середньої мозкової артерії.
8. Дослідження розладів мови проводиться за певною системою. У клінічній практиці обстеження починається під час збирання анамнезу хворого. Оцінку експресивної мови починають з ознайомлення зі спонтанною мовою. Тоді звертають увагу на лексичне забезпечення мови хворого, правильність побудови фраз, можливі утруднення під час добору слів і складання фраз. Потім переходять до дослідження повторної мови. Пропонується повторення окремих звуків, схожих за місцем або способом утворення. Досліджується здатність відтворення окремих складів: «ба па», «дата», «то-до», простих слів, окремих фраз. Можливість автоматизованої мови перевіряється здатністю виконувати рахування, перелік днів тижня. Пропонується також називати показувані предмети для виявлення амнестичних розладів.
Дослідження імпрссивної мови починається з перевірки розуміння усної мови, окремих слів, фраз. Хворому пропонують виконати різні прості дії. Пропонується також завдання щодо змісту складних логічно-граматичних конструкцій: порівняльних, зворотних, атрибутивних. Поряд з усною мовою перевіряється розуміння письмової мови та читання вголос. Для дослідження письма пропонують написати що-небудь самостійно, писати під диктовку.
9. У повсякденній клінічній практиці спостерігаються й інші види порушення мови, зокрема дизартрія. Остання, на відміну від моторної афазії, характеризується розладами артикуляції, невиразністю, нерозбірливістю мови. Проте як би важко і не чітко розмовляв хворий, фрази та речення він оформляє правильно; запас слів у разі дизартрії також не страждає. У важких випадках мова взагалі стає неможливою через відсутність артикуляції (анартрія). У разі дизартрії на відміну від афазії зберігається здатність писати, розуміти усну та письмову мову. Дизартрія може виникати за наявності периферичного парезу або паралічу м’язів артикуляційного апарату (елемент бульбарного синдрому), а також за умови центрального парезу цих м’язів, який спостерігається у разі двобічного ураження кірково-ядерних шляхів (елемент псевдобульбарного синдрому). Дизартрія також виникає, якщо уражені інші ділянки мозку стріопалідарної системи, мозочка. У разі паркінсонізму мова стає монотонною, невиразною, затухаючою, у разі захворювань мозочка скандованою. Із неафатичних розладів мови добре відомі глухонімота, мутизм. Останній може бути проявом реактивного неврозу, істерії або психічного захворювання.
10. Алексія– розлад читання, зумовлений порушенням розуміння тексту. Зустрічається за наявності майже всіх видів афазій, але може спостерігатися й у разі ураження лівої кутової звивини (gyrus angularis). Під час дослідження пропонують читати як уголос, так і про себе.
11. Аграфіяхарактеризується втратою здатності правильно писати за умови збереження рухової функції верхньої кінцівки. Вона також часто поєднується з моторною та сенсорною афазією. Іноді аграфія виникає ізольовано, якщо уражений центр письма задня частина другої лобової звивини. Ще один центр письма знаходиться на межі між потиличною, тім’яною та скроневою частками. Слід зазначити, що центр графії двобічний. Письмову мову досліджують, пропонуючи хворому виконати такі дії: списувати окремі букви, слова, фрази; писати під диктовку слова, букви, фрази; написати назву показуваних предметів; написати своє прізвище, ім’я, адресу, дні тижня, місяці (автоматизоване письмо); письмово розповісти про свою хворобу (спонтанне письмо).
12. Акалькулія – це порушення здатності виконувати арифметичні дії, зумовлені ураженням лівої кутової звивини (поле 39). Дуже часто вона поєднується з семантичною афазією. Методика дослідження передбачає автоматизовану лічбу (таблиця множення), виконання різних математичних дій: додавання, віднімання, множення, ділення.
13. Апраксія – це втрата здатності виконувати цілеспрямовані рухові навички, вироблені в процесі індивідуального досвіду, за відсутності парезів або розладів координації рухів.
Виділяють декілька основних видів апраксій.
Кінестетична, або аферентна, апраксія виникає, якщо уражені нижні відділи тім’яної частки лівої півкулі головного мозку; вона зумовлена порушенням кінестетичного синтезу рухів. Кінестетична апраксія може проявлятися не в цілій кінцівці, а лише у м’язах пальців рук і особливо під час виконання тонких рухів. Наприклад, хворий не може застебнути ґудзики, запалити сірник, налити води в склянку. Довільні рухи виконуються тільки за умови постійного зорового контролю. Одночасно може спостерігатися важкість рухів мовних м’язів, зокрема туб, язика, щік (оральна кінестетична апраксія). Хворий неспроможний виконати артикуляційні рухи за завданням, не може вимовляти близькі за артикуляцією звуки. Оральна апраксія завжди поєднується з моторною аферентною афазією.
Кінетична, або еферентна, апраксія виникає, якщо уражена премоторна зона кори лобової частки. Вона характеризується порушенням не тільки складних рухів, але й дій за завданням, за наслідуванням. Нерідко у разі цієї форми апраксії спостерігається персеверація, тобто повторення одного і того ж руху. Наприклад, на пропозицію відкрити рот і на всяке нове завдання (заплющити очі, показати язик) хворий продовжує відкривати рот. Нерідко одночасно виникає оральна кінетична апраксія і артикуляційна кінетична апраксія.
Ідеаторна апраксія, або апраксія замислу, виникає у разі ураження надкрайової звивини (gyrus supramarginalis) тім’яної частки лівої півкулі мозку (у правшів) і завжди є двобічною. Цей центр праксису є однобічним, його зв’язок з протилежною гемісферою здійснюється через мозолисте тіло (corpus callosum). Ураження волокон останнього супроводжується апраксією лише у лівій руці. За наявності цієї форми апраксії втрачається план або задум складної дії, переставляються її фази. Наприклад, на пропозицію запалити цигарку хворий може терти по коробці не сірником, а цигаркою. Хворий не може також виконати певні словесні завдання (погрожувати пальцем, віддавати військове привітання), але може повторювати, імітувати дії лікаря.
Конструктивна апраксія найчастіше виникає, якщо уражена кутова звивина (gyrus angularis) тім’яної частки лівої півкулі мозку. За такого виду апраксії хворий не може складати з частин ціле, наприклад, скласти із сірників певну фігуру (ромб, квадрат, трикутник). Апрактичні конструктивні розлади також двобічні.
Простороваапраксія виникає у разі кіркових процесів нижньо-тім’яних і тім’яно-потиличних ділянок зліва. Вона супроводжується порушенням просторових співвідношень під час виконання складних рухових актів. Наприклад, хворий за завданням не може накреслити план кімнати.
Для виявлення апраксії хворому пропонують виконати певні дії спочатку з реальними предметами (причесатися, нарізати хліба, запалити сірника), а потім з уявними (показати, як забивають цвях, наливають у склянку воду). Необхідно також запропонувати хворому виконати деякі дії (застебнути ґудзики, віддати військове привітання, скласти із сірників певну фігуру).
14. Агнозія – це порушення пізнавання знайомих предметів за властивими їм ознаками. Агнозії виникають за умови порушення вторинних простих рецепторних функцій, що знаходяться в основі пізнавання. Це значить, що у разі агнозії елементарні форми чутливості зберігаються, а порушуються складні форми аналітико-сингетичної діяльності у межах даного аналізатора. Розрізняють такі види агнозії: зорову, слухову, тактильно-кінестетичну. Відносно рідко зустрічаються смакова та нюхова.
Зорова (оптична) агнозія виникає, якщо уражена зовнішня поверхня лівої потиличної частки. Хворі не можуть пізнавати предмети за їх зовнішнім виглядом, але відразу пізнають їх, коли беруть у руки і обмацують. До часткової оптичної агнозії належить агнозія на кольори нездатність розрізняти кольори. Одним із видів зорової агнозії є алексія.
Слухова агнозія це втрата здатності пізнавати предмети за властивими для них звуками: годинник за цоканням, собаку зa гавканням. Підґрунтям цього виду агнозії є ураження скроневих часток, частіше двобічне. Однією із форм слухової агнозії є сенсорна афазія.
Тактильно-кінестетична агнозія, або астереогноз, полягає у порушенні здатності пізнавати предмети шляхом їх обмацування. Астереогноз виявляється, якщо уражена верхня тім’яна частка переважно лівої півкулі мозку. У такому разі всі елементарні види відчуття та кінестетичні відчуття зберігаються. Непізнавання предметів шляхом обмацування хворими з випаданням поверхневої та глибокої чутливості у досліджуваній руці позначається як псевдоастереогноз. Такі розлади виникають, якщо уражена середня ділянка зацентральної звивини, у разі поліневропатії.
Источник