Історія формування земної кори
За останніми даними вік найбільш давніх гірських порід земної кори досягає приблизно 3,8 млрд. років. Для визначення віку гірських порід у роках застосовують декілька геохронологічних методів, основаних на явищі радіоактивного розпаду. При цьому використовують головним чином радіоактивні ізотопи урану, торію, рубіцію калію, вуглецю і водню. Для деяких спеціальних робіт застосовують також багато інших ізотопів.
Зазначені ізотопи нестабільні, вони постійно розкладаються з характерними швидкостями розпаду, які виражають періодами напіврозпаду. Для того щоб визначити вік, необхідно знайти відношення новоутвореного елементу до маси материнського елементу. Радіоактивні ізотопи відіграють роль атомного годинника, який почав свій хід з моменту кристалізації мінералу.
Найточніший метод визначення абсолютного віку порід полягає в обчисленні відношення кількості радіоактивного урану до кількості свинцю, що міститься в розглядуваній породі. Справа в тому, що свинець є кінцевим продуктом довільного розпаду урану. Швидкість цього процесу відома точно, і змінити її не можна жодним способом. Чим менше урану лишилось і чим більше свинцю стало в породі, тим більший її вік.
З методів визначення відносного віку найбільшою популярністю користуються стратиграфічний, петрографічний і палеонтологічний методи. Стратиграфічний метод базується на вивченні положення гірських порід у земній корі. Шари, які в просторовому положенні залягають вище розглядуваних, вважаються за часом утворення більш молодими, ніж підстилаючі їх породи. Петрографічним методом розв’язується питання про вік шляхом зіставлення мінерального складу, виду і умов утворення порід, виходи яких просторово не збігаються. Найбільш широко і ефективно застосовують у геологічній практиці палеонтологічний метод, оснований на вивченні викопних решток вимерлих організмів. Достовірно встановлено, наприклад, що в різновікових пластах осадових порід зустрічаються специфічні комплекси залишків організмів, які характеризують розвиток тваринного і рослинного світу в ту чи іншу геологічну епоху. Порівняння цих залишків дає можливість судити про відносний вік гірських порід і скласти уявлення про еволюцію органічного світу Землі.
Історія розвитку земної кори нараховує близько 3,5—4 млрд. років. Цей час називають геологічним. Геохронологія земної кори — це поділ геологічного часу на більш дрібні одиниці часу. Геологічну історію Землі поділяють на ери, періоди та епохи (табл. 3). Геохронологічна шкала була прийнята для загального користування на другій сесії Міжнародного геологічного конгресу в 1981 р.
Геологічні дані свідчать, що уже в архейську еру існувала земна кора, яка була складена породами, подібними до сучасних кристалічних і осадових. Звідси випливає припущення, що основні геологічні процеси відбувалися так, як і в пізніші епохи, — з участю води й повітря. Очевидно, існували материки і океани, відбувалися зміни пір року, періоди потепління змінювалися похолоданням з утворенням льодовиків. З того часу намітилася загальна тенденція розвитку структури земної кори в бік розростання платформ за рахунок геосинкліналей.
Наприкінці архейської — на початку протерозойської ери проявилися найдавніші складко утворювальні рухи, які привели до виникнення перших платформ, або протоплатформ. У кінці протерозою на величезних просторах відбувалася інтенсивна складчастість, яку названо байкальською. Вона викликала підняття грандіозних складчастих структур гірських областей, названих байкалідами. Численними розломами з надр на поверхню Землі піднімалися лавові потоки магми, які істотно збільшували товщину земної кори.
Таблиця 3. Основні етапи розвитку земної кори
Бра | Період та його індекс | Цикли гороутворення | Основні геологічні події. Вигляд земної поверхні |
1 | 2 | 3 | 4 |
Кайнозойська, 65 млн років | Четвертинний, або антропогенний, 1,8 млн років, Q | Альпійський | Неодноразові зледеніння. Формування сучасного рельєфу. Поява людини |
Неогеновий, 21 млн років, N | Утворення гір: Карпат, Кавказу, Тянь-Шаню, Паміру, Камчатки. Інтенсивна вулканічна діяльність. Відокремлення морів: Середземного, Чорного, Каспійського, Аральського. Розвиток людиноподібних мавп | ||
Палеогеновий, 42 млн років, Р | Руйнування мезозойських гір. Початок альпійської складчатості | ||
Мезозойська, 170 млн років | Крейдовий, 75 млн років, К | Мезозойський | Початок утворення гір: Карпат, Криму, Кавказу, Паміру, Верхоянсько-Колимських, Далекосхідних. Виникнення покритонасінних рослин. Вимирання мезозойських плазунів, розвиток птахів |
Юрський, 60 млн років, І | Могутня складчатість, розломи материків, вилив магми і проникнення в товщу земної кори. Утворення сучасних океанів, внутрішньоматерикових морів, заболочених низовин на суші. Жаркий вологий клімат | ||
Тріасовий, 85 млн років, Т | Підняття материків і відступання моря. Руйнування герцинських гір (Уральські, Алтайські, Північний Тянь-Шань), утворення рівнинного рельєфу. Вимирання давніх і виникнення мезозойських плазунів. Поява ссавців | ||
Палеозойська, 345 млн років | Пермський 55 млн років, Р | Герцинський | Завершення герцинської складчатості й утворення гір: Уралу, Тянь-Шаню (південні пасма), Алтаю. Сухий клімат. Поступове зникнення лісів 3 деревоподібних папоротей, хвощів і плаунів |
Продовження табл. 3
1 | 2 | 3 | 4 |
Кам’яновугільний (карбон), 60 млн років, С | Розмивання каледонських гірських пасм. Герцинське гороутворення. Збільшення заболочених низовин. Жаркий вологий клімат. Розвиток розкішної флори, плаунів, хвощів і деревоподібних папоротей. Поява плазунів. Розквіт земноводних | ||
Девонський, 60 млн років, D | Каледонський | Зменшення площі морів. Жаркий клімат, перші пустелі. Вихід хребетних 3 води на сушу, поява земноводних. Велике поширення наземних рослин. Виникнення голонасінних рослин | |
Силурійський, 25 млн років, S | Головна фаза каледонської складчатості й утворення гір: Саян, Алтаю, північної частини Тянь-Шаню. Поява риб | ||
Ордовицький, 45 млн років, О | Байкальський | Зменшення морських басейнів. Потужний вулканізм. Поява перших наземних безхребетних тварин | |
Кембрійський, 100 млн років, С | Зниження материків і затоплення великих просторів морями. Завершення байкальського гороутворення | ||
Протерозойська, близько 2000 млн років, Pt Архейський, понад 2000 млн років, Аг | Головна фаза байкальської складчатості й утворення гірських хребтів Прибайкалля й Забайкалля. Сильний вулканізм. Органічний світ — безскелетні м’якотілі організми (з них не утворилося окам’янілостей, трапляються їхні відбитки) | ||
З докембрійським етапом пов’язане формування основних родовищ різних корисних копалин — руд чорних і кольорових металів, рідких і розсіяних елементів, золота, фосфоритів, алюмінієвої сировини, графіту, слюди, кварцу, лабрадориту, граніту, мармуру та ін. В цей час утворилися, зокрема, родовища залізних руд Кривого Рогу І Курської магнітної аномалії, багато інших нині добре відомих і розроблюваних родовищ на території давніх тектонічних структур.
У палеозойську еру відбувалися два великі тектонічні цикли: каледонський і герцинський. Каледонський тектонічний цикл (нижній кембрій — силур) почався загальним підняттям материків та гороутворенням. У середині циклу підняття змінилися опусканням, підсилився вулканізм. Останній етап цього циклу відзначався новими підняттями та складкоутворенням. Кожний етап циклу означав регресію або трансгресію моря, які супроводжувалися змінами клімату.
Герцинський цикл охоплював нижній девон, карбон і перм. У цілому він повторює етапи каледонського циклу: загальне підняття змінюється опусканням, наприкінці його знову відбувається підняття. Кожний етап цього тектонічного циклу викликав істотні зміни в розподілі суші і моря, впливав на будову земної кори.
Великі зміни в розвитку земної кори відбулися також в мезозойсько-кайнозойському (альпійському) тектонічному циклі. На цьому етапі розвитку Землі, який мав багато спільного з обома попередніми циклами, значного розвитку набув тваринний світ. Саме завдяки інтенсивній діяльності живих організмів, а також з їх залишків утворилися специфічні гірські породи і корисні копалини органогенного походження. Значні території суші в Південній півкулі покрилися льодовиками.
Найновіший етап почався в четвертинному періоді. На його початку розвинулося могутнє зледеніння на півночі і в помірних широтах Європи і Північної Америки. Площа максимального дніпровського зледеніння дорівнювала 47 млн км. Найзнаменитішою подією цього етапу стала поява розумної істоти — людини, тому й період називається ще антропогенним. На сучасному етапі внаслідок своєї господарської діяльності людство все більш активно впливає на розвиток природних процесів.
Источник
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Кора.
Земна́ кора́ — зовнішній шар земної кулі, одна зі структурних оболонок планети, як ядро, мантія. Земна кора є твердим утворенням товщиною 5—40 км, що становить 0,1—0,5 % радіуса Землі. Від мантії Землі відокремлена поверхнею Мохоровичича. Фактично земна кора ніби плаває на поверхні магми, і тому на планеті спостерігаються її деформації та рухи. В основі сучасних уявлень про структуру лежать геофізичні дані про швидкість поширення пружних (переважно поперечних) хвиль.
Типи земної кори[ред. | ред. код]
Схематичний профіль перехідної зони «континент-океан»
Земна кора відрізняється під материками та океанами за складом та потужністю. Розрізняють материкову та океанічну земну кору, що різняться за складом, будовою, потужністю й іншими характеристиками. У залежності від густини порід, що її складають, у корі виділяють три шари: «базальтовий», «гранітний» та осадовий.
Потужність континентальної кори в залежності від тектонічних умов становить від 25-45 км (на платформах) до 60-80 км (в областях гороутворення). У континентальній корі розрізняють осадовий (до 20-25 км), «гранітний» або «гранітно-метаморфічний» (в середньому 15 км, густина порід 2,6-2,7 т/м³) і «базальтовий» (20-35 км, густина порід 2,7-3,0 т/м³) шари. Назви «гранітного» і «базальтового» шарів умовні і історично пов’язані з виділенням межі Конрада, яка їх розділяє. Обидва ці шари іноді об’єднують в поняття консолідованої кори.
Основна відмінності океанічної кори від континентальної — відсутність «гранітного» шару, істотно менша потужність (2-10 км), більш молодий вік (юра, крейда, кайнозой), велика латеральна однорідність. Океанічна кора складається з трьох шарів. Перший шар, або осадовий, має потужність до 1-2 км. Другий шар — вулканічний, або акустичний підмурівок, має в середньому потужність 1-2 км (за іншими даними, 1,2-1,8 км). Детальні дослідження дозволили розділити його на три горизонти (2А, 2В і 2С). Третій шар океанічної кори — «базальтовий» потужністю 4-8 км (інші дані — від 2 до 5 км).
Вік[ред. | ред. код]
Материкова земна кора є послідовним нашаруванням осадових гірських порід різного віку. Нижні горизонти таких нашарувань є найстаршими. Часто вони можуть бути метаморфізованими, тобто такими, які пройшли певну термічну обробку в земних надрах. Вік гірських порід визначають застосовуючи спеціальні методи. Цим займається наука геохронологія. Великою кількістю радіологічних досліджень доведено, що вік найстарших гірських порід земної кори за торієм-232 є не більшим ніж 3,5 мільярда років. Тому прийнято вважати, що вік найстарших гірських порід земної кори не перевищує 3,5 млрд років — а вік нашої планети — приблизно 5 млрд. років.
Протягом перших 2 млрд років, можливо, сформувалося від 50 % до 70-80 % всієї сучасної континентальної кори, в наступні 2 млрд років — щонайбільше 40 %, і лише близько 10 % — за останні 500 млн років, тобто у фанерозої. Переломний момент в розвитку земної кори мав місце у пізньому докембрії, коли в умовах існування великих плит вже зрілої континентальної кори стали можливі великомасштабні горизонтальні переміщення, що супроводжувалися субдукцією та обдукцією новоутвореної літосфери. З цього часу утворення і розвиток земної кори відбувається в геодинамічній обстановці, зумовленій механізмом тектоніки плит.
Рухи[ред. | ред. код]
Земна кора, як і гідросфера, є рухомою системою. Глибинними розломами земна кора розділена на блоки. В результаті взаємодії двох сил — тяжіння Землі до Місяця і відцентрової внаслідок обертання Місяця навколо Землі, виникають добові вертикальні рухи земної кори а також припливи і відпливи води в океанах і морях. Подібно такі рухи відбуваються за рахунок обертання Землі разом з Місяцем довкола Сонця. Встановлено, що такі плавні рухи земної кори відбуваються двічі протягом доби і досягають амплітуди декількох десятків сантиметрів. Напрямки цих рухів не є постійними, вони періодично змінюються. У масштабі мільйонів років вони викликали затоплення морем величезних територій і навпаки — виникнення та ріст гірських масивів. Унаслідок такого піднімання земної кори ростуть молоді гори, наприклад структури альпійської гірської системи, до якої належать і Крим, і Карпати. Геофізичними дослідженнями встановлено, що зараз поверхня Карпат піднімається зі швидкістю 0,1 — 10 мм за рік.
Коливальні рухи земної кори[ред. | ред. код]
Повільні плавні безперервні вертикальні переміщення мас гірських порід; одна з форм тектонічних рухів. Причину їх вбачають у глибинних процесах, що відбуваються в мантії Землі, деякі вчені — у космогенних процесах. Коливальні рухи земної кори впливають на зміни рівня Світового океану, що є однією з причин трансгресій та регресій моря, на склад, шаруватість і потужність осадів, на інтенсивність процесів денудації тощо.
Радіальні рухи земної кори[ред. | ред. код]
Рухи земної кори, паралельні радіусу Землі. Протікають повільно або швидко, при землетрусах — стрибкоподібно. Нерідко називаються коливальними рухами земної кори.
Основні тектонічні елементи земної кори[ред. | ред. код]
Найбільш древні і тектонічно малорухливі обширні області материків — древні платформи (кратони), утворені фундаментом з метаморфічних порід докембрійської, в основі архейської і ранньопротерозойської доби, які виступають на поверхню в межах щитів, і платформних чохлів. Євразія поділяється на такі платформи: Східноєвропейська, Сибірська, Китайсько-Корейська, Південнокитайська, Індостанська, Аравійська. На других материках — по одній платформі більш великих розмірів. Інший основний тип тектонічних областей материків і перехідних зон — широкі і досить протяжні рухомі пояси, що виникли 1,6-1 млрд років тому і які протягом пізнього протерозою і фанерозою пройшли складну історію тектонічного розвитку.
Головні типи сучасних тектонічних областей ложа океанів — їх рухомі зони — так звані серединно-океанічні рифтові пояси і розташовані між ними і околицями материків більш стабільні області — океанічні плити.
| Глибина[3] км | Шари | Щільність г/см³ | |
|---|---|---|---|
| 0-60 | Літосфера | — | |
| 0-35(75) | Земна кора | 2,2-2,9 | |
| 35-60 | … Верхня мантія Землі | 3,4-4,4 | |
| 35-2890 | Мантія | 3,4-5,6 | |
| 70—150(400) | … Астеносфера | — | |
| 2890-5100 | Зовнішнє ядро | 9,9-12,2 | |
| 5100-6378 | Внутрішнє ядро | 12,8-13,1 |
Хімічний склад[ред. | ред. код]
Більшість (99,79 %) маси кори припадає усього на 9 елементів, масові частки яких представлені в наступній таблиці[4]:
Оскільки кисень і кремній є найбільш поширеними елементами, їх сполуки — силікати, є основними породооутворюючими породами земної кори.
Див. також[ред. | ред. код]
- Континентальна земна кора
- Океанічна земна кора
- Перехідні зони «континент-океан»
Примітки[ред. | ред. код]
Джерела[ред. | ред. код]
- Дослідження гравітаційного поля, топографії океану та рухів земної кори в регіоні Антарктики: монографія / О. М. Марченко, К. Р. Третяк, А. Я. Кульчицький та ін. ; за заг. ред. О. М. Марченка, К. Р. Третяка ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. ун-т «Львів. політехніка». — Л. : Вид-во Львів. політехніки, 2012. — 308 c. : іл., 6 окр. арк. іл. — Бібліогр.: с. 294—304 (221 назва). — ISBN 978-617-607-206-5
- Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — : Східний видавничий дім, 2004—2013.
- Третяк П. Р. Лісівнича історія. Навчальний посібник. — Львів, 2002.
Источник
§ 10. Геологічна історія
1. Пригадайте, що таке геологічний
час.
2. Що відображає геохронологічна
таблиця?
Геологічний час.Як ви вже знаєте з попередніх
курсів географії, формування земної кори розпочалося понад 4 млрд років тому. Земна кора та її поверхня (рельєф) за цей
час безперервно змінювались і продовжують змінюватися під впливом внутрішніх і
зовнішніх сил Землі. Склад, будову, походження й розвиток земної кори вивчає геологія, а зміни земної кори в часі
називають геологічною історією Землі.
Як вам відомо, геологічний час поділяють на ери:
архейську, протерозойську, палеозойську, мезозойську, кайнозойську. В ерах,
окрім найдавніших, розрізняють періоди. Архейську і протерозойську еру часто
називають докембрієм, тобто часом,
який передував кембрійському періоду палеозойської ери. Саме в докембрії
створилися підвалини сучасного укладу життя на Землі: виникла перша кам’яна
земна кора і з’явилися вихідні форми органічного життя.
Геохронологічна таблиця для території України
Геологічна
історія України.У таблиці подано геохронологічну
таблицю, в якій відображено геологічну історію України. У ній за основними
проміжками геологічного часу (ерами та періодами) показано розвиток земної кори
і рельєфу, зміну природних умов (клімату, рослинності і тваринного світу) на
території нашої країни. Для послідовного відтворення подій геохронологічну
таблицю потрібно читати знизу вгору – з кінця до початку.
В архейську еру континентальна земна
кора в межах нашої країни складалася з кристалічних порід магматичного і метаморфічного
походження. Вона була тонкою й досить пластичною. Внаслідок дії внутрішніх сил
планети земна кора зазнавала різних рухів: вертикальних і горизонтальних,
плавних і розривних. В одних місцях вона вигиналася у складки, утворюючи
складчасті гірські споруди, в інших – розламувалася на окремі блоки. Вздовж
розломів проявлявся магматизм. Інколи гаряча магма
пропікала тонку земну кору і заливала великі площі на її поверхні. Наприкінці ери окремі
великі частини земної кори втратили пластичність і перетворилися на цупкі
стверділі ділянки. Так почалося формування давньої Східноєвропейської платформи,
в межах якої лежить більша частина території України. Земна атмосфера в цей час була насиченою
різними газами, але без кисню. Водяна пара скупчувалася на значній висоті; лише
з охолодженням земної поверхні на неї почали випадати опади. У водних басейнах
з’явилися бактерії і водорості.
У протерозойську
еру внутрішні сили Землі розбили кристалічну основу платформи на блоки
різної величини. Одні з них залишилися на поверхні чи припіднялися,
їх породи постійно руйнувалися і зносилися під дією зовнішніх сил. Інші блоки
опустилися вниз і над ними нагромаджувалися осадові відклади. Особливо активно
це відбувалося в морських басейнах, які то наступали на суходіл, то відступали
з нього залежно від напрямку вертикальних рухів
земної кори. На відміну від платформи земна кора на півдні і південному заході
України залишалася пластичною та нестійкою. Це частина Середземноморського рухомого поясу
планети, який проліг через південь сучасної Євразії. Там упродовж всієї
геологічної історії земна кора то опускалася, то піднімалася. При опусканні
неодноразово з’являлися прогини земної поверхні з глибинними розломами. Прогини
затоплювалися морем і в них нагромаджувалися потужні товщі осадів. Коли прогин
зазнавав підняття, утворювалися складчасті гори (епоха гороутворення або
складчастість). У тріщини розломів з надр проникала магма, формуючи окремі
вулканічні масиви або цілі хребти.
У палеозойську еру центральна частина
території України здебільшого була суходолом. На інших територіях
континентальні та морські умови змінювали одні одних. Максимальний наступ моря
внаслідок опускання земної кори відбувся в середині ери. В палеозої мали місце
дві гороутворюючі епохи, які вплинули на формування земної кори України. У каледонську складчастість виникли гірські споруди
на місці сучасних Карпат – Пракарпати, які островами виступали з води. У герцинську складчастість (наприкінці ери) вони
зникли під водами мілководного моря Тетіс,
що зайняло прогин в
Середземноморському рухомому поясі. Натомість нова складчаста споруда
з’явилася на сході країни на місці Донецького
прогину. Клімат був близьким до субтропічного: переважно жарким, змінювався
від сухого до вологого. Ще на початку ери розвинулися одноклітинні організми.
Потім з’явилися багатоклітинні водорості, морські безхребетні і хребетні
тварини, а ще через мільйоноліття – наземні рослини і
земноводні. У кам’яновугільному періоді панувала пишна рослинність:
гігантські плауни, хвощі, деревоподібні папороті, що сприяло утворенню значних
товщ вугілля.
У мезозойську еру на платформній
частині України переважав рівнинний суходіл. Окремі водні басейни існували на
Лівобережжі та в Середземноморському поясі. Правда, в крейдовому періоді відбулося найбільше для всієї геологічної
історії України поширення морських площ. Вони вкривали майже всю територію
нашої країни, крім центральної частини. У мезозої проявилася кіммерійська складчастість, внаслідок
чого сформувалася гірська споруда на місці Криму, Азовського моря і північної
частини Чорного моря. Однак згодом гори зруйнувалися і стали морським дном. В
Закарпатті активно діяли вулкани. Клімат здебільшого був теплим і сухим.
Розвивалися голонасінні та покритонасінні рослини. З’явилися ссавці та птахи.
На початку кайнозойської ери
морський басейн знову поширився на більшу частину території України. З плином
часу море поступово відступило. В результаті альпійської епохи гороутворення остаточно формуються Карпатська і
Кримська гірські споруди. У четвертинному (антропогеновому)
періоді відбулося підняття майже всієї території України, крім
Причорномор’я. Клімат переважно був помірно теплим і вологим. Рослинність і
тваринний світ поступово набули сучасних рис, з’явилася людина. В антропогені
відбулося загальне охолодження й осушення клімату, що призвело до кількох
льодовикових епох у Європі. Найбільше – дніпровське зледеніння –
поширилося на значну частину території України. Після танення льодовика
сформувався сучасний вигляд природного середовища – рельєфу, річкової мережі,
ґрунтів, рослинності та тваринного світу.
Мал. Південна межа дніпровського зледеніння на території України
Мал. Розподіл суходолу та моря в різні геологічні періоди
Дивовижна Україна
Перша земна кора
Протягом сотень мільйонів років у
докембрії земна кора на території України формувалася лише під впливом
внутрішніх сил Землі, оскільки внаслідок високої температури на земній поверхні
не існувало гідросфери, на неї не випадали опади, не було постійної циркуляції
атмосфери. Поверхня земної кори нагадувала місячний пейзаж з високими
підняттями та вулканами, глибокими западинами й розломами, великими
“кратерами”, що утворювалися при падінні метеоритів.
Дивовижна Україна
Під тиском льодовика
Вертикальні рухи земної кори
можуть відбуватися не тільки внаслідок дії внутрішніх сил Землі, але й
зовнішніх. Так, під тиском величезної маси льодовика земна кора України
опускалася, тоді як у післяльодовикову епоху, ніби зітхнувши з полегшенням,
вона піднялася. Незважаючи на опускання земної кори, Чорне море не наступало на
південь України. Навпаки, його рівень був більш як на 100 м
нижчий, ніж зараз. Це пояснюється тим, що під час зледеніння воно втрачало
зв’язок із Середземним морем і не отримувало притоку річкової води із
замерзлого суходолу.
Запам’ятайте
Геохронологічна таблиця відображає розвиток земної
кори та зміну природних умов за основними проміжками геологічного часу (ерами,
періодами).
Земна кора на території України формувалася майже
4 млрд років, починаючи від докембрійського часу.
Внаслідок дії внутрішніх сил планети земна кора зазнавала різних рухів:
вертикальних і горизонтальних, плавних і розривних.
Формування земної кори відбувалося під час
гороутворюючих епох (складчастостей) – каледонської, герцинської,
мезозойської (кіммерійської), альпійської.
Учетвертинному періоді кайнозойської ери
відбулося загальне охолодження клімату, що призвело до дніпровського зледеніння.
Запитання і завдання
1. Користуючись геохронологічною таблицею,
встановіть: а) яка ера найдавніша; б) яка ера триває й нині; в) у якій ері
розрізняють найбільше періодів; г) в яку еру відбувалося альпійське
горотворення.
2. За геохронологічною таблицею охарактеризуйте
історію розвитку земної кори: а) на Східноєвропейській платформі;
б) у Середземноморському рухомому поясі.
3. Як на території України змінилися природні
умови під час дніпровського зледеніння?
Источник