Асиметрія кори головного мозку

У результаті досліджень було встановлено, що:

o ліва півкуля оброблює інформацію послідовно в міру надходження;
o права – працює відразу з кількома входами одночасно, паралельно.

Імовірно, цим пояснюється той факт, що такий спосіб мислення як інтуїція, “прозріння”, – функція саме правої півкулі.

Ліва й права півкулі відрізняються за здатністю сприймати довкілля, оцінювати його, запам’ятовувати. Так, наприклад, у людей з розщепленим мозком виявлено міжпівкулеве розходження в здатності сприймати й відтворювати геометричні фігури. Права півкуля легко справляється з цим завданням, і людина лівою рукою малює порівняно правильно уявлювані фігури. Водночас ліва півкуля з таким завданням справляється з великими труднощами, тобто в неї практично немає здатності до образного оцінювання довкілля. Разом з тим ліва півкуля легко оперує словами, вирішує логічні завдання, на що права нездатна.

При реєстрації ЕЕГ і її оброб-

Мал. 182. Кіркові взаємозв’язки діапазону частот β-ритму під час мисленнєвих операцій: розв’язання завдання на просторове (а), вербальне (б) мислення

ленні за допомогою комп’ютера можна зафіксувати в мозку співналаштованість нервових центрів, об’єднання їх для виконання того або того типу розумового процесу (мал. 182). Як видно з малюнка, фокус взаємодії, топографія їх специфічні для кожного типу виконуваної розумової операції. Під час абстрактно-вербальних процесів (б) зона мозку активується в лобових частках зліва, а під час образного мислення – у тім’яній ділянці справа. Тут чітко виявляється функціональна асиметрія участі другої і першої сигнальної системи.

Зазначені уявлення про функції мозку, його лівої і правої половини здебільшого збігаються з уявленнями про можливість виділення розумового й художнього типу людей. Підґрунтя логічного способу мислення – ліва півкуля, а образного, інтуїтивного – права.

Міжпівкулеві відмінності оброблення немовленнєвої (невербальної) інформації

Міжпівкулеві функціональні відмінності виявляються і при обробленні інформації, що надходить структурами, які належать до першої сигнальної системи. У більшості людей бінокулярний акт зору здійснюється при явному переважанні одного ока. У 60-70 % людей переважає праве око, у 30 %-ліве, і лише в 5-7 % випадків спостерігають симетрію зору. Провідне око визначає вісь зору, воно першим направляється до предмета, у ньому раніше закінчується процес акомодації, його зображення переважає над підлеглим йому оком. Правші краще сприймають інформацію правим вухом. Латералізація звукової сенсорної системи виявляється унаслідок того, що її перехрещені шляхи, які спрямовуються до контрлатеральної половини мозку, могутніші, ніж неперехрещені. Асиметрія мозку полягає в тому, що ліва півкуля краще обробляє мовленнєву інформацію, тоді як права – невербальні звуки, музику. А от дізнавання предмета на дотик, відчутність відбувається чіткіше при використанні лівої руки, оскільки імпульсація від неї надходить у праву півкулю.

Таким чином, у більшості людей асиметрія виявляється у двох формах: право- і лівобічній. Лише незначна частина людства характеризується симетричністю оброблення інформації в корі півкуль великого мозку. Право- і ліворукість зумовлені спадково.

Відносність домінування лівої півкулі

Значення лівої півкулі в мовній функції, руховій функції правої руки й ноги породило уявлення про її домінування стосовно правої. її функції, пов’язані з організацією вищих форм Поведінки й мовлення, філогенетично наймолодші. Але зазначені уявлення варто сприймати з великими застереженнями. Правильніше говорити про взаємодоповнювальну спеціалізацію обох півкуль із переважанням мовних функцій у лівій. Нормальне функціонування мозку потребує постійної взаємодії обох півкуль. Саме існування мозолистого тіла означає необхідність такого тісного контакту.

Уміння застосовувати функцію правої півкулі можна образно порівняти з можливістю бачити зірки посеред дня. Сонце в цей час сяє так яскраво, що зірки, попри те що вдень вони перебувають на небокраї так само, як і вночі, стають невидимі. І лише коли сонце заходить, маємо змогу їх бачити. Подібно до цього вплив найостаннішого еволюційного надбання людини – домінантної лівої логічної півкулі, що грунтується на мовній функції, – відсуває на другий план здатність до інтуїтивного мислення правої півкулі. Цілком імовірно, що для наших предків інтуїтивність, характерна для теперішньої правої півкулі, була головним способом сприйняття світу обома половинками мозку.

Єдність мозку – підґрунтя ефективного оцінювання світу й організації процесу мислення

Визнаючи придатність обох способів мислення – право- і лівопівкулевого, варто все-таки поставити запитання, чи однакові їх ефективність і корисність для організму. Права півкуля, здатна до інтуїтивності при вловлюванні зв’язків зовнішнього світу, очевидно, може виявити й те, чого насправді немає. Унаслідок того, що скептичне й критичне ставлення до дійсності в неї відсутнє, суто “правопівкулеві висновки” можуть бути хибними або параноїдальними. Особливості аналітико-синтетичних процесів у півкулях мозку виявляються і при формуванні емоцій, пам’яті. (Латералізація вищого відділу емоційної системи формується вже до 5-7-го років життя.). Так, затінюючи половину зорового поля за допомогою спеціальних контактних лінз, можна вивчити емоційне сприйняття кінофільму під час надходження інформації окремо до кожної півкулі. Було виявлено, що, незважаючи на наявну при цьому часткову передачу інформації через мозолисте тіло, права півкуля сприймає світ значно неприємнішим, ворожим. Ліва півкуля емоційне ставлення до довкілля дає приблизно таке саме, як цілий мозок. Імовірно, у нормі в повсякденному житті негативізм правої півкулі значною мірою пом’якшується більш “добросердою і життєрадісною” лівою півкулею.

Читайте также: Болит живот при кори

Швидше за все, у творчих людей велике значення має права півкуля, оскільки створення шедевра й ставлення інших до нього є мало експериментальним. Але водночас, наприклад, у поета образне сприйняття світу належить до функції правої півкулі, а здатність римувати слова перебуває у компетентності” лівої півкулі. У певному сенсі “логічна” ліва півкуля вченого “підкріплюється” правою, що сприяє інтуїтивному розкриттю таємниць природи. Але в такому разі висунуті інтуїтивні припущення правої півкулі мають бути пропущені через сито критичного аналізу лівої. Тобто отримання знань потребує одночасно того й того способу мислення.

Источник

ОСОБЛИВОСТІ ФУНКЦІОНАЛЬНОЇ АСИМЕТРІЇ КОРИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ У ХВОРИХ З МОТОРНОЮ АФАЗІЄЮ

Левчук Т.О.,

логопед міського центру нейрореабілітації КМКЛ № 18

В статті дається визначення поняття «функціональна асиметрія» кори головного мозку, розглядається історичний аспект цієї проблематики, показано її особливості у хворих з моторною афазією.

Ключові слова: функціональна асиметрія, домінантна та субдомінантна півкулі, ліворукість, моторна афазія, компенсаторні можливості мозку.

Вивчення питання про порушення мозкової організації мовленнєвої функції на рівні взаємодії півкуль при мовних дизонтогенезах має доволі тривалу історію. Незважаючи на це, знання про функціональну асиметрію залишаються ще обмеженими.

Як відомо, функціональною асиметрією називають таку нерівність великих півкуль головного мозку у забезпеченні психічної діяльності, при якій по відношенню до одних функцій домінантною є ліва, а до інших – права півкулі.

Особливе значення має вивчення функціональної асиметрії кори головного мозку у хворих на афазію, оскільки це дозволяє спеціалістам, що працюють з цією категорією людей, глибше розуміти етіологію, механізми, патогенез мовленнєвого порушення та правильно будувати корекційну роботу з подолання дефекту, спираючись на компенсаторні можливості мозку.

Клініцисти були першовідкривачами проблеми мозкової організації мовлення і пов’язаною з нею проблемою функціональної асиметрії півкуль.

Ще за часів P. Broca (1861) і C. Wernicke (1874) стало відомо, що афазія у праворуких людей пов’язана з ураженням лівої півкулі. Вчення про афазію на перших етапах свого становлення зводилось лише до опису елементарних порушень мовлення, встановлення кореляції між ними і ураженням певних відділів кори мозку. У ліворуких було встановлено зворотну залежність. «Латералізація» мовленнєвих функцій розглядалася як дзеркальна. Проте, наукові дослідження останніх років показали, що це твердження не є беззаперечним.

В подальшому, в зв’язку з появою зацікавленості фізіологів, психологів, лінгвістів до проблеми мозкової організації і функціональної нерівності мозкових півкуль, дослідники зробили висновок, що механізми мовлення пов’язані із цілісною організацією діяльності мозку, яка включає в себе декілька ланок, кожна з яких привносить свій специфічний вклад у характер мовленнєвого процесу.

Англійський невролог J. Jackson (1860), вивчаючи порушення рухової сфери і мовлення, висловив припущення, які суперечили класичній клітинній локалізації функцій. Ним були відзначені парадоксальні, на перший погляд, явища, які полягали в тому, що ураження певної обмеженої ділянки мозку ніколи не призводить до повного випадання функцій. Відповідно теорії Джексона, локалізація симптому (випадання тієї чи іншої функції), яким супроводжується ураження обмеженої ділянки центральної нервової системи, не можна ототожнювати з локалізацією функції. Остання може бути розміщена в центральній нервовій системі значно складніше і мати зовсім іншу мозкову організацію.[2]

Надалі J. Jackson припустив, що мовленнєва діяльність здійснюється завдяки спільній роботі обох півкуль головного мозку і що домінантна ліва півкуля праворуких людей пов’язана з більш складними за будовою формами довільного мовлення, в той час як права півкуля здійснює більш елементарні мовленнєві функції. Проте, він не диференціював мовленнєві порушення афатичного характеру в залежності від латеральних півкульних переваг. Таким чином, проблема афазії у ліворуких була недостатньо висвітлена.

E. G. Chescher, вивчаючи афазію у ліворуких, припустив, що під час реалізації мовленнєвих функцій у них можуть задіяні обидві півкулі.

O. L. Zangwill (1960) вважає, що у ліворуких людей мовленнєва функція представлена білатерально, крім цього, трапляються випадки домінантності лівої півкулі.

R. Pratt (1973), досліджуючи 24 ліворуких пацієнтів з афазією, дійшов висновку, що частота правопівкульної латералізації у них не перевищує 25%.

Розглядаючи форми афазії у ліворуких людей, дослідники дійшли до висновку, що частіше афазія виникає при ураженні премоторної та нижньотім’яної ділянки кори головного мозку. Тобто в основному в таких хворих спостерігаються прояви моторної афазії. Таким чином, не фонематичні процеси та слухомовленнєва пам’ять є визначальними в домінантності півкуль, а все таки перевага руки.

Дослідження K. Conrad, M.E. Humphrey, Б. Пенфільд, Л.Робертс, О.Р.Лурія та інших показують, що функціональна мозкова організація кори головного мозку у ліворуких та праворуких людей істотно відрізняється. Афазія у ліворуких може виникати при ураженні обох півкуль, що свідчить про нечітко виражену домінантність. Автори зазначають, що афазія при ураженні правої півкулі має більш легкі прояви і легше піддається корекції.

Згадуються також випадки «перехресної афазії», що виникає при ураженні правої півкулі у праворуких пацієнтів. Крім порушень дисграфічного та дислексичного характеру, у таких хворих виявлено складності розуміння граматичних конструкцій, повторення складів і слів, порушення конструктивного праксису.

На основі цих досліджень науковці (Траугот Н.Н., 1980; Крітчлі М., 1954; Бурлакова М.К., Лєбєдєва Н.В., 1983 та інші ) дійшли висновку, що субдомінантна півкуля не лише бере участь в реалізації мовленнєвих механізмів, але й має безпосереднє відношення до деяких спеціальних сторін мовлення.

Права півкуля відповідає за сприймання, регуляцію і відтворення інтонаційно-мелодійної сторони мовлення, що забарвлює і розкриває зміст висловлення; за глобальне розуміння невербальних компонентів мовленнєвої комунікації (жестів, міміки); розуміння побутових ситуацій, задумів текстів, картин; глобальне сприймання і відтворення звукового абрису слова. Це дозволяє хворим з афазією не лише розуміти ситуативне мовлення, оперувати інтонаціями, що забарвлюють мовленнєві емблові варіанти; розуміти зміст гумористичних оповідань, але й розкриває також перспективи глобального читання окремих слів, що проявляється у здатності співвідносити малюнок з його підписом. Права півкуля має здатність зберігати в своїй пам’яті різні види автоматизованих рядів, що вимовляються при цьому як єдине ціле, яке не піддається сукцесивному розподілу на звукові одиниці.

М.С.Лебединський, узагальнюючи літературні дані та власні наукові дослідження, зробив висновок, що розлади мовлення при ураженні субдомінантної півкулі у праворуких людей проявляються у вигляді порушень зовнішніх, найбільш автоматизованих сторін мовленнєвої функції. Частіше це розлади музичних компонентів мовлення або дизартричного характеру. Автор зазначає, що мовленнєва ділянка правої півкулі зонально менш диференційована, ніж відповідна ділянка лівої півкулі.

Таким чином в основі прийнятого у вітчизняній психології підходу до мозкової організації психічних функцій (Б.Г.Ананьєв, 1960, Л.С.Виготський, 1960, М.О.Бернштейн, 1966, П.К.Анохін, 1971, 1978 та інші) також покладено принцип про спільну участь обох півкуль у здійсненні складних, в тому числі і мовленнєвих, психічних функцій. Відповідно до цього принципу, матеріальною основою психічних процесів є весь мозок в цілому як високо диференційована система, частини якої забезпечують різні сторони єдиного.

„З позицій системного підходу до мозкової організації психічних функцій проблема домінантності виступає не як питання про перевагу тієї чи іншої півкулі у здійсненні мовленнєвої функції, а як проблема адекватності „внеску” кожної півкулі у процеси реалізації цілісної функції. Порушення функціональної взаємодії півкуль повинна виявлятися при оцінці характеру і ступеня участі обох півкуль головного мозку у здійсненні мовленнєвої функції”.[1]

Іншою стороною вивчення цього питання є з’ясування процентної кількості праворуких і ліворуких хворих з афазією, щоб порівняти можливості заміщення втрачених мовленнєвих функцій завдяки роботі субдомінантної півкулі. Для початку варто звернути увагу на загальну кількість праворуких та ліворуких людей серед населення.

Дослідження В.Л.Деглін, Н.Н.Брагіної, Т.А.Доброхотової, Е.Г.Симерницької , Д.Спрингер показали, що, незважаючи на те, що ліворукі люди складають від 3 до 8% населення Європи, спостерігається достатньо велика кількість парціальних ліворуких. Різні автори наводять статистичні дані: від 30 до 50%. А праворукі люди, за припущенням, складають не більше 40%.

О.В.Гурова, О.Д.Хомська, обстежуючи наявність ліворукості серед дорослого населення, дійшли висновку, що кількість «чистої» праворукості складає 42%, решта обстежуваних (58%) – правші з ознаками ліворукості; інші – люди або з «чистою» ліворукістю, або з «парціальною», або прихованою ліворукістю або лівші, яких перевчили в ранньому віці працювати з лівої руки на праву.

На базі КМКЛ№ 18 ми провели дослідження за методикою Лурії О.Р. на визначення ліворукості серед хворих з моторною афазією. Починаючи з 2004-го року нами було обстежено 100 пацієнтів з цією мовленнєвою патологією. Серед них 43% складали праворукі люди, 8% – ліворукі та амбідекстри, решта – з прихованою або парціальною ліворукістю.

Порушення мовлення афатичного характеру у праворуких і парціальних ліворуких мають свої відмінності. У хворих з парціальною ліворукістю ускладнена можливість складання розповіді за малюнком, тоді як збережене ситуативне мовлення. При збереженому власному мовленні може спостерігатися груба оральна апраксія, яка не дає можливість повторити слова (навіть ті, які пацієнт щойно повторював самостійно), назвати предметні малюнки, читати вголос, писати диктанти з проговорюванням. Також наявні труднощі розуміння прислівників, антонімів, синонімів, просторово-часових відношень.

Після проведених експериментів ми почали застосовувати логоритмічні вправи в роботі з хворими на моторну афазію. Найбільш позитивна динаміка відновлюваного навчання мала група пацієнтів з парціальною ліворукістю, що свідчить великі компенсаторні можливості правої півкулі.

Таким чином, виходячи з даних наукової літератури про функціональну асиметрію мозку та власні наукові дослідження, можна сказати, що у складній проблемі організації мовленнєвого та інших процесів психічної діяльності визначальним моментом виступає виключна роль лівої півкулі, проте і права півкуля при ураженні домінантної бере участь в організації мовленнєвих процесів і глибина, виразність мовленнєвих розладів при цьому залежить від підготовленості правої півкулі до заміщення втрачених мовленнєвих функцій. Ця підготовленість відмінна у різних людей.

СПИСОК ОСНОВНИХ ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

Голод В.И. Функциональная асимметрия мозга у детей с нарушением речевого и слухового развития. − М., 1985. С. 126.
Логопедия: Учебник. / Под редакцией Л.С.Волковой, С.Н.Шаховской – М.: Владос, 2002. С. 412 – 415
Лурия А.Р. Высшие корковые функции человека. – М., 1969. 512 с.
Шохор-Троцкая (Бурлакова) М.К. Речь и афазия. – М.: 2001. С. 50 – 71.

В статье дается определение понятия «функциональная ассиметрия» коры головного мозга, рассматривается исторический аспект данной проблематики, показываются её особенности у больных с моторной афазией.

Ключевые слова: функциональная ассиметрия, доминантное и субдоминантное полушария, леворукость, моторная афазия, компенсаторные возможности мозга.

In this article is introduced the concept definition of cerebral cortex “functional asymmetry”, the historical aspect of this problematics is considered , distinctions of patients with motor aphasia are presented.

Keywords: functional asymmetry, dominant and subdominant cerebral hemispheres, left-handedness, motor aphasia, compensatory potential of the brain.

Голод В.И. Функциональная асимметрия мозга у детей с нарушением речевого и слухового развития. − М., 1985 С. 126.

Номер сторінки у виданні: 224

Повернутися до списку новин

Источник

Кора головного мозку: зони- сенсорна,асоціативна,рухова.
Кора головного мозку: зона сенсорна

Сенсорні зони – це функціональні зони кори головного мозку, які через висхідні нервові шляхи отримують сенсорну інформацію від більшості рецепторів тіла. Вони займають окремі ділянки кори, пов’язані з певними видами відчуттів. Розміри цих зон корелюють з числом рецепторів у відповідній сенсорній системі.

– Первинні сенсорні зони і первинні моторні зони (проекційні зони);

– Вторинні сенсорні зони і вторинні моторні зони (асоціативні одномодальних зони);

– Третинні зони (асоціативні разномодальних зони);

Первинні сенсорні і моторні зони займають менше 10% поверхні кори головного мозку і забезпечують найбільш прості сенсорні і рухові функції.

Кора головного мозку: зони асоціативні (функціональні)

Асоціативні зони – це функціональні зони кори головного мозку. Вони пов’язують знову що надходить сенсорну інформацію з полученой раніше і зберігається в блоках пам’яті, а також порівнюють між собою інформацію, що отримується від різних рецепторів. Сенсорні сигнали інтерпретуються, осмислюються і при необхідності використовуються для визначення найбільш підходящих відповідних реакцій, які вибираються в асоціативної зоні і передаються в пов’язану з нею рухову зону. Таким чином, асоціативні зони беруть участь у процесах запам’ятовування, навчання і мислення, і результати їх діяльності складають те, що зазвичай називають інтелектом.

Окремі великі асоціативні області розташовані в корі поруч з відповідними сенсорними зонами. Наприклад, зорова асоціативна зона розташована в потиличній зоні безпосередньо попереду сенсорної зорової зони і здійснює описані вище асоціативні функції, пов’язані із зоровими відчуттями. Деякі асоціативні зони виконують лише обмежену спеціалізовану функцію і пов’язані з іншим асоціативними центрами, здатними піддавати інформацію подальшій обробці. Наприклад, звукова асоціативна зона аналізує звуки, розділяючи їх на категорії, а потім передає сигнали в більш спеціалізовані зони, такі як мовна асоціативна зона, де сприймається сенс почутих слів.

Ці зони відносяться до асоціативної корі і беруть участь в організації когнітивних функцій і складних форм поведінки.

– Вторинні сенсорні зони і вторинні моторні зони (асоціативні одномодальних зони);

– Третинні зони (асоціативні разномодальних зони);

– Паралімбіческіе зони і

– Лимбические зони.

Кора головного мозку: зона рухова

Рухові зони – це функціональні зони кори головного мозку, що посилають рухові імпульси до довільних м’язам по спадним шляхах, які починаються в білій речовині великих півкуль.

Багато рухові імпульси йдуть прямо в спинний мозок через два великих пірамідних тракту (кортікоспінальних тракту), що проходять в стовбурі мозку. Решта рухові імпульси передаються по екстрапірамідних шляхів, тут же йдуть рухові імпульси від базальних гангліїв і мозочка. У довгастому мозку всі шляхи перехрещуються, так що імпульси, які йдуть від кори лівої півкулі, іннервують праву половину тіла і навпаки.

Тіла нейронів, що у освіті пірамідних трактів, лежать в рухових зонах кори, а їх аксони утворюють синапси безпосередньо з мотонейронами спинного мозку в тому його сегменті, де ці нейрони виходять на периферію. У головному мозку немає ніяких проміжних синапсів, тому імпульси і наступні відповіді на них по шляху не затримуються і не видозмінюються.

Головним екстрапірамідних трактом є ретікулоспінальний тракт, перемикаючий імпульси від ретикулярної формації, яка лежить в стовбурі мозку між таламуса і довгастим мозком. З різних відділів головного мозку, що контролюють рухову активність, імпульси надходять у певні ділянки ретикулярної формації, де вони модифікуються під впливом імпульсів, що йдуть від кори, і стають або збудливими, або гальмівними. Наприклад, імпульси від мозочка і премоторной зони кори, керуючої координованими рухами, надходять в ту область ретикулярної формації, яка знаходиться в довгастому мозку і посилає імпульси, що стимулюють гальмівні мотонейрони. Останні придушують активацію певних м’язів, що дає можливість здійснювати складні координовані рухи тіла. Інші комбінації рухових імпульсів, навпаки, стимулюють збуджуючі нейрони, і загальний вплив ретикулярної формації на рухову активність виявляється збудливим.

Більшість волокон сенсорних нейронів на своєму шляху через таламус до кори віддає колатералі (бічні гілки) у ретикулярну формацію, беручи участь в утворенні ретикулярної активує системи, яка тонізує кору і бере участь в пробудженні організму від сну. Недостатня активність цієї системи або її руйнування приводить відповідно до глибокого сну або коми. Як вважають, багато речовини, що викликають загальний наркоз, надають свою дію, тимчасово блокуючи синаптичну передачу в цій системі. Передбачається також, що ретикулярна активує система відповідальна за виникнення і підтримання спонукань до дії і концентрації уваги.

Источник