Внутрішній шар первинної кори
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Кора.
Кор́а рослини — зовнішня частина стебла і кореня рослин, відділена від центральної частини твірною тканиною (камбієм). По корі від листків до коренів і плодів пересуваються пластичні речовини. Кора захищає рослину від шкідливих впливів зовнішнього середовища, в ній відкладаються різні поживні речовини. Кору багатьох рослин використовують як лікарську сировину.
За фактурою та рисунком кору поділяють на:
- дерева з гладенькою корою (бук, граб, айлант, вишня);
- дерева з пластинчатою корою (каштан, платан, евкаліпт);
- дерева з дрібно-тріщинистою корою (груша, ліріодендрон, гінкго дволопатеве);
- дерева з глибоко-тріщинистою корою (дуб звичайний, верба біла).
Будова[ред. | ред. код]
За будовою розрізняють первинну та вторинну кору. Первинна кора — складається з двох шарів: коленхіми (шар під перидермою) — механічна тканина; паренхіми первинної кори (може виконувати запасаючу функцію). Вторинна кора — (або луб, флоема). Типова будова лубу: ситовидні трубки, клітини-супутники, луб’яна паренхіма і луб’яні волокна. Луб’яні волокна утворюють шар, що зветься твердим лубом; всі останні елементи утворюють м’який луб.
Первинна кора[ред. | ред. код]
Первинна кора розташовується безпосередньо під первинними покривними тканинами. Склад вхідних до неї тканин різниться. У дводольних рослин первинна кора зазвичай представлена коленхімою і паренхімою, внутрішній шар який функціонує як крохмаленосна оболонка. Часто, крім цих тканин, у первинній корі зустрічається субепідермальна паренхіма (тютюн-махорка, деякі зонтичні та ін.). В однодольних коленхіми зазвичай немає, але у багатьох є склеренхіма. У корінні первинна кора зазвичай паренхімна, проте у деяких пальм в ній можуть бути склереїди або волокна . Внутрішній шар первинної кори, прилеглий до центрального циліндра, називається ендодермою, проте він не завжди буває добре виражений.
Вторинна кора[ред. | ред. код]
Під вторинної корою розуміють сукупність гістологічних елементів, утворених камбієм у зовнішню (корову) частину стебла (всередину він відкладає вторинну ксилему, або вторинну деревину). Вторинна кора включає в себе ділянки вторинної флоеми і поділяють їх сегменти або тяжі серцевинних променів . Гістологічно промені утворені паренхімними клітинами, вторинна флоема ж — провідна тканина і складається з сітовідних трубок та інших елементів.
Хімічний склад[ред. | ред. код]
Господарське застосування[ред. | ред. код]
Застосування кори в господарстві і промисловості різноманітні.
Корок коркового дуба і бархату амурського, який міститься в шкірці, використовується для виготовлення корків до пляшок і як ізоляційний матеріал. Корок берези йде на виготовлення тари, вироблення дьогтю тощо.
З липової, дубової, березової, вербової кори (лубу) отримують мочало, раніше плели взуття (личаки), робили мачулу.
Кора бруслини містить близько 7 % каучуку, з якої отримують латекс.
Кора дуба, ялини, верби містить дубильні речовини.
З кори крушини, хінного дерева отримують лікарські препарати.
дах покритий корою, кора зеленого дуба | ||||||||||
З висушеної кори кориці (Cinnamomum verum J.Presl) отримують корицю, а з коричника китайського (Cinnamomum aromaticum Nees) — касію, або фальшиву корицю.
З кори роблять тканини, мотузки, з неї виготовляють різні предмети побуту, нею обшивають стіни і покривають дахи .
Деякі рослини вирощують в садах і парках саме заради їх декоративної кори (клен зеленокорий (Acer tegmentosum (Maxim.) Maxim.), Кизил білий (Cornus alba L.), береза паперова (Betula papyrifera Marshall), вишня тибетська (Prunus serrula Franch.), Мелія ацедарах (Melia azedarach L.), суничне дерево Мензиса (Arbutus menziesii Pursh), кизил блискучий (Cornus sericea L.)).
Кору берези паперової індіанці Північної Америки використовували як матеріал для письма.
Завдяки своїй водопроникним властивостям кора цього ж дерева йшла на покриття зовнішню сторону каное.
Березовий кора — основний зимовий продукт харчування американських лосів. Корою осики, верби, тополі та берези харчуються бобри.
Кору використовують в садівництві як мульчу.
Вторинна кора (флоема) деяких рослин вживається в їжу. У Скандинавії з кори сосни звичайний готують коровий хліб, а саами запасають молоду соснову кору навесні як харчовий ресурс
Джерела[ред. | ред. код]
- Лікарські рослини: енциклопедичний довідник / Відповідальний редактор А. М. Гродзінський. — К.: Видавництво «Українська енциклопедія» імені М. П. Бажана, Український виробничо-комерційний центр «Олімп», 1992. — 544 с. ISBN 5-88500-055-7
- Кора
Посилання[ред. | ред. код]
- КОРА (cortex) //Фармацевтична енциклопедія
- Кора // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 718-719. — 1000 екз.
Источник
Первинна будова кореня виникає в результаті диференціації меристеми апекса. У первинній структурі кореня поблизу його кінчика розрізняють три шари: зовнішній – епіблему, середній – первинну кору, центральний осьовий циліндр – стелу.
Внутрішні тканини закономірно і в певній послідовності виникають у зоні поділу в апікальній меристемі. Тут спостерігається чіткий поділ на два відділу. Зовнішній відділ, що походить від середнього шару ініціальних клітин, носить назву Періблеми. Внутрішній відділ походить від верхнього шару ініціальних клітин і називається плерома.
Плерома дає початок стели, при цьому одні клітини перетворюються на судини і трахеіди, інші – в ситовідниє трубки, треті – в клітини серцевини і т. д. Клітини періблеми перетворюються на первинну кору кореня, що складається з паренхімних клітин основної тканини.
З зовнішнього шару клітин – дерматоген – на поверхні кореня відокремлюється первинна покривна тканина – епіблема, або ризодерма. Це одношарова тканина, що досягає повного розвитку в зоні поглинання. Сформована ризодерма утворює найтонші численні вирости – кореневі волоски. Кореневої волосок недовговічний і тільки в зростаючому стані активно поглинає воду і розчинені в ній речовини. Освіта волосків сприяє збільшенню загальної поверхні всмоктуючої зони в 10 і більше разів. Довжина волоска не більше 1 мм. Оболонка його дуже тонка і складається з целюлози і пектинових речовин.
Що виникла з періблеми первинна кора складається з живих тонкостінних паренхімних клітин і представлена трьома чітко відрізняються один від одного шарами: ендодермою, мезодермою і екзодермою.
Безпосередньо до центрального циліндра (стели) прилягає внутрішній шар первинної кори – ендодерма. Вона складається з одного ряду клітин, що мають потовщення на радіальних стінках, так звані пояски Каспарі, які перемежовуються тонкостінними клітинами – пропускними клітинами. Ендодерма контролює надходження речовин з кори в центральний циліндр і назад.
Назовні від ендодерми розташована мезодерма – середній шар первинної кори. Вона складається з пухко розташованих клітин з системою межклетников, по яких йде інтенсивний газообмін. У мезодермі відбувається синтез і пересування в інші тканини пластичних речовин, накопичуються запасні речовини, розташовується мікориза.
Зовнішня частина первинної кори називається екзодермою. Вона розташовується безпосередньо під ризодерма, а в міру відмирання кореневих волосків виявляється на поверхні кореня. У цьому випадку екзодерма може виконувати функцію покривної тканини: відбувається потовщення і опробковеніе клітинних оболонок і відмирання вмісту клітин. Серед опробковевшей клітин залишаються пропускні неопробковевшіе клітини, через які відбувається проходження речовин.
Зовнішній шар стели, що примикає до ендодерми, отримав назву перициклу. Клітини його довго зберігають здатність до поділу. У цьому шарі відбувається закладення бічних корінців, тому перицикл називають корнеродним шаром.
Для коренів характерне чергування в стелі ділянок ксилеми і флоеми. Ксилема утворює зірку (з різним числом променів у різних груп рослин), а між її променями розташовується флоема. У самому центрі кореня можуть перебувати елементи ксилеми, склеренхіма або тонкостінна паренхіма. Чергування ксилеми і флоеми по периферії стели – характерна особливість кореня, що різко відрізняє його від стебла.
Описане вище первинне будова кореня характерно для молодих коренів у всіх груп вищих рослин. У плаунів, хвощів, папоротей і представників класу Однодольні відділу квіткових рослин первинна структура кореня зберігається протягом усього його життя.
Источник
Інші завдання дивись тут…
КОРІНЬ – осьовий підземний вегетативний орган рослини (виник як пристосування до життя на суші, а росте верхівкою вниз унаслідок впливу сили тяжіння Землі).
Види коренів.
1 – головний корінь | Розвивається із зародкового корінця, тільки один, глибоко проникає в ґрунт |
|
3 – додаткові корені | Багато, утворюються на будь-якій частині рослини (стеблі, листках, бульбах, цибулинах), тільки не на головному корені | |
2 – бічні корені | Багато, галузяться від головного та додаткових коренів |
Ознаки кореня:
• необмежений ріст;
• відсутність листків;
• ріст униз (позитивний геотропізм – реакція окремих органів на однобічний вплив земного тяжіння)
КОРЕНЕВА СИСТЕМА – сукупність усіх коренів рослини.
На головному і додаткових коренях утворюються бічні корені, які забезпечують галуження та формування кореневих систем.
Види кореневих систем.
Назва | Характеристика | Зображення | Приклади рослин |
Стрижнева коренева система | головний корінь, що розвивається з зародкового, галузиться за рахунок утворення бічних коренів (роль стрижня виконує головний корінь). |
| кульбаба, люпин, люцерна, щавель, квасоля, соняшник, береза |
Мичкувата коренева система | утворена додатковими коренями, які також галузяться внаслідок формування на них бічних коренів (стрижень відсутній, корінь похожий на мичку) |
| пшениця, жито, кукурудза, цибуля, часник. |
Розвиток і потужність кореневих систем залежить від індивідуальних особливостей рослин і умов, в яких вони живуть.
Кущ озимої пшениці | загальна довжина коренів мичка з урахуванням кореневих волосків може сягати 600 км, при цьому добовий приріст її становить 5 км |
Полин, ячмінь, рапс | Глибина стрижня в ґрунті 3 м |
Осот | Глибина стрижня в ґрунті 6 м |
Люцерна посівна | Глибина стрижня в ґрунті 10 – 12 м |
Верблюжа колючка | Глибина стрижня в ґрунті 20 м і більше |
Кактус | Корені завдовжки 30 м розміщуються в поверхневих шарах ґрунту |
Виноградна лоза | Глибина стрижня 16 м |
ЗОВНІШНЯ БУДОВА КОРЕНЯ.
Зони кореня | Характеристика | Функції |
5. Провідна зона, або зона бічних коренів | Найтовстіша ділянка кореня, становить більшу його частину, довжина вимірюється десятками сантиметрів і навіть метрами. На межі кори та центрального циліндра можуть з’являтися точки росту бічних коренів. | Рух розчинів мінеральних речовин від кореня до стебла, а органічних речовин від стебла до кореня. Відбувається галуження кореня та закріплення в ґрунті за рахунок бічних коренів. |
4. Всисна або зона кореневих волосків | Довжина 5-20 мм. За рахунок кореневих волосків збільшується площа поглинання речовин, клітини остаточно перетворились на клітини постійних тканин. | Поглинання з ґрунту води з розчиненими в ній мінеральними речовинами. Закріплення рослини в ґрунті. |
3. Зона розтягування | Складає 2-4 мм. Клітини ростуть та видовжуються, починають перетворюватися на клітини постійних тканин, просуваючи нижні зони вглиб ґрунту. | Ріст клітин та формування клітин постійних тканин. |
2. 3она поділу | Розташована під чохликом, довжина 2-3 мм. Складається з дуже дрібних клітин верхівкової твірної тканини, відкладеними протилежно до руху кореня. | Утворення нових клітин |
1. Кореневий чохлик | Вкриває верхівку кореня, складається з кількох шарів щільно розміщених живих клітин з великими рухомими крохмальними зернами. Зовнішні клітини руйнуються та виділяють слиз. Із середини чохлик відновлюється поділом клітин верхівкової твірної тканини зони поділу, відкладеними у напрямку росту кореня. | Слиз полегшує просування кореня в ґрунті. Сприйняття сили земного тяжіння опусканням крохмальних зерен на нижню ділянку клітинної мембрани та визначає напрям росту кореня. Захист верхівки кореня. |
Кореневі волоски – це вирости клітин покривної тканини кореня на рівні всисної зони:
• довжина від декількох міліметрів до 1 см;
• живуть 10-20 днів, потім відмирають, злущуються і замість них з’являються нові;
• їх дуже багато, в 1 мм2 кореня їх розміщується кілька сот, що збільшує площу поглинання речовин з ґрунту;
• утворюються на наймолодшій частині кореня, яка проникає слідом за верхівкою вглиб ґрунту.
Корінь постачає воду й мінеральні речовини з ґрунту до пагона. У клітинах і судинах кореня внаслідок заповнення їх водним розчином, який вбирається кореневими волосками з ґрунту, виникає кореневий тиск, який забезпечує рух розчинів до надземної частини рослини.
Мінеральне живлення.
Транспорт речовин.
Усі частини кореня утворені за рахунок поділу клітин верхівкової твірної тканини, що розташована в зоні поділу клітин кореня.
ВНУТРІШНЯ БУДОВА КОРЕНЯ (всисна або провідна зона).
Назва | Характеристика | Функції |
Шкірка | Покривна тканина має один шар клітин з тоненькими стінками. У всисній зоні кореня утворюють кореневі волоски. | Вкриває корінь, захищає від впливів, у всисній зоні формує кореневі волоски. |
Кора | Багатошарова основна тканина. Зовнішній шар – первинна кора, внутрішній шар – ендодерма з пропускними клітинами | Рух мінеральних розчинів від кореневих волосків до провідної системи центрального циліндра. Запасання поживних речовин |
Центральний циліндр з провідним пучком – твірна тканина (перицикл) та провідні тканини: ситоподібні трубки (флоема) та судини (ксилема). | Зовні циліндра в провідній зоні можуть з’являтися ділянки верхівкової твірної тканини росту бічних коренів. У деревних рослин зовні циліндра утворюється бічна твірна тканина корковий камбій, що відкладає назовні кору. У центральному циліндрі розташовані механічна та основна запасаюча тканини. До провідного пучка входять луб (ситоподібні трубки) і в центрі деревина у формі зірки (судини). У багатьох рослин з часом між деревиною та лубом може з’являтися шар клітин бічної твірної тканини. | У провідній зоні корінь може галузитися бічними коренями. Корінь деревних рослин потовщується за рахунок коркового камбію. Механічна тканина надає міцності, основна запасаюча тканина запасає речовини. По судинах відбувається рух розчинених мінеральних речовин від кореня до надземної частини (висхідний рух), а по ситоподібних трубках органічні речовини транспортуються від зелених надземних частин до кореня (низхідний рух). У багатьох рослин з часом за рахунок шару клітин бічної твірної тканини між лубом та деревиною корінь потовщується. |
Функції кореня:
Головні функції | • закріплюють та утримують рослини у ґрунті; • мінеральне живлення (всмоктують із ґрунту воду з мінеральними речовинами та транспортують до надземної частини); • синтезують деякі органічні речовини, виділяють деякі продукти обміну; • через корені відбувається взаємовигідний зв’язок з мікроорганізмами ґрунту (бульбочковими бактеріями, грибами); • корінь є органом вегетативного розмноження квіткових рослин. |
Додаткові функції | • запасання органічних речовин (коренеплоди, бульбокорені); • додаткова підтримка стебла (опорні корені); • здатність поглинати воду з повітря (повітряні корені) • всмоктування речовин з рослини-хазяїна (корені-присоски); • додатковий газообмін (дихальні корені). |
ВИДОЗМІНИ КОРЕНЯ – пристосування до умов існування.
Назва видозміни | Характеристика | Приклади рослин | Зображення |
Коренеплоди | У головному корені і в основі пагона відкладаються запасні поживні речовини. | Буряк, редиска, редька, петрушка, морква, селера |
|
Бульбокорені | Короткі, сильно потовщені, кулястої або овальної форми. Запасні поживні речовини відкладаються в потовщених бічних або додаткових коренях. | Жоржина, батат, пшінка |
|
Опорні (ходульні) | У рослин з високим стеблом утворюються додаткові корені для їхньої опори | Панданус, тропічні дерева, кукурудза |
|
Повітряні | Це додаткові корені, які відходять від стебла і звисають у повітрі, зовні вони вкриті кількома шарами мертвих клітин, в оболонках яких є пори. Рослини оселяються на деревах та вбирають з вологого повітря воду, зазвичай характерні для тропічних рослин. | Тропічна орхідея, молодий фікус, монстера. |
|
Корені-присоски | Всмоктують поживні речовини з інших рослин | Повитиця (паразит, не здатна до фотосинтезу), омела (напівпаразит, здатна до фотосинтезу) |
|
Дихальні | Частина коренів виступає над поверхнею для забезпечення газообміну, коли рослини ростуть на болотах і надмірно зволожених ґрунтах з гострою нестачею кисню в ґрунті. Ці корені можуть відростати від бічних, ростуть не в глиб ґрунту, а піднімаються прямо вгору і мають тонку кору. | Болотяний кипарис |
|
Корені з додатковими бруньками | З бруньок розвиваються кореневі проростки, що дають початок новим рослинам. | Вишня, слива | |
Чіпкі корені | Вздовж тонкого стебла розміщені коротенькі додаткові корені | Ліани, плющ |
|
Будова коренеплоду.
Назва частини | Ознака | Зображення |
Коренева частина | рядами розміщуються бічні корені |
|
Шийка, або підсім’ядольне коліно | Має гладеньку поверхню | |
Головка, або основа головного пагона | Наявні рубці відмерлих листків на потовщеній основі головного пагона |
У селери однаково розвинуті усі частини, у моркви та петрушки основна частина утворена коренем, у редиски основна частина утворена підсім’ядольним коліном.
Значення видозмін кореня:
• мають широке застосування у медицині (солодка гола);
• людина вживає в їжу (морква, буряк, ріпа, редька, пастернак, петрушка, хрін, селера тощо);
• використовуються як корм для тварин (кормовий буряк, ріпа, турнепс);
• є сировиною для харчової промисловості (цукровий буряк).
Інші завдання дивись тут…
Источник