Структура та основні поля кори головного мозку людини

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Головний мозок людини (лат. cerebrum hominis) — головний орган центральної нервової системи (ЦНС), що складається з маси взаємозалежних нервових клітин.

Загальні відомості[ред. | ред. код]

Головний мозок людини займає всю порожнину черепа, кістки якого захищають масу мозку від зовнішніх механічних ушкоджень. В процесі росту й розвитку головний мозок набуває форми черепа. Ззовні мозок нагадує драглисту масу жовтуватого кольору, тому в давні часи вважали, що це речовина, яка охолоджує кров, і при бальзамуванні трупів його не зберігали.

Маса мозку немовляти 380—400 г. Маса мозку однорічної дитини досягає 800 г. У молодших школярів маса головного мозку 1250−1300 г, що майже відповідає масі мозку дорослої людини. Середня маса мозку в чоловіків — 1375 г, у жінок — 1275 г. У чоловіків він становить 2 % загальної маси тіла, у жінок — 2,5 %. Довгий час панувала думка, що від маси мозку залежать розумові здібності людини: чим більша маса мозку, тим обдарованіша людина. Але, як з’ясувалося пізніше, це не так. Наприклад, мозок Тургенєва І. С. важив 2012 г, а мозок Анатоля Франса — 1017. Найважчий мозок — 2900 г — був виявлений в індивіда, який прожив усього 3 роки. Мозок його у функціональному відношенні був неповноцінним. Встановлено, що інтелект людини знижується лише в тому випадку, коли його маса зменшується до 900 г і менше.

Поки що прямої залежності між масою мозку та розумовими здібностями людини не виявлено. Але з’ясована гранична маса мозку (900 г), за межею якої він вважається неповноцінним.

Загалом ступінь розвитку мозку оцінюють за співвідношенням маси спинного мозку до головного. Так, у кішок воно — 1:1, у собак — 1:3, у нижчих мавп — 1:16, у людини — 1:50.

Головний мозок. Сагітальний переріз.

Будова головного мозку[ред. | ред. код]

Людський мозок становить 91-95 % ємності черепа, він складається з трьох відділів: мозкового стовбура, підкоркового відділу та кори великого мозку.

Стовбурова частина головного мозку складається з довгастого мозку, моста, середнього мозку і проміжного мозку.

Довгастий мозок є продовженням догори спинного мозку, форму якого він зберігає.

Середній мозок лежить ще вище. На його верхній поверхні добре видно дві пари горбиків чотиригорбкового тіла.

Проміжний мозок розташований найвище у стовбурі. Від нижньої його поверхні відходить гіпофіз.

Всередині стовбура проходить канал, що подекуди розширяється. Він є продовженням спинномозкового каналу.

Більша частина поверхні стовбура мозку вкрита білою речовиною. Сіра речовина утворює ядра всередині стовбура. Від ядер починаються дванадцять пар черепномозкових нервів.

Функції стовбура[ред. | ред. код]

У сірій речовині мозкового стовбура знаходиться дихальний центр. Тут же лежать серцевий і судинноруховий центри, в яких відбувається перехід збудження з різних доцентрових нервів на відцентрові нерви серця і кровоносних судин.

У стовбурі мозку розташовані центри, які регулюють скорочення м’язів, від яких залежать поза людини і всі її рухи.

Оболони головного мозку[ред. | ред. код]

Головний мозок, як і спинний, покритий трьома мозковими оболонами: м’якою, павутинною і твердою.

Термінологія[ред. | ред. код]

З початку 2000-х років рекомендують для використання в українській медичній термінології термін «мозкові оболони», для означення всіх інших (райдужної, слизових тощо) і надалі рекомендують використовувати термін «оболонки»[1][2][3][4].

М’яка оболона[ред. | ред. код]

М’яка, або судинна, оболона головного мозку[en] (лат. ріа mater encephali) безпосередньо прилягає до речовини мозку, заходить у всі борозни, покриває всі звивини. Складається вона з пухкої сполучної тканини, в якій розгалужуються численні судини, що живлять мозок. Від судинної оболони відходять тоненькі відростки сполучної тканини, які заглиблюються в масу мозку.

Павутинна оболона[ред. | ред. код]

Павутинна оболона головного мозку[en] (лат. arachnoidea encephali) — тоненька, напівпрозора, не має судин. Вона щільно прилягає до звивин мозку, але не заходить у борозни, внаслідок чого між судинною й павутинною оболонами утворюються підпавутинні цистерни, заповнені спинномозковою рідиною, за рахунок якої й відбувається живлення павутинної оболони. Найбільша мозочково-довгаста цистерна розміщена позаду четвертого шлуночка, в неї відкривається серединний отвір четвертого шлуночка; цистерна бічної ямки лежить у бічній борозні великого мозку; міжніжкова — між ніжками мозку; цистерна перехрестя — у місці зорової хіазми (перехрестя).

Долі великих півкуль головного мозку

Тверда оболона[ред. | ред. код]

Тверда мозкова оболона (лат. dura mater encephali) — окістя для внутрішньої мозкової поверхні кісток черепа. У цій оболоні спостерігається найвища концентрація больових рецепторів в організмі людини, в той час як в самому мозку больові рецептори відсутні.

Тверда мозкова оболона побудована із щільної сполучної тканини, вистеленої зсередини пласкими зволоженими клітинами, що щільно зростаються з кістками черепа в ділянці його внутрішньої основи. Між твердою й павутинною оболонами є субдуральний простір, заповнений серозною рідиною.

Структурні частини мозку[ред. | ред. код]

Довгастий мозок (лат. medulla oblongata) розвивається із п’ятого мозкового пухирця (додаткового). Довгастий мозок є продовженням спинного мозку з порушеною сегментальністю. Сіра речовина довгастого мозку складається з окремих ядер черепних нервів. Біла речовина — це провідні шляхи головного і спинного мозку, що тягнуться догори в мозковий стовбур, а звідти до спинного мозку.

На передній поверхні довгастого мозку міститься передня серединна щілина, з обох боків якої лежать потовщені білі тяжі, які називають пірамідами. Піраміди донизу звужуються в зв’язку з тим, що частина їхніх волокон переходить на протилежний бік, утворюючи перехрестя пірамід, котрі утворюють бічний пірамідний шлях. Частина білих волокон, що не перехрещуються, утворюють прямий пірамідний шлях.

Міст (лат. pons) лежить вище довгастого мозку. Це потовщений валик із поперечно розміщеними волокнами. Центром його проходить основна борозна (лат. sulcus basilaris), в якій лежить основна артерія (лат. arteria basilaris). По обидва боки борозни є значні підвищення, утворені пірамідними шляхами. Міст складається з великої кількості поперечних волокон, які утворюють його білу речовину — нервові волокна. Між волокнами чимало скупчень сірої речовини, яка утворює ядра мосту. Продовжуючись до мозочка, нервові волокна утворюють його середні ніжки.

Мозочок (лат. cerebellum) лежить на задній поверхні мосту й довгастого мозку в задній черепній ямці. Складається із двох півкуль і черв’яка, який з’єднує півкулі між собою. Маса мозочку 120—150 грамів.

Мозочок відокремлюється від великого мозку горизонтальною щілиною, в якій тверда мозкова оболона утворює намет мозочка (tentorium cerebelli), натягнутий над задньою ямкою черепа. Кожна півкуля мозочка складається з сірої та білої речовини.

Сіра речовина мозочка міститься поверх білої у вигляді кори. Нервові ядра лежать усередині півкуль мозочку, що складаються переважно з білої речовини. Кора півкуль утворює паралельно розташовані борозни, між якими є звивини такої ж форми. Борозни поділяють кожну півкулю мозочка на декілька часток. Одна з часток — клаптик, що прилягає до середніх ніжок мозочка, виділяється більше за інших. Вона філогенетично найдавніша. Клаптик і вузлик черв’яка з’являються вже у нижчих хребетних і пов’язані з функціонуванням вестибулярного апарату.

Кора півкуль мозочку складається з двох шарів нервових клітин: зовнішнього молекулярного й зернистого. Товщина кори 1-2,5 мм.

Сіра речовина мозочка розгалужується в білій (на серединному розрізі мозочка видно ніби гілочку вічнозеленої туї), тому її називають деревом життя мозочка.

Мозочок трьома парами ніжок з’єднується із стовбуром мозку. Ніжки представлені пучками волокон. Нижні (хвостові) ніжки мозочка йдуть до довгастого мозку, їх називають ще вірьовчастими тілами. До їхнього складу входить задній спинномозково-мозочковий шлях.

Середні (мостові) ніжки мозочку з’єднуються з мостом, у них проходять поперечні волокна до нейронів кори півкуль. Через середні ніжки проходить кірково-мостовий шлях, завдяки якому кора великого мозку впливає на мозочок.

Верхні ніжки мозочку у вигляді білих волокон ідуть у напрямку до середнього мозку, де розміщуються поздовж ніжок середнього мозку й тісно до них прилягають. Верхні (черепні) ніжки мозочка складаються переважно з волокон його ядер і служать основними шляхами, що проводять імпульси до зорових бугрів, підзоровобугрової ділянки та червоних ядер.

Ніжки розташовані спереду, а покришка (лат. operculum) — ззаду. Між покришкою та ніжками пролягає водопровід середнього мозку (водопровід Сільвія). Він з’єднує четвертий шлуночок із третім.

Головна функція мозочку — рефлекторна координація рухів і розподіл м’язового тонусу.

Покрив середнього мозку (або лат. mesencephalon-у) лежить над його покришкою й прикриває зверху водопровід середнього мозку. На покришці міститься пластинка покришки (чотиригорбкове тіло). Два верхні горбки пов’язані з функцією зорового аналізатора, виступають центрами орієнтовних рефлексів на зорові подразники, а тому називаються зоровими. Два нижні горбки — слухові, пов’язані з орієнтовними рефлексами на звукові подразники. Верхні горбки пов’язані з латеральними колінчастими тілами проміжного мозку за допомогою верхніх ручок, нижні горбки — нижніми ручками з медіальними колінчастими тілами.

Від пластинки покришки починається покришко-спинномозковий шлях, який зв’язує головний мозок із спинним. Ним проходять еферентні імпульси у відповідь на зорові та і слухові подразнення.

Великі півкулі головного мозку. До них належать частки півкуль (лобова частка, скронева частка, тім’яна частка й потилична частка), кора головного мозку (плащ), базальні ганглії, нюховий мозок і бічні шлуночки. Півкулі мозку розділені поздовжньою щілиною, в заглибині якої міститься мозолисте тіло, що їх з’єднує. На кожній півкулі розрізняють такі поверхні:

верхньобічну, опуклу, обернену до внутрішньої поверхні склепіння черепа;
нижню поверхню, розміщену на внутрішній поверхні основи черепа;
медіальну поверхню, якою півкулі з’єднуються між собою.

У кожній півкулі є частини, що найбільше виступають: спереду, — лобовий полюс, позаду — потиличний полюс, збоку — скроневий полюс. Окрім того, кожна півкуля великого мозку розділяється на чотири великі частки: лобову, тім’яну, потиличну та скроневу. У заглибині бічної ямки-мозку лежить невеличка частка — острівець. Півкуля поділена на частки борознами і щілинами. Найглибша з них — бічна, або латеральна, ще вона називається Сільвієвою борозною. Бічна борозна відділяє скроневу частку від лобової та тім’яної. Від верхнього краю півкуль опускається вниз центральна борозна, або борозна Роланда. Вона відділяє лобову частку мозку від тім’яної. Потилична частка відділяється від тім’яної лише з боку медіальної поверхні півкуль — тім’яно-потиличною борозною.

Півкулі великого мозку ззовні вкриті сірою речовиною, що утворює кору великого мозку, або плащ. У корі налічується 16 млрд клітин, а якщо взяти до уваги, що кожна з них має від 7 до 10 тисяч зв’язків із сусідніми клітинами, то можна зробити висновок про гнучкість, стійкість і надійність функцій кори. Поверхня кори значно збільшується за рахунок борозен і звивин. Кора філогенетична є найновішою структурою мозку, її площа приблизно 220 тисяч мм².

За оцінками, дорослий людський мозок містить 86 ± 8 мільярдів нейронів з приблизно рівною кількістю (85 ± 10 мільярдів) ненейрональних клітин. З цих нейронів 16 мільярдів (19 %) знаходяться в корі головного мозку, а 69 мільярдів (80 %) знаходяться в мозочку.

Див. також[ред. | ред. код]

Міф про використання 10% мозку

Примітки[ред. | ред. код]

↑ Головацький А. С., Черкасов В. Г., Сапін М. Р., Федонюк Я. І. Анатомія людини. У трьох томах. Том 2. — 2007. — Нова книга. — 456 с. — підручник, що рекомендований МОН та МОЗ України для Вищих медичних навчальних закладів України найвищих рівнів акредитації
↑ Про мозкові оболони. Архів оригіналу за 4 березень 2016. Процитовано 27 липень 2013.
↑ Анатомія мозку
↑ Ахтемійчук Ю.Т., Вовк Ю.М., Дорошенко С.В., Кобзар О.Б., Ковальський М.П., Півторак В.І., Прокопець К.О., Радомська Н.Ю., Радомський О.А., Пархоменко М.В., Хворостяна Т.Т. (2010). Оперативна хірургія та топографічна анатомія. Київ: Медицина. с. 474. ISBN 978-617-505-058-3.

Джерела[ред. | ред. код]

Анатомия человека. — М., 2000. (рос.)
Бовкур А. Біологія людини. — К., 2000.
Коляденко Г. Анатомія людини. — К., 2001.
Людина. /Навч. посібник з анатомії та фізіології. — Львів, 2002. 240 с.
Свіридов О. І. Анатомія людини. — Київ: Вища школа, 2001.

Посилання[ред. | ред. код]

Мізок, мозок // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Буенос-Айрес, 1961. — Т. 4, кн. VIII : Літери Ме — На. — С. 993. — 1000 екз.

Источник

Одним з найважливіших органів, що забезпечують повноцінне функціонування людського організму, є головний мозок, пов’язаний зі спинним відділом і мережею нейронів у різних частинах тіла. Завдяки такій зв’язку забезпечується синхронізація розумової активності з моторними рефлексами і областю відповідає за аналіз сигналів, що надходять. Кора головного мозку являє собою шарувату в горизонтальному напрямку освіта. У його складі знаходяться 6 різних структур, кожна з них має специфічну щільність розташування, кількість і розміри нейронів. Нейрони являють собою нервові закінчення виконують функцію зв’язку між частинами нервової системи при проходженні імпульсу або в якості реакції на дію подразника. Крім шаруватої в горизонтальному напрямку структури, кора головного мозку пронизана безліччю відгалужень нейронів, розташованих по більшій частині вертикально.

Вертикальна спрямованість відгалужень нейронів формує структуру пірамідальної форми або утворення у вигляді зірочки. Безліч відгалужень короткого прямого або ветвящегося типів пронизують, як шари кори у вертикальному напрямку, забезпечуючи зв’язок різних відділів органу між собою, так і в горизонтальній площині. За напрямом орієнтації нервових клітин прийнято виділяти відцентрові і доцентрові напрямку зв’язку. В цілому, фізіологічна функція кори крім забезпечення процесу мислення і поведінки полягає в захисті півкуль головного мозку. Крім цього, на думку вчених в результаті еволюції мало місце розвиток та ускладнення структури кори. При цьому спостерігалося ускладнення будови органу в міру налагодження нових зв’язків між нейронами, дендритами і аксонами. Характерно те, що в міру розвитку інтелекту людини, виникнення нових нейронних зв’язків відбувалося вглиб структури кори від зовнішньої поверхні до ділянок розташованих нижче.

Функції кори ↑

Кора головного мозку має середню товщину 3 мм і досить велику площу за рахунок наявності сполучних каналів з центральною нервовою системою. Сприйняття, отримання інформації, її обробка, прийняття рішення і його здійснення відбувається завдяки безлічі імпульсів, що проходять через нейрони за типом електричної ланцюга. В залежності від безлічі факторів в корі відбувається генерація електричних сигналів потужністю до 23 Вт. Ступінь їх активності визначається станом людини і описується показниками амплітуди та частоти. Відомо, що більша кількість зв’язків знаходиться в галузях, що забезпечують більш складні процеси. При цьому всім кора головного мозку не є завершеною структурою і знаходиться в розвитку протягом всього життя людини в міру розвитку його інтелекту. Отримання і обробка надходить у мозок інформації забезпечує ряд фізіологічних, поведінкових, психічних реакцій завдяки функціям кори, серед яких:

Забезпечення зв’язку органів і систем тіла людини із зовнішнім світом і між собою, правильне протікання обмінних процесів.

Правильність сприйняття інформації, що надходить, її усвідомлення через процес мислення.

Підтримка взаємодії різних тканин і структур, складових органи людського тіла.

Формування і робота свідомості, інтелектуальна та творча діяльність людини.

Контроль мовленнєвої активності і процесів, пов’язаних з психічною діяльністю.

Слід відзначити недостатню вивченість місця і ролі передніх відділів кори на забезпечення функціонування людського організму. Про цих ділянках відомо про їх низької чутливості до зовнішніх впливів. Наприклад, дія на них електричних імпульсів не викликало прояви вираженої реакції. На думку деяких фахівців, до функцій цих ділянок кори відноситься самосвідомість особистості, наявність і характер її специфічних особливостей. У людей з пошкодженими передніми ділянками кори спостерігаються процеси асоциализации, втрата інтересів в області трудової діяльності, власного зовнішнього вигляду і думки в очах інших людей. Іншими можливими ефектами можуть стати:

втрата здатності до концентрації;

часткова або повна втрата творчих здібностей;

глибинні психічні розлади особистості.

Будова шарів кори головного мозку ↑

Виконуються органом функції, такі як координація півкуль, розумова і трудова діяльність багато в чому обумовлена будовою його структури. Фахівці виділяють 6 різних типів шарів, взаємодія між якими забезпечує роботу системи в цілому, серед них:

молекулярний покрив утворює безліч хаотично переплетених дендритних утворень з низькою кількістю веретеноподібних клітин, що відповідають за асоціативну функцію;

зовнішній покрив представлений безліччю нейронів, що мають різну форму і високу концентрацію, за ними розташовуються зовнішні кордони структур пірамідальної форми;

зовнішній покрив пірамідального типу складається з нейронів дрібного і великого розмірів при більш глибокому розташуванні останніх. Форма цих клітин має конічну форму, від його вершини відгалужується дендрит, який має найбільшу довжину і товщину, який шляхом поділу на більш дрібні освіти пов’язує нейрони з сірим речовиною. По мірі наближення до кори головного мозку розгалуження характеризуються меншою товщиною і утворюють веерообразную структуру;

внутрішній покрив зернистого типу складається з нервових клітин, що мають невеликі габарити, розташовані на деякій дистанції, між якими проходять згруповані структури волокнистого типу;

внутрішній покрив пірамідальної форми складається з нейронів мають середні і великі розміри, причому верхні закінчення дендритів досягають рівня молекулярного покриву;

покрив, що складається з нейронних клітин, що мають форму веретена, характеризується тим, що його частина, розташована в найнижчій точці досягає рівня білого речовини.

Різні верстви, що входять до складу кори відрізняються між собою формою, розташуванням і призначенням складових їх структур. Взаємозв’язок нейронів зірчастого, пірамідальної, гіллястого і веретеноподібної типів між різними покривами утворюють понад 5 десятків, так званих полів. Незважаючи на те, що чіткі межі полів відсутні, їх спільна дія дозволяє регулювати безліч процесів пов’язаних з отриманням нервових імпульсів, обробкою інформації та виробленням відповідних реакцій на подразник.

Простий спосіб від алкоголізму Алкоголік більше не зможе навіть випити чарку, якщо в їжу підсипати йому це… Читати далі…

Покращує роботу мозку

Відновлює пам’ять

Прискорює процес мислення

Допомагає впоратися з депресією

Покращує координацію

Моментальний замовлення

Області кори головного мозку ↑

По виконуваних функцій у цій структурі можна виділити три області:

Зона, пов’язана з обробкою імпульсів, одержуваних через систему рецепторів від органів зору, нюху, дотику людини. За великим рахунком більшість рефлексів пов’язаних з моторикою забезпечують клітини пірамідальної структури. Забезпечують за допомогою дендритних структур і аксонів зв’язок з м’язовими волокнами та спинномозковим каналом. Ділянка, що відповідає за прийом м’язової інформації, має налагоджені контакти між різними верствами кори, що важливо на етапі коректного трактування надходять імпульсів. Якщо кора головного мозку уражається на цій ділянці, це може призвести до розладу узгодженої роботи сенсорних функцій і дій, пов’язаних з моторикою. Візуально розлади рухового відділу можуть проявлятися у відтворенні мимовільних рухів, тремтіння, судоми, у більш складній формі призводити до знерухомлення.
Область сенсорного сприйняття відповідає за обробку надійшли сигналів. За структурою вона являє собою взаємопов’язану систему аналізаторів для встановлення зворотного зв’язку на дію стимулятора. Фахівці виділяють ряд областей, які відповідають за забезпечення чутливості до сигналів. Серед них, потилична забезпечує зорове сприйняття, скронева-пов’язана зі слуховими рецепторами, зона гипокампа з нюховими рефлексами. Район, який відповідає за аналіз інформації смакових стимуляторів, розташований в області тімені. Там же локалізуються центри, що відповідають за отримання і обробку тактильних сигналів. Сенсорна здатність знаходиться в прямій залежності від кількості нейронних зв’язків в цій ділянці, в цілому ці зони займають до п’ятої частини загального обсягу кори. Ушкодження цієї зони тягне за собою спотворення сприйняття, що не дозволяє виробити відповідний сигнал адекватний діючого на нього подразника. Наприклад, порушення роботи слухової зони не обов’язково призводить до глухоти, але може викликати ряд ефектів спотворюють коректне сприйняття інформації. Це може виражатися в нездатності вловлювати довжину або частотність звукових сигналів їх тривалість і тембр, порушення фіксації впливів з невеликим часом дії.
Асоціативна зона здійснює контакт між сигналами, що отримуються нейронами в сенсорній області і моторикою, що представляє собою реакцію. Ця ділянка формує осмислені поведінкові рефлекси, забезпечує їх практичну реалізацію і займає більшу частину кори. По району локалізації можна виділити передні ділянки, розташовані в лобових частинах і задні, які займають простір між зоною скронь, тімені і потилиці. Для людини характерно більший розвиток задніх ділянок районів асоціативного сприйняття. Асоціативні центри відіграють ще одну важливу роль, забезпечують реалізацію і сприйняття мовленнєвої діяльності. Пошкодження переднеассоциативной області призводить до порушення можливості виконання аналітичних функцій, прогнозування на підставі наявних фактів або попереднього досвіду. Порушення роботи зони задній асоціації ускладнює орієнтацію людини в просторі. Також ускладнює роботу абстрактного об’ємного мислення, конструювання і правильного трактування складних зорових моделей.

Наслідки пошкоджень кори мозку ↑

До кінця не вивчено є забудькуватість одним з порушень, пов’язаних з пошкодженням кори головного мозку? Або ці зміни пов’язані з нормальним функціонуванням системи за принципом руйнування цих зв’язків. Вченими доведено, що за рахунок взаємозв’язку нейронних структур між собою при пошкодженні однієї з названих областей може спостерігатись часткове і навіть повне відтворення її функцій іншими структурами. У разі часткової втрати здатності до сприймання, переробки інформації або відтворення сигналів, система може деякий час залишатися працездатною, володіючи обмеженими функціями. Це відбувається за рахунок відновлення зв’язків між не зазнали негативного впливу ділянками нейронів за принципом розподільної системи. Проте можливий і зворотний ефект при якому пошкодження однієї із зон кори може призвести до розладу декількох функцій. У будь-якому випадку, порушення нормальної роботи цього важливого органу є серйозним відхиленням, при виникненні якого необхідно негайно вдатися до допомоги фахівців, щоб уникнути подальшого розвитку розлади.

Серед найбільш небезпечних порушень роботи цієї структури можна виділити атрофію, пов’язану з процесами старіння і відмирання частини нейронів. Найбільш використовуваними методами діагностики є комп’ютерна та магнітно-резонансні види томографії, энцефалография, дослідження за допомогою ультразвуку, проведення рентгену та ангіографії. Слід зазначити, що сучасні методи діагностики дозволяють виявити патологічні процеси в роботі мозку на ранньому етапі, при своєчасному зверненні до фахівця в залежності від виду порушення існує ймовірність відновлення порушених функцій.

Автор: Ковальов Олександр

Источник