Слухова зона кори великих півкуль розташована у частці

Окремі ділянки кори мають різне функціональне значення. Разом з підкірковими центрами, стовбуром мозку і спинним мозком великий мозок об’єднує окремі частини організму в єдине ціле, здійснює нервову регуляцію всіх органів (рис. 55, 56).

У кору великого мозку надходять доцентрові імпульси від рецепторів. Кожному рецепторному апарату відповідає в корі ділянка, яку І.П Павлов назвав кірковим ядром аналізатора. Ділянка кори, де розташовані кіркові ядра аналізаторів, названі сенсорними зонами кори великого мозку.

Ядерна зона рухового аналізатора (сомато-сенсорна зона), куди надходять збудження від рецепторів суглобів, скелетних м’язів і сухожилок, розташована в передню- і задньоцентральних ділянках кори. У межах передньої центральної закрутки найвище розміщені центри для м’язів нижньої кінцівки, нижче – для м’язів тулуба, потім верхньої кінцівки і, нарешті, центри м’язів голови. Ураження цієї зони призводить до паралічу протилежної половини тіла.

Рис. 55. Зовнішня будова головного мозку (за дорлінг кіндерслі, 2003)

Передцентральна звивина (gyrus precentralis) і прицентральна часіка (lobulus paracentralis) лобової частки становлять руховий центр кори і є аналізатором кінестезичних імпульсів, які надходять від посмугованих м’язів, суглобів, сухожилків. Тут замикаються рухові умовні рефлекси. У верхній ділянці перед центральної звивини розташовані клітинні групи, що належать до м’язів нижніх кінцівок, нижче – верхніх кінцівок, ще нижче – неврони, пов’язані з іннервацією м’язів голови. Оскільки нервові шляхи перехрещуються, праві рухові центри кори пов’язані з мускулатурою лівої сторони тіла і навпаки.

У задній частині середньої лобової звивини міститься центр узгодженого руху голови й очей (окоруховий, блоковий, відвідний і додатковий нерви).

Рис. 56. Кіркові поля (за Дорлінг Кіндерслі, 2003)

У задньому відділі нижньої лобової звивини розміщена зона Брока – руховий центр мови, який разом із центром Верніке забезпечують здатність людини читати, писати, чути, вимовляти і розуміти мову.

Ушкодження різних полів кори лобової частки може призвести: до підвищення агресивності й послаблення реакції страху; зростання пасивно-захисних умовних рефлексів; порушення харчових і захисних умовних рефлексів.

У таких людей спостерігається втрата ініціативи, апатія, порушення абстрактного мислення, нездатність до творчого мислення, розгальмування нижчих емоцій і потягів, розлади мовлення і понятійного мислення.

У задній частині лобової звивини розташований центр письма, ураження якого призводить до порушення навичок письма під контролем зору.

У лівій (у лівшів у правій) нижній тім’яній часточці розташований центр, який координує цілеспрямовані рухи. Він функціонує за типом тимчасових зв’язків, які виникають протягом індивідуального життя, тобто умовних рефлексів. У разі ушкодження цього центру елементи довільних рухів зберігаються, але порушуються цілеспрямовані дії (апраксія).

У верхній тім’яній частці (задньоцентральна звивина) розміщений кірковий центр аналізаторів чутливості (больової, температурної, дотикової), або сомато-сенсорна кора. Ураження кори у цій частині призводить до часткової або повної анестезії (втрата чутливості).

Ураження кори в ділянці верхньої тім’яної частки призводить до зниження больової чутливості і порушення стереогноза – впізнавання предметів на дотик без допомоги зору.

У нижній тім’яній частині розташований центр праксії, який регулює здатність здійснювати координаційні рухи, які складають основу робочих процесів і потребують спеціального навчання.

У кутовій звивині тім’яної частки розташований зоровий центр мови. Його ураження призводить до неможливості розуміння письма (алексія).

Тім’яна ділянка – це апарат вищої інтегративної діяльності мозку людини, вона безпосередньо стосується процесів біологічної і соціальної адаптації, є фізіологічною основою вищих психічних функцій.

Локалізація статичного аналізатора (центр збереження рівноваги і положення тіла в просторі) – кора верхньої та середньої скроневих звивин. Ушкодження цього центру призводить до атаксії (розладу координації рухів).

Зона шкірного аналізатора, зв’язаного з температурою, больовою і тактильною чутливістю займає задньоцентральну ділянку. Центри чутливості нижчих частин тіла розміщені у верхніх частинах тіла – у нижніх її ділянках.

Найбільшу площу займає кіркове представництво рецепторів кисті рук, голосового аналізатора і обличчя, найменшу – тулуба, стегна і гомілки.

Ядерна зона зорового аналізатора розташована на внутрішній поверхні потиличної ділянки, в зоні шпорної борозни. Ураження цього центру призводить до сліпоти. При порушеннях у сусідніх із шпорною борозною частин кори в ділянці потиличного полюса на медіальній і латеральній поверхнях частки може спостерігатися втрата зорової пам’яті, здатності орієнтації у незнайомій обстановці, порушення функції, пов’язаної із бінокулярним зором (здатності за допомогою зору оцінювати форму предметів, відстань до них тощо).

У корі верхньої скроневої звивини розташована частина слухового аналізатора, а поблизу від бокової борозни – ядерна зона смакового аналізатора. Двостороннє ураження до повної кіркової глухоти.

Нюхова зона розміщена на внутрішній поверхні скроневих ділянок кори. В ділянці середньої і нижньої скроневих звивин розташоване кіркове представництво вестибулярного аналізатора. Ураження цієї ділянки призводить до порушення рівноваги під час стояння і зниження чутливості.

Із сенсорними зонами взаємодіє моторна зона кори великого мозку. Ядерні зони аналізаторів – це ділянки кори, в яких закінчується основна маса провідних шляхів аналізаторів. За межами ядерних зон розташовані розсіяні елементи, куди надходять імпульси від тих же рецепторів, що і в ядро аналізатора.

Центр мови міститься у лівій півкулі. Розрізняють 2 центри мови: руховий (зона Брока), який міститься у нижній частині лобової ділянки і слуховий (зона Верніке), який знаходиться у скроневій ділянці, під заднім кінцем сільвієвої борозни. Центри мови є лише у людини. Мовлення, мислення, почуття і вправні рухи контролюються нейронами, які розміщені в лобовій ділянці головного мозку. Розпізнавання тонів і звуків відбувається в скроневій ділянці. Ця ділянка також бере участь у запам’ятовуванні інформації. Різноманітні сенсорні відчуття, такі як біль, температура усвідомлюються та інтерпретуються в тім’яній ділянці. Потилична ділянка фіксує та інтерпретує зорові образи.

Источник

Вухо – орган слуху і рівноваги, включає:

зовнішнє вухо: вушна раковина, яка вловлює звукові коливання і спрямовує їх у зовнішній слуховий прохід. Вушна раковина утворена еластичним хрящем, зовні вкритим шкірою. У людини вушні м’язи розвинуті слабко і вушна раковина майже нерухома. Шкіра зовнішнього слухового проходу покрита тонкими рідкими волосками. У слуховий прохід відкриваються протоки залоз, що виробляють вушну сірку. І волоски, і вушна сірка виконують захисну функцію;

Середнє вухо. У його порожнині відбувається посилення звукових коливань. Складається з: барабанної перетинки, барабанної порожнини (заповненої повітрям), слухових кісточок – молоточка, наковальні, стремінця, євстахієвої труби.

Внутрішнє вухо. Розташоване у кам’янистій частині скроневої кістки. Утворене кістковим лабіринтом, всередині якого є перетинчастий лабіринт із сполучної тканини. Між кістковим і перетинчастим лабіринтом міститься рідина – перилімфа, а всередині перетинчастого лабіринту – ендолімфа.

Кістковий лабіринт складається з:

завитки;

переддвер’я;

Півколових каналів.

Завитка належить тільки звукосприймаючому апарату, півколові канали є частиною лише вестибулярного апарату, переддвер’я належить і до органу слуху, і до органу рівноваги.

Орган слуху і рівноваги починає розвиватися з третього тижня ембріонального розвитку. У новонародженої дитини зовнішній слуховий прохід короткий і вузький, барабанна перетинка відносно товстіша. Барабанна порожнина заповнена амніотичною рідиною, яка з часом розсмоктується. Слухова труба у дітей ширша і коротша, ніж у дорослих, що створює особливі умови для попадання мікроорганізмів у порожнину середнього вуха. Внутрішнє вухо у новонародженого розвинуте добре. Новонароджена дитина реагує на голосні звуки здриганням, зміною дихання, припиненням плачу. Виразним слух у дітей стає на кінець 2-3 місяця після народження.

44.Механізм передачі та сприйняття звуку.

звукові хвилі через вушну раковину попадають в зовнішній слуховий прохід, викликають коливальні рухи барабанної перетинки;

Коливання барабанної перетинки передаються слуховим кісточкам, рухи яких викликають вібрацію основи стремінця, яке закриває овальне вікно

Рухи основи стремінця овального вікна коливають перилімфу, її коливання передаються ендолімфі

коливання ендолімфи спричиняє коливання основної мембрани. При рухах основної мембрани і ендолімфи покривна мембрана всередині завиткової протоки з певною силою і частотою торкається мікроворсинок рецепторних клітин, які збуджуються;

збудження передається з рецепторних клітин іншим нервовим клітинам, які лежать в спіральному вузлі завитки, аксони яких утворюють слуховий нерв;

Імпульси по волокнам переддверно – завиткового нерва поступають до ядер мосту. Тут відбувається розрізнення характеру звуку, його сили, висоти.

Гігієна слуху дітей

Гігієна слуху — система заходів, спрямована на охорону слуху, створення оптимальних умов для діяльності слухового аналізатора, що сприяє нормальному його розвитку і функціонуванню.Зверніть особливу увагу на дотримання гігієни слуху: мити вуха регулярно, не слухати гучної музики, не виходити на мороз без шапки.

Слухове сприймання дуже залежить від відстані. Люди з нормальним слухом можуть чути звуки на різних відстанях, в залежності від того, наскільки звуки гучні та скільки шумів навколо. Дитина зі зниженим слухом матиме меншу «слухову зону», ніж дитина з нормальним слухом.

Важливо визначити величину слухової зони дитини. Це можна зробити, постерігаючи, як дитина реагує на різні звуки в залежності від того, як голосно ви говорите, від висоти вашого голосу, наявності шуму, відстані, на якій знаходиться дитина та чи носить вона слухові апарати.

Немовлята та маленькі діти сприймають та засвоюють слова, що звучать у навколишньому середовищі. Дитина із втратою слуху, яка чує тільки на відстані простягнутої руки, не зможе сприймати голос матері, коли почне повзати чи ходити, оскільки опиниться занадто далеко, щоб чути. Така дитина потребує не тільки можливості визначати наявність мовлення – їй треба чути УСІ мовні сигнали на максимально комфортній гучності.

Слухові апарати, якщо ними користуватися постійно, значно розширюють слухову зону дитини. Завдяки звукопідсиленню слухові апарати допомагають дитині розвивати можливості власного слухового сприймання – включно зі здатністю сприймати та навчатися усному мовленню.

Значення слуху у формуванні мови

Дуже важливо якомога раніше виявити наявну у дитини слухову недостатність, щоб зробити все можливе для повноцінного формування в нього мови. Турбуватися про це слід буквально з найперших днів втрати слуху, а при вродженій приглухуватості – з перших днів життя дитини.

Стан мовлення у дітей зі зниженим слухом залежить від наступних умов .

Від ступеня зниження слуху (чим більше знижений слух, тим гірші умови для розвитку мови).

Від часу настання приглухуватості (чим раніше, тим гірше).

Від умов виховання дитини, тобто від тієї уваги, яка приділяється розвитку його промови. Цей останній фактор настільки важливий, що в багатьох випадках він може переважити перші два, причому в самих несприятливих випадках тільки на нього і можуть покладатися основні надії.

Розлади мови при приглухуватості

Всі наявні у слабочуючих порушення мови умовно можуть бути розділені на дві великі групи – на порушення, безпосередньо пов’язані із зниженням слуху, і не пов’язані з його зниженням. До другої групи порушень слід віднести, наприклад, заїкання, дизартрія, відкриту і закриту органічну ринолалія, а також “моторні” форми дислалии та оптичні дисграфию і дислексію. Ці види мовної патології у слабочуючих як за своєю причинної зумовленості, так і за методами корекційного впливу наближаються до однотипних порушень мови в дітей з нормальним слухом.

Що стосується мовних розладів, які безпосередньо пов’язані з неповноцінністю слухової функції, то вони досить різноманітні. Проте якщо спробувати якось об’єднати і узагальнити всі ці порушення, то тут краще за все буде говорити про недорозвиненні у слабочуючих всіх сторін мовлення через неможливість її повноцінного сприйняття на слух. У них порушується як розуміння мови оточуючих, так і власна вимовна мова у всіх її основних ланках (звуковимову, словниковий запас, граматичний лад).

І це цілком зрозуміло, оскільки мова у дітей розвивається шляхом наслідування, а повноцінно наслідувати напівпочутої вимови неможливо.

Розуміння мови у цієї категорії дітей страждає з-за неповноцінності її слухового сприйняття. Адже перш ніж зрозуміти сказане, потрібно його правильно сприйняти, то є правильно почути, а при зниженому слуху це далеко не завжди можливо. Слабочуючі діти взагалі не сприймають на слух деякі звукові частоти, що позбавляє їх можливості розрізнення багатьох звуків.

Сенсорна функція шкіри.

Через велику рецепторну поверхню шкіри у головний мозок надходить велика кількість складної сенсорної інформації. Розрізняють кілька видів шкірної чутливості: дотик-тиск, біль-свербіння, тепло-холод. Рецептори шкіри відрізняються за своєю будовою. Вони локалізуються на різній глибині шкіри і нерівномірно розподілені на її поверхні. Більш-за все рецепторів у шкірі пальців рук, долонь, підошов, губ і статевих органів.

Рецептори шкіри бувають двох типів: з вільними закінченнями нервових волокон і загорненими в капсулу. Рецепторами дотику також є диски Меркеля, яких особливо багато в шкірі пальців рук. Вони утворені контактом вільних нервових закінчень з модифікованими епітеліальними структурами і розташовуються в нижній частині епідермісу. У позбавленій волосяного покриву шкірі знаходиться багато інших рецепторів дотику – тілець Мейснера. Вони локалізовані в сосочковому шарі шкіри пальців рук і ніг, а також долонях, підошвах, губах, язиці, сосках грудей і статевих органах. Глибше в шкірі, а також у сухожиллях, зв’язках, брижах розташовуються пластинчасті тільця – рецептори тиску і вібрації (тільця Пачінї).

Багато вільних нервових закінчень оточують волосяні фолікули, що збуджуються при зсуві, посмикуванні і згинанні волоса. До тиску на шкіру людина звикає досить швидко, тому незабаром перестає відчувати дотик одягу. Але до відчуття болю звикнути не можна, оскільки біль для організму є дуже важливим сигналом тривоги. Рецептори також поділяють на фазні (що швидко адаптуються) і динамічні (вібраційні).

Відчуття дотику і тиску на шкіру локалізується людиною на певній ділянці шкірної поверхні досить точно. Здатність людини роздільно сприймати дотики до двох сусідніх точок шкіри також значно відрізняється в різних її ділянках. Сигнали від шкірних рецепторів по чуттєвих нервах спрямовуються у спинний і головний мозок.

Оскільки температура тіла людини коливається у вузьких межах, інформація про температуру зовнішнього середовища дуже важлива. Вона необхідна для терморегуляції. Терморецептори розташовуються на тілі людини (шкірі, рогівці ока, слизуватих оболонках, у гіпоталамусі) нерівномірно. Більше всього їх на обличчі, шиї, губах, віках. Теплових точок набагато більше, ніж холодових.

Терморецептори поділяються на специфічні і неспецифічні. Перші реагують тільки на температурний вплив. Другі, крім цього, реагують і на механічне подразнення. Терморецептори реагують на зміну температури шляхом підвищення частоти імпульсів.

Особливе значення для виживання організму має больова чутливість. Завдяки їй у мозок надходить інформація про дію надмірно сильних і шкідливих факторів. Біль є одним з перших, а іноді і єдиним, проявом різних патологій. Тому він є найважливішим показником для діагностики багатьох захворювань. Існування специфічних больових рецепторів, а також механізм їхнього збудження не виявлені.

Источник

Сенсорні функції спинного мозку та стовбура мозку

Аксони клітин спинномозкових вузлів у складі задніх корінців входять у спинний мозок, де встановлюють синаптичні зв’язки з нейронами заднього рогу. Сюди надходить аферентація від різних рецепторів соми:

o тактильних (дотикових) рецепторів шкіри;
o больових рецепторів;
o хеморецепторів, пропріорецепторів;
o різних інтерорецепторів, розташованих у внутрішніх органах. Більшість цих нейронів на рівні свого сегмента віддає колатералі, що йдуть до мотонейронів передніх рогів або до вставних нейронів. За допомогою останніх вхідна аферентація передається до вищих і нижчих сегментів, до нейронів вегетативної нервової системи у бічні роги.

Широкий ступінь конвергенції і дивергенції сенсорних аферентів на рівні спинного мозку й вищих відділів забезпечує високу надійність, зумовлену можливістю передачі інформації з паралельних каналів.

Аферентні імпульси, що надходять у спинний мозок, тут можуть стати початком відповідних рухових (за рахунок синапсів з мотонейронами) або вегетативних рефлексів (унаслідок зв’язку з нейронами симпатичного або парасимпатичного відділів, що розміщені у бічних рогах).

Крім того, аферентація, що надходить, є підґрунтям формування відповідного відчуття. Для цього нервові імпульси, увійшовши через задні корінці в спинний мозок, за допомогою вставних нейронів, а частково й прямо, не перериваючись, піднімаються висхідними шляхами в різні структури головного мозку. Але на рівні спинного мозку здійснюється контроль висхідної імпульсації, унаслідок чого аж ніяк не всі імпульси піднімаються до вищих центрів. В обробленні цієї інформації, так само як і у формуванні рефлексів спинного мозку, використовуються як відповідні механізми самого спинного мозку, так і еферентні сигнали, що надходять із різних структур головного мозку. На нейронах спинного мозку разом зі збудливими міститься велика кількість гальмівних синапсів. Це й зумовлює або загасання потоку імпульсації, що надійшла в спинний мозок, або її передачу до вищих відділів ЦНС.

Стовбур мозку, з одного боку, є таким самим, як і спинний мозок, – сегментарним відділом для чутливої імпульсації, що надходить сюди відповідними черепними нервами. З іншого боку, через стовбур мозку проходить висхідна аферентація від спинного мозку, частина якої тут переривається й утворює скупчення нейронів-ядер. Таким чином, до утворень стовбура мозку надходять імпульси від тактильних рецепторів шкіри тулуба й лиця, пропріорецепторів рухового апарату, рецепторів вестибулярного апарату. їхня взаємодія забезпечує можливість точного оцінювання місця розташування організму і його окремих частин стосовно сил земного тяжіння, а також стану майже всіх утворень моторної системи (м’язів, суглобів). Через широку мережу контактів стовбур мозку бере участь у формуванні відповідних моторних рефлексів.

Крім того, у стовбур мозку надходять імпульси від зорової і слухової сенсорних систем, які в ньому починають аналізуватися. Вони можуть брати участь як у формуванні багатьох рефлекторних відповідей, так і їхньому контролі. Крім того, досить важливу роль в обробленні аферентації у ділянці стовбура відіграє ретикулярна формація.

Сенсорні функції таламуса

Таламус – одне з найважливіших утворень, що беруть участь у виконанні сенсорних функцій, своєрідний колектор сенсорних шляхів, куди надходять майже всі види чутливості (виняток становить частина нюхових шляхів, що досягають кори півкуль великого мозку, минаючи таламус). У таламусі налічують понад 40 пар ядер, переважна більшість яких отримує аферентацію різними чутливими шляхами. Між всіма нейронами таламуса наявна широка мережа контактів, що забезпечує як оброблення інформації від окремих специфічних сенсорних систем, так і міжсистемну інтеграцію.

Тут закінчується підкіркове оброблення висхідних аферентних сигналів і відбувається часткове оцінювання значущості їх для організму, унаслідок чого не вся інформація відправляється до кори півкуль великого мозку. Так, більша частина аферентації від вегетативних органів доходить лише до таламуса. Усе розмаїття ядерних структур таламуса можна поділити за функціональною властивістю на чотири великі групи:

1. Специфічні ядра перемикання (релейні). Отримують аференти від трьох основних сенсорних систем-соматосенсорної, зорової, слухової – і перемикають їх на відповідні зони кори півкуль великого мозку.
2. Неспецифічні ядра. Отримують аференти від усіх органів чуття, а також від РФ стовбура мозку, гіпоталамуса. Звідси спрямовуються імпульси в усі зони кори півкуль великого мозку, а також до лімбічної системи, відповідальної за емоційну поведінку. Ці утворення таламуса виконують функції, подібні до таких РФ стовбура мозку, і належать до єдиного РФ мозку.
3. Ядра з асоціативними функціями (філогенетично наймолодші). Отримують аферентацію від ядер самого таламуса, що виконують зазначені специфічні й неспецифічні функції. Після попереднього аналізу інформація від цих ядер направляється до тих відділів кори півкуль великого мозку, що виконують асоціативні функції. Ці ділянки кори локалізовано в тім’яній, скроневій і лобовій частках. До того ж у людини вони розвиненіші, ніж у тварин. Таким чином таламус бере участь в об’єднанні (інтеграції) цих далеко розташованих одна від одної ділянок кори.
4. Ядра, пов’язані з моторними зонами кори, релейні несенсорні. Отримують аферентацію від мозочка, базальних ядер переднього мозку і передають її до моторних зон кори, тобто тих відділів, що беруть участь у формуванні усвідомлених рухів.

Таким чином, у таламусі унаслідок широкої взаємодії різних сенсорних систем гальмується менш значуща інформація, що не надходить у розташовані вище кіркові відділи сенсорних систем.

Сенсорні функції кори півкуль великого мозку

Відповідні ядра таламуса пов’язані висхідними шляхами з корою півкуль великого мозку, де утворюються кіркові центри аналізаторних систем (у різних структурах нової кори). До кори надходять також ті шляхи нюхової системи, що минають таламус. Сприйняття й аналіз нюхової інформації виробляється в стародавній і давній корі.

Більшість нейронів, що утворюють кору півкуль великого мозку, виконують аналітико-синтетичну функцію, що забезпечує оцінювання аферентної інформації, що надходить, й організують програми цілеспрямованої діяльності. У корі (див. розд. 5-“Фізіологічні основи складних форм взаємодії організму з реальними умовами життя”) виділяють понад 50 полів (за Бродманом). З огляду на розглянуте питання відповідні зони кори можна поділити на дві групи:

1. Сенсорні зони кори.

До них надходять сигнали від релейних ядер таламуса. Розрізняють три основні зони. Соматосенсорні бувають двох типів: 8, розташована на зацентральній звивині, Б,, – на верхній стінці бічної борозни, що розділяє тім’яну і скроневу частки. Слухові зони перебувають у скроневій, а зорові – у потиличній частці.

У корі півкуль великого мозку нейрони розташовуються на зразок функціональних стовпчиків діаметром від 0,2 до 1,0 мм. Усі шість шарів клітин кори півкуль великого мозку, що лежать перпендикулярно до кори, беруть участь у переробленні інформації від відповідних периферичних рецепторів. Анатомічно такі стовпчики складаються з тисяч нейронів, де виникає ПД при нанесенні подразнення на відповідний рецептор. У сенсорних зонах кори взаємодія різних нейронів і центрів забезпечує дізнавання відповідного подразника, його ідентифікацію.

2. Асоціативні зони.

Сюди передаються сигнали від асоціативних ядер таламуса. Виділяють дві основні асоціативні зони: у ділянці лобової частки, спереду від прецентральної звивини й на межі тім’яної, потиличної і скроневої часток (у ділянці тім’яної частки). За розвиненістю саме цих відділів мозок людини суттєво переважає над мозком тварин.

В асоціативні зони кори адресуються імпульси від різних рецепторів. Унаслідок цього з’являється можливість точнішого й всебічного оцінювання будь-якого сигналу, визначення цінності й біологічної значущості його. Тут завершується формування відповідних відчуттів. До того ж остаточне формування їх відбувається лише в разі спільної дії сенсорних й асоціативних зон кори й низки найважливіших підкіркових структур (див. розд. 5 – “Фізіологічні основи складних форм взаємодії організму з реальними умовами життя”). З функцією асоціативних зон пов’язані процеси навчання і пам’яті. Аналіз інформації, що надходить, – це підґрунтя формування програм цілеспрямованої поведінки.

Источник