Сенсорні зони кори великих півкуль

Зони кори півкуль головного мозку. Застосування різноманітних методів для дослідження лабораторних тварин і постійні спостереження : в клініках над хворими людьми показали, що в корі великих півкуль є окремі зони, зв’язані з певними органами І системами. У функціональному відношенні різні зони мозкової кори нерівнозначні: одні з них є місцем сприймання імпульсів, що йдуть від рецепторів. (І. П. Павлов назвав ці ділянки кори мозковими кінцями аналізаторів зору, слуху, смаку, нюху і т. д.), інші — місцем, від якого йдуть рухові імпульси на периферію, треті виконують асоціативну функцію.

Розподіл нейронів у межах зони нерівномірний: у центральній частині зони вони зосереджені у великій кількості, утворюючи ядро, а в периферичній частині зони їх значно менше. Периферичні частини сусідніх зон заходять одна за одну, а окремі нейрони їх розсіяні по всій корі. Внаслідок цього ушкодження або видалення ядерної частини корової зони спричиняє втрату вищого аналізу та синтезу кори; поступове відновлення втрачених функцій відбувається за рахунок інших нейронів, розсіяних у корі. Але функції ці будуть примітивні.

У людини найголовнішими зонами кори великих півкуль є такі:

1.Рухова зона, розміщена в передній центральній закрутці, яка лежить спереду від центральної борозни. Усі наші довільні рухи здійснюються під впливом імпульсів, які надходять до скелетних м’язів від клітин цієї зони. Від великих пірамідних «клітин Беца», яких так багато в корі передньої центральної закрутки, починаються рухові (еферентні) шляхи, що несуть імпульси через стовбур головного мозку і спинний мозок на периферію тіла. Через те що ці шляхи в довгастому мозку і частково у спинному мозку перехрещуються, то рухові центри правої півкулі регулюють скорочення м’язів лівої половини тіла, а центри лівої півкулі регулюють роботу м’язів правої половини тіла. В межах передньої центральної закрутки найвище розміщені центри для м’язів нижньої кінцівки, нижче — для м’язів тулуба, потім — верхньої кінцівки і, нарешті, центри м’язів голови.

2. Зона шкірно-м’язової чутливості міститься в задній центральній закрутці. Це вищий центр шкірної, м’язової і суглобової чутливості. Сюди надходять імпульси від рецепторів шкіри, м’язів і суглобів протилежної сторони тіла. Центри чутливості нижніх частин тіла розміщені у верхніх ділянках цієї закрутки, а центри чутливості верхніх частин тіла — у нижніх її ділянках.

3. Зорова зона—вищий центр зору, міститься в потиличних частках кори.

4. Слухова зона — вищий центр слуху; міститься на бічній поверхні вискових часток кори.

5. Нюхова зона — вищий центр нюху, розміщений на внутрішній поверхні вискових часток кори.

6. Центри мови — містяться у лівій півкулі (у лівші—у правій). Розрізняють два центри мови: руховий і слуховий.

Руховий центр мови міститься у нижній частині лобової частки. Пошкодження його призводить до розладів або й до повної втрати мови. Людина з пошкодженим руховим центром мови добре розуміє все, що їй говорять, але сама не може правильно вимовляти слова, а то й зовсім не говорить. При цьому звичайно втрачається здатність і читати вголос, хоч розуміння прочитаного про себе зберігається.

Слуховий центр мови знаходиться у висковій частці, під заднім кінцем сільвієвої борозни. При пошкодженні цього центра людина втрачає здатність розуміти те, що їй кажуть. Здатність говорити при цьому зберігається, але мова звичайно зіпсована і незрозуміла, бо сама людина її не сприймає і, отже, не контролює. У такого хворого часто порушується здатність читати як про себе, так і вголос.

Центри мови є тільки у людини. Вони виникли і сформувалися в процесі тривалого історичного розвитку і своїм походженням нерозривно зв’язані з трудовою діяльністю.

Дата добавления: 2015-07-17 | Просмотры: 1505 | Нарушение авторских прав

Представництво соматичної та вісцеральної чутливості. У кожній півкулі є дві зони представництва соматичної (шкірної і суглобово -м’язової) і вісцеральної чутливості, які умовно називаються I і II соматосенсорними зонами кори. Перша соматосенсорна зона кори розташована в задній центральній звивині. Розмір її значно більше, ніж у інших. До цієї зони надходять аферентні імпульси від заднього вентрального ядра таламуса, що доставляють інформацію, яка отримується шкірними (тактильними і температурними), суглобово- м’язовими і вісцеральними рецепторами протилежної сторони тіла.

Площа кіркової проекції визначається кількістю нервових клітин кори, що у беруть участь у сприйнятті подразнень від того чи іншого рецепторного поля. Чим більша кількість клітин, тим більше диференційований аналіз периферичних подразнень. Кіркові проекції рецепторів вісцеральних аферентних систем (травного тракту, видільної апарату, серцево – судинної системи) розташовані в області представництва шкірних рецепторів відповідних ділянок тіла.

Друга соматосенсорна зона розташована під роландовою борозною і поширюється на верхній край Сильвієвої борозни; аферентні імпульси в цю зону також надходять із заднього вентрального ядра таламуса.
Представництво зорової рецепції. Кіркові кінці зорового аналізатора, так звані зорові зони, розташовані на внутрішній поверхні потиличних часток обох півкуль в області шпорної борозни і прилеглих звивин. Зорові зони являють собою проекцію сітківки ока. Аферентні імпульси надходять в цю область від зовнішніх колінчастих тіл, де знаходяться треті нейрони зорового шляху.

Представництво слуховий рецепції. Коркові кінці слухового аналізатора локалізуються в першій скроневій і так званій поперечнійскроневій звивині Гешля. Аферентні імпульси надходять в цю зону від клітин внутрішніх колінчастих тіл (треті нейрони слухового шляху) і несуть інформацію від слухових рецепторів завитки внутрішнього вуха. Імпульси, що виникають у рецепторах завитки при сприйнятті тонів різної висоти, надходять у різні групи клітин слухової зони.

Представництво смакової рецепції. Кіркові кінці смакового аналізатора, за даними Пенфілда, розташовані у людини в скроневій частці, поблизу від сильвєвої і циркулярної борозен, поруч з ділянкою кори, подразнення якої викликає слиновиділення. Аферентні імпульси надходять у смакову зону від нижнього заднього ядра таламуса.

Представництво нюхової рецепції. Шляхи нюхової чутливості є єдиними аферентними шляхами, що не проходять через ядра зорових горбів. Їх перші нейрони – нюхові клітини – розташовуються у слизовій оболонці носа. Другі нейрони знаходяться в нюховій цибулині.

Відростки других нейронів утворюють нюховий тракт, який доходить до клітин, розташованих в передній частині грушоподібної частки (А. Бродул), де розташований корковий кінець нюхового аналізатора.

Ефекти подразнення і руйнування сенсорних зон у людини.
Локалізація сенсорних зон у людини вивчена головним чином методом електричного подразнення різних точок кори під час мозкових операцій. Так як такі операції проводяться під місцевою анестезією, то пацієнт може дати точну словесну характеристику виникаючих у нього відчуттів. Останні, як показали детальні дослідження, проведені Пенфілдом і інш., завжди мають елементарний характер. Так, при подразненні зорової зони у людини виникають відчуття спалахів світла, темряви і різних кольорів. Ніяких складних зорових галюцинацій при подразненні цієї області не спостерігається. Подразнення слухової області кори викликає відчуття різних звуків, які можуть бути високими і низькими, гучними і тихими, але ніколи при електричному подразненні у пацієнта не виникає сприйняття звуків мови. Подразнення соматосенсорної зони викликає відчуття дотику, поколювання, оніміння, рідше слабке температурне чи больове відчуття. Виражених больових відчуттів майже ніколи не спостерігається. При подразненні нюхової або смакової зони виникають різні запахові або смакові (здебільшого неприємні) відчуття.

Руйнування сенсорних зон у людини веде зазвичай до грубих порушень даного виду чутливості на протилежній вогнищу ураження стороні тіла. Двостороннє ураження зорових зон призводить до повної сліпоти, видалення слухових зон – до глухоти. Порушення функцій сенсорних зон у людини при крововиливі, пухлині, пораненні компенсуються значно гірше, ніж у тварин. На підставі дослідів, проведених на собаках з видаленням різних ділянок кори великих півкуль, І. П. Павлов дійшов висновку, що в кірковій кінці кожного аналізатора слід розрізняти центральну частину, або ядро, і так звані розсіяні елементи. Під цими елементами він розумів нервові клітини, розташовані в широкій області, куди надходять імпульси від тих же рецепторів, що і в ядра аналізатора. Наявність розсіяних елементів забезпечує можливість компенсації функції при руйнуванні ядра аналізатора. У людини компенсація функцій менш виражена, мабуть, тому, що нервові клітини кіркових кінців аналізаторів більш концентровані в сенсорних зонах.

Кора великого мозку – це вищий і наймолодший відділ ЦНС. Кора складається з 14-17 млрд червоних клітин, їх відростків і нейроглії. Нейрони розташовані шістьма шарами.

Відростки нервових клітин, які зв’язують різні відділи однієї півкулі називають асоціативними, різних півкуль – комісуральними, які зв’язують кору з іншими відділами ЦНС – провідниковими.

Одним із основних методів вивчення функцій кори головного мозку є запис біострумів кори – електроенцефалограма (ЕЕГ)

На ЕЕГ виділяють 4 види різної частоти і величини хвилі:

– дельта – найповільніші

– тета – більш швидкі

– альфа – швидкі

– бета – найшвидші

Частота хвиль залежить від стану мозку:

– в стані спокою і при закритих очах – дельта

– при деякій активності – альфа і тета

– при високій активності – бета хвилі(при розв’язанні задач)

Функції кори великого мозку:

1. Здійснює взаємодію організму з навколишнім середовищем за рахунок безумовних і умовних рефлексів.

2. Вона є основою поведінки вищої нервової діяльності організму.

3. За її рахунок здійснюються вищі психічні функції – мислення, свідомість.

4. Регулює і об’єднує роботу всіх внутрішніх органів і регулює обмін речовин.

Таким чином, кора контролює процеси, які відбуваються в організмі, а також всю діяльність людини. Павлов казав, що кора – є розпорядником і розподільником всієї діяльності тваринного і людського організму.

Функціональні зони кори великих півкуль

Павлов встановив, що різні ділянки кори мають різне функціональне значення.

Одні керують рухами, другі чутливими функціями, треті – вегетативними функціями.

Ці ділянки отримали назву – функціональних зон кори. Чітких границь між ними немає. Клітини однієї зони переходять в другі зони, однак в центрі кожної зони розміщені найбільш централізовані клітини.

Функціональні зони кори:

– чутливі(сенсорні)

– рухливі(моторні)

– німі(асоціативні)

– лімбічна система

Чутливі зони розміщені в різних долях півкуль:

– зона зорового аналізатора – в потиличній долі

– зона слухового аналізатора – в скроневій долі

– зона шкіряної чутливості представлена задньою центральною звивиною(тактильна, больова, температурна). Враження цієї звивини на одній стороні призводить до порушення шкіряної чутливості на протилежній стороні тіла

– смакова зона розташована в лімбічній системі (гачок) кори великого мозку. При її враженні спотворюється або втрачається смак

– за функцію мови відповідають декілька зон:

І – в лобній долі лівої півкулі розташований моторний центр мови. При її враженні мова затруднена або неможлива.

ІІ – в скроневій області знаходиться сенсорний центр мови. Враження цієї зони призводить до розладів сприйняття мови. Хворі не розуміють значення слів, хоча самі здібні казати слова.

ІІІ – в потиличній долі кори великого мозку є зони, котрі забезпечують сприйняття письмової (зорової) мови. При враженні цих зон хворий не розуміє письмовий текст.

Моторна зона представлена передньою центральною звивиною. При її подразненні виникають скорочення скелетних м’язів на протилежній стороні. Верхні ділянки цієї зони зв’язані з рецепторами м’язів нижніх кінцівок, середні – м’язів тулуба, нижні – м’язів голови.

В залежності від ширини враження передньої центральної звивини наступають паралічі (повна відсутність рухів), або парези (послаблення рухів).

9. Лімбічна система, її роль в регуляції поведінкових реакцій.

Поняття про лімбічну систему

Лімбічна система – це комплекс утворень кінцевого, проміжного і середнього мозку, а саме, мигдалеподібне тіло, погранична пластинка, морський коник, склепіння…, які, як кільцем охоплюють мозолисте тіло.

Функції лімбічної системи

І – Лімбічна система – це коркова зона вегетативних функцій у гомеостазі

– серцево-судинної

– дихальної

– травної

– обміну речовин і енергії

ІІ – Відповідає за емоції та інстинкти(харчовий, захисний, статевий, батьківський)

ІІІ – Відповідає за довготривалу пам’ять

Фізіологічні властивості безумовних рефлексів. Класифікація безумовних рефлексів.

Безумовні рефлекси – це природжені, відносно постійні стереотипні реакції організму на дію зовнішнього і внутрішнього середовищ, що здійснюється за допомогою нижніх відділів ЦНС.

Властивості безумовних рефлексів:

1. Вони є вродженими

2. Спадково передаваємі

3. Більшість з них функціонує одразу після народження(клювання у птахів, смоктання у савців)

4. Є видовим, однакові рефлекси у кожної особи одного виду

5. Постійні і зберігаються на протязі всього життя

6. Формуються і реалізуються за жорсткою генетичною програмою

7. Кожен біологічний вид має певну чітко окреслену програму поведінки, яка забезпечує пристосування тварини даного виду до стабільних, характерних для даного виду умов життя

Класифікація безумовних рефлексів:

1. Рухові БР (локомоторні, статичні, статокінетичні)

2. Вегетативні, або вісцеральні БР (харчові, дихальні, статеві, судинні)

3. Орієнтовні БР – це рефлекси по типу «Що таке?»

4. Захисні

Інстинкти – це природжені програми поведінки, для здійснення яких майже не потрібне попереднє навчання.

За суттю інстинкти – є комплексом простих БР. Інстинкти діляться на:

1. Вітальні – питний, харчовий, оборонний

2. Рольові

3. Ієрархічні

Відмінності умовних рефлексів від безумовних. Умови утворення і збереження умовних рефлексів. Механізм замикання тимчасового зв’язку.

В процесі еволюції у тварин виробилась здібність утворювати рефлекси, які можуть здійснюватись тільки при визначних умовах, які Павловим були названі умовними рефлексами.

Умови утворення і збереження УР:

1. Поєднання в часі двох подразників – індиферентного (дзвоника), якщо в подальшому стане умовним сигналом і безумовного подразника (їжі)

2. Індиферентний сигнал (дзвоник), повинен діяти раніше безумовного подразника (їжі)

3. Відсутність відволікаючих сторонніх подразників

4. Бадьорий стан кори (стан хвороби затримує утворення УР)

5. Безумовний подразник повинен бути сильніше умовного

6. Для збереження УР, їх час від часу требапідкріплювати безумовними рефлексами

Механізм замикання тимчасового зв’язку, (або механізм утворення умовних рефлексів):

1. Зв’язано з формуванням нових зв’язків в ЦНС

2. Умовний сигнал (дзвоник або світло) викликає виникнення збудження в мозковому відділі відповідного аналізатора (скроневій або потиличній долі)

3. Безумовний подразник (їжа) збуджує – рефлекторний центр (травлення) і одночасно корковий центр (травлення)

4. Таким чином, при виробці умовного рефлексу в корі великих півкуль виникає два вогнища збудження – один в мозковому центрі аналізатора (скронева або потилична зона) – другий в кірковому представництві центру БР (травлення – лімбічній системі)

5. Між ними поступово встановлюється тимчасовий зв’язок по принципу домінанти

6. Від безумовного подразника в корі виникає більш сильне вогнище збудження (домінанти), яке притягує нервові імпульси з інших вогнищ збудження.

Цей зв’язок, або проторення шляху, встановив Павлов і назвав замканням.

Таким чином, між кірковим центром зору або слуху і кірковим центром травлення встановлюється тимчасовий зв’язок. Крім того, в формуванні рефлекторної дуги приймають участь і нейрони ретикулярної формації, підкіркових ядер, лімбічної системи.

Гальмування умовних рефлексів. Види гальмування. Фізіологічне значення.

УР не тільки виробляються, але й зникають при визначних умовах.

Діяльність кори мозку (вищого центру всіх функцій) відбувається при взаємодії збудження і гальмування.

Збудження – веде до виробки УР.

Гальмування – до пригнічення УР.

Розрізняють два види гальмування УР: