Речовий склад земної кори

Земна кора складена мінералами й гірськими
породами. Мінерали – це достатньо
стійкі хімічні сполуки і самородні елементи, які мають строго конкретну,
властиву тільки їм внутрішню будову. Мінерали утворюються в результаті
ендогенних й екзогенних процесів, а також можуть вирощуватися в лабораторіях,
на заводах (дорогоцінне каміння) і на морських фабриках (перли).

В природі існують тверді (алмаз, кварц), рідкі
(вода, нафта, ртуть) і газоподібні (всі гази) мінерали. Тверді мінерали можуть
бути кристалічними (кварц) і аморфними (опал, смоли). Кристалічні складаються з
багатьох структурних елементів, які являють собою многогранники-кристали, а
аморфні кристалів не мають. Будова мінералів визначає їх властивості.

Відомо більше 2500 мінералів, а якщо враховувати
їх різновиди – біля 4000, але тільки трохи більше 50 з них мають
породоутворююче значення.

Гірські породи – мінеральні агрегати з більш-менш
постійним складом. Вони можуть бути мономінеральними, тобто складатися з одного
мінералу, або складатися з кількох мінералів.

За генезисом (походженням) гірські породи
класифікують на магматичні, метаморфічні й осадові. З них тільки магматичні
породи являються первинними. Метаморфічні
й осадові породи утворились за рахунок змін й руйнування магматичних
порід.

Магматичні гірські породи, як і утворюючі їх мінерали, формуються з магматичного розплаву при застиганні
магми в надрах (інтрузивні) й на поверхні (ефузивні) Землі. Більшість
магматичних порід складено силікатними мінералами і по складу діляться на
кислі, середні, основні й ультраосновні.

Інтрузивні магматичні гірські породи формуються
при остиганні магми на глибині. Цей процес йде повільно й часу виявляється
достатньо для росту кристалів, тому
інтрузивні породи мають кристалічну будову. Ефузивні магматичні породи
утворюються при швидкому остиганні магми, яка вирвалась на земну поверхню
(лави).Тому породи мають некристалічну будову. Особливу групу магматичних
утворень представляють собою жильні породи, з якими пов’язані родовища заліза,
міді, цинку, олова, цинку, золота, срібла, дорогоцінних каменів і багатьох
інших корисних копалин. Таким чином, інтрузивні породи відрізняються від
ефузивних за їх внутрішньою будовою.

Метаморфічні гірські породи утворюються в результаті складних перетворень в складі й будові гірських
порід у зв’язку з впливом на них високих тисків й температур. З кожним типом
метаморфізму (регіональним, дислокаційним, контактному й ударному) зв’язані
певні породи.

З регіональним,
типовим для платформних областей, пов’язаний найширший спектр пород.
Ближче до поверхні (але на достатній
глибині!) утворюються породи так званої зеленокам’яної фації, які містять
багато зеленого мінералу хлориту. Найтипічніші для цієї зони сланці. Глибше, тобто при більших
температурах й тиску, формуються гнейси, амфіболіти і, як наслідок часткової
пере лавки амфіболітів – мігматити. На великих глибинах, поблизу границі
Мохоровичича, виникають грануліти й
еклог іти.

Динамометаморфізм (дислокаційний)
супроводжується утворенням матеріалу, руйнуванням материнської породи, в якому
присутні метаморфічні новоутворення. Такі рихлі породи називаються мілонітами.
Поруч з ними утворюються й бластомілоніти, які існують у вигляді зерен або
розплющені.

При контактному
типі метаморфізму перетворенню піддаються породи, які контактують з інтрузією.
Найхарактернішим прикадом породи такого типу є скарни. Скарни – це скупчення заліза,
вольфраму, олова , цинку й дорогоцінних каменів.

Падіння на Землю метеоритів викликає ударний тип метаморфізму. Породи, які
виникають в результаті дарного типу метаморфізму, об’єднують загальною назвою –
імпактити. З ними пов’язані родовища алмазів.

Таким чином метаморфічні гірські породи дуже
різноманітні.

Осадові гірські породи формуються на поверхні Землі або трохи глибше з продуктів вивітрювання та
життєдіяльності організмів. Особливу групу порід становлять горючі корисні копалини. Осадові породи
покривають близько 75% поверхні континентів. По генетичному признаку їх ділять
на 4 класифікаційні групи: уламкові, глинисті, хімічні й органічні,
каустобіоліти.

Уламкові породи складені переважно продуктами
фізичного вивітрювання і поділяються за величиною складаючи їх уламків на: грубоуламкові (валуни, щебінь, галька,
гравій, конгломерати), середньоуламкові (піски й піщаники), дрібноуламкові (алеврити й алевроліти).
Частинки, які складають уламкові породи не менші за 0,01 мм.

Глинисті породи складаються переважно з продуктів
хімічного вивітрювання й складені частинками розміром 0,001-0,01 мм.

Хімічні
й органічні породи за
погодженням є або хімічними осадками, або сформовані скелетними фрагментами
організмів. Деякі породи цієї групи можуть бути як хімічного, так і органічного
генезису. Сюди належать кам’яна й калійна солі, гіпс, ангідрит, доломіт.

Горючі
корисні копалини (каустобіоліти) утворюють два генетичних
ряда: вугілля й нафти. Ряд вугілля включає торф, буре й кам’яне вугілля,
антрацит. До нафтового ряду входять всі вуглеводневі гази, нафта, озокерит
(гірський віск), асфальт.

Источник

, , (, , ) , , , , , , , , .

( 65) , ,

[128]

. . , , , , , . ( ) , , .

, , , , ; , , . . , ‘, , .

, ) ;) , , , , ; , ( 65 .).

. ;, , (Metaphysische Anfangsgrunde der Rechtslehre. S. 106 ff.) 38. , . , , . ‘ ,

[129]

, , , ‘ . , , , , (. : ).

. . , , , – . , . , , , , . – , , . – , , , . ; , , , , . , , , . , , , , , , .

, , , – – – . , – .

[130]

. : . , – , . , .

, , , . – , , ( 63).

., laesio enormis39 ‘, , , , , , ,  , , , . ( , ), , . – , , , ; . – ; . , , – , , , , , , , , (actiones)

[131]

, , .

г , ( 45), . , , ( , 458 .), , ,, .

. , , , , , . , ‘, , .

. , , . , , , . , , , – , , . : , ; .

, ,

[132]

, , , .  ; , ‘ .

.г , , , , , ‘  , . ,  , , . г pactum contractus – . Գ40 , ‘ , ‘, , ; ‘ , . , , . , , , , , . , ‘. Գ , , , , , , . . , , – – , . , , , , (res, traditio rei), .

[133]

, ‘ ‘ , , , , , ( ), – , ‘, ; , ‘ , ‘ .

, , . , , , . ( , Metaphysische Anfangsgrunde der Rechtslehre41. S. 120 ff., , , ..).

. , :

1) , ;

2) ; (mutuum commodatum ). ,, , , , , ( ) ;

3) , (depositum). ,

[134]

, . . ; , .

. ̳

1) :

?) , . . , , ;

?) (Eintio venditio); , , . . 䳺 , – .

2) (Locatio conductio), , :

?) , , ?) , , , , , – (Mutuum, – commodatum ; – , , . ., Res fungibilis fungibilis – , , 2, , , , ).

3) (Locatio ),  , , – (. 67).

, ‘ ( , ).

. (cautio)

. , , , ( ). , -,

[135]

, ‘, ‘ . , , , , . ,  , , , ; . , ( 77) – , . , .

. , () , , , ‘. , , , , . , – , ‘. , .

³ , . , , ??, . , , , , ; – .

. , –

[136]

, , , , – , . , , .

. . , , , . , , , ‘; ??, . , , ‘ , ; .ճ , , . ; , .

Ĳ Ҳ

(UNRECHT)

. , , , , . . , , – , . , ; , , , .

. , , –

[137]

, . . , , , , , . . , , , . , , , , , . . . . , . , , , . , , , , , 䳺 , .

, , , , , ‘, ; , .

. , , , . , , . . , . , . – . , , . , . ; – , , . , . :

[138]

. , , . г , , .

, ( 54) ,  , . , ???? , , , ; 糿.

, , , , . ???? ; , .

‘ . (. ) . , , ?? ; , .

., ,

[139]

, , , , – . ; , 糿 , . , ; , . , , – , , , , . , , ; , , .

, , , , ‘, . , , – , – .

. ??, . , , . , ‘ , .

, . , ,

[140]

. ( .) 42

, ‘ , , ‘ , – .

. , , . , , .

, ,, , , . , – – – .

. , , , , , , , ‘ ‘.

(Bezwungen werden), . . ϳ , (5), , , ( 7). , , .

, ,

[141]

, , , , . , , .

, , , , , , , .

. – 䳺 – ‘ ‘, , , , , ‘ . , , , , . , . ‘ – 䳿 , , – .

. , . , , . , , ‘ , , , , 䳿 , , , , .

[142]

,  ; , .

. , , – , , ‘ .

. . , . . , , – , . , , , . , .

, , , , , – , , ( 85), , ,  ( , 88). .

., , , , , , , , . , , , – . , ,

[143]

, , , , , . .

, , , , , ‘ , , ( , , . .), , .

. 43, , 44, , , , , , . г – , , ‘, . , , , , , , , ; , , . ‘ ; , ‘ ; .

. , , .

[144]

, , ‘, , . , .

, , , , . – .

. , , . ͳ , . , , , . , , , . . , . , , , , . ĳ , 䳺 .

, , , – ; , .

. , , .

[145]

, ( , ), , . (, ) , , , . ?? . . , , , , .

. – , , , . , , , , (. , 9f.45). , – , , , . ., , , , . , . ‘ , , , , ‘ , , , , ( ). г , (-

[146]

, . .), , , , . , , , , , , , 䳺 . , , – ‘, ; , .

. 46 , , -, , , , . ? . , , . , , , . , , , . , , , , .

100

, , – , , , – , ,. . , . , , ,

[147]

, , , .

. 47, , , , , , . (. 75), ; , , . , – , , , . , , . , ; , , . , , , , , , , , .

., , , , . , , . , , , . II, , – , , . , .

101

[148]

. , , , , .

. , – – , , , , , ., , , , , , . . – , . , , , . , , . ‘, , , . . , (. 49); , , , , . , , (

[149]

‘ – – ), ( , , , , ) , , , 48. ֳ , , , (. ), ‘ , . , , , , , . , , ‘ . . , , , , . , – . ‘ , , , (. , 9) ‘ .

.³ ‘ , . ³, , , , , , , . . , . , , , , . , . , –

[150]

볳49, – ‘ , , . -50 , , . , , . , , , .

102

, , . – ‘, ; . , ; , , .

., criinina publica, privata (, , . .), . ³ , , . ., .

. , , , , , ‘ , , . , , , , , , . , , ,

[151]

, . , , , , ; , , .

103

‘ ( , 86, 89), , ‘ , , , , . , , ‘ . – .

104

, , , , . , ,  . . , , — , ( 21), , , , , , , .

[152]

, , . ‘ .

. , , , ‘, , , , , –, , , . , , ‘.

. , . ; , , , , ; , ‘ . ,  . , , , . . , – .

[153]

[1] .: . . ., 1978. . 54-64.

[2] . . . 65-184.

[3] . . . 185-275.

[4] . . . 276-367.

[5] .: . . . . . 1. ., 1970. . 285- 385.

[6] .: . . . I: . ., 1959. . 233-361.

[7] .: . . ĳ . ., 1983; . . . ., 1984.

[8] .: . . . . . 2. 1971. . 5-209.

[9] . . . 1. . 427-562.

[10] .: . . . . . 3: Գ . ., 1977. . 326-381.

[11] . . . 44.

[12] .: .Գ . .; ., 1935. , 98-99, 102 .

[13] . . . 60.

[14] . . , , ??- , ( .: Halter .Sustem und Gesellschaft. Krise und Kritik der politischen Philosophic Hegels. Stuttgart, 1981. S. 28 etc.).

[15] . . . 60.

[16] . . 59.

[17] .: . . . . . 3: Գ . . 32-34.

[18] . . . 59.

[19] , XX ., , . , ,

[20] Fulda H. F.Das Recht der Philosophic in Hegels Philoeophie des Bechts. Frankfurt am Main, 1968.

[21] . . . . . 3. ., 1972. . 289.

[22] .

[23] . . 288-289.

[24] . . 304.

[25] . . . 284.

[26] . . . 54-55.

[27] . . 53.

[28] ., .. . 21. . 274.

[29] . . 275.

[30] . . . . . 1: ..,1974. . 90.

[31] .: Heine H.Samtliche Werke. Bd 6. Leipzig, 1890. S. 535.

[32] .: . // . 1983. 18. . 108-109.

[33] .: Hegel G. W. F.Vorlesungen uber Naturrecht und Staats-wissenschaft. Heidelberg 1817/18, mit Nachtragen der Vorlesung 1818/19. Hamburg, 1983. S. 157; Hegel G. W. F.Die Philosophic des Rechts. Die Mitschriften Wannenmann (Heidelberg 1817/18) und Homeyer (Berlin 1818/19). Stuttgart, 1983. S. 29, 206.

[34] Hegel.Philosophie des Rechts. Die Vorlesung von 1819/20 in einer Nachschrift, Frankfurt Main, 1983. S. 51. , , (. 379).

[35] . , , ( .: filing . .Einleitung des Herausgebers // Hegel G. W. F.Die Philosophic des Rechts. Die Mitschriften Wannenmann (Heidelberg 1817/18) und Homeyer (Berlin 1818/19.). Stuttgart, 1983. S. 34.

[36] . . . 247.

[37] . . . 62.

[38] .

[39] .: N.Hegel and Naturrechtslehre // Hegel in der Sicht der neiiren Forschung. Darmstadt, 1973. S. 219-321; Heiss R. Diegrossen Dialektiker des 19. Jahrhun-derts. Hegel, Kierkegard, Marx. Koln, 1963. S. 170 etc .; Lopez-Calera N. Eaipirismus und Formalismus in der Naturrechtslehre nach Hegel // Hegel – Jahrbuch. Meisenheim am Glan, 1968. S. 106 etc .; Welzel H.Natar-recht und materiale Gerechtigkeit. Gottingen, 1980. S. 174 etc .; Bourgeois B.Le droit naturel de Hegel (1802-1803). Commentaire. Paris, 1986.

[40] . . . 98.

[41] . . . 122.

[42] . , . 129.

[43] .: Baermann R. A.Sittlichkeit und Verbrechen bei Hegel. Frankfurt am Main, 1980.

[44] .: Weber M.Zur Theorie der Familie in der Rechtsphilosophie Hegels. Berlin (West), 1986.

[45] . . . 228.

[46] . . . 274.

[47] . . . 228.

[48] ??. . . 278.

[49] . . . 284.

[50] .:Klenner H.Preufiische Eule oder gallischer Hahn? Hegels Rechtsphilosophie zwischen Revolution und Reform // Staat und Recht. 1981. N 11.

[51] , .:Enskat R.Die Hegelsche Theorie des praktischen Bewufitseins. Frankfurt Main, 1986. S.5-7.

[52] . . . 319.

[53] . . 336.

[54] . . . 359.

[55] . . . 336.

[56] . . 368.

[57] .Գ . . 98.

[58] .: Maurer R. .Hegel und das Ende der Geschichte. Frieburg; Munch en, 1980; Brauer 0. D.Dialektik der Zeit. Untersuchungen zu Hegels Metaphysik der Weltgeschichte. Tubingen, 1982.

[59] ., .. . 8. . 16.

[60] . . 1. . 421.

[61] .: . . ., 1959. . 754-760; Hommes J.Krise der Freiheit. Hegel, Marx, Heidegger. Regensburg, 1958; Popper K. R. Die offene Gesellschaft und ihre Feinde. Bd 2. Hegel, Marx und die Folge. Munchen, 1977; Schmitt H. Verheissung und Schrecken der Freiheit. Stuttgart, 1964. S. 246-261; Ediin G. Hegel als Kriegsverherrlicher und totalitarer Denker // Schweizer Rundschau. 1967. 1 Januar. S. 40-44; Topitsch .Die Sozial-philosophie Hegels als Heilslehre und Herrschaftsideologie. Munchen, 1981.

[62] .: . . : // . 1975. 11. . 145-150.

[63] .: Hegel-Bilanz.Zur Aktualitat der Philosophie Hegels. Hrsg. von R. Heede und J. Ritter Frankturt am Main, 1973; Hegel in der Sicht der neueren Forschung Hrsg. von t. Petscher. Darmstadt, 1973; Hegel’s Political Philosophy. Ed by Z. A. Pelczynski. Cambridge, 1971; Meterialien zu Hegels Rechtsphilo-sophie. Hrsg. von M. Riedel. Bd 1, 2. Frankfurt am Main, 1975; Avineri S Hegels Theorie des modernen Staates. Frankfurt am Main, 1976; Beyer R Hegel – Der Triumph des neuen Rechts. Hamburg, 1981; Hegel et la philo sophie du Droit. Paris, 1979; Riedel

² | ղ̲Ͳ

̲. | . | òʲ . | | | | ò Բֲ | Բֲ | ó- | òͲ |

Источник

1.1.Речовинний склад земної кори

1.1.1. Поширення хімічних елементів на Землі

Мантія і
земне ядро недоступні для безпосередніх
досліджень і уявлення про їхню геохімію
засновані на непрямих, головним чином,
геофізичних, даних. Більшість теорій у
цій області носить характер гіпотез,
хоча вихідні геофізичні дані безперечні.
Так, встановлено, що середня щільність
Землі становить 5,52г/см3,
а порід земної кори 2,8 г/см3.
Звідси випливає висновок про високу
щільність земних глибин. Це може бути
пов’язано
зі зміною елементарного складу, наприклад,
із збільшенням кількості важких металів
(Fе, Ni) із
глибиною, або ж із фазовими перетвореннями
легких мінералів.

На
материках на глибині більш 35-70 км
швидкість поширення сейсмічних хвиль
стрибкоподібно зростає з 6,5—7 до 8 км/с.
Причини росту швидкості хвиль цілком
не з’ясовані. Думають, що на цій глибині,
відбувається зміна як елементного, так
і мінерального складу речовини. Глибина,
на якій відбувається стрибкоподібна
зміна швидкості сейсмічних хвиль,
одержала назву лінії
Мохоровичича.
Прийнято вважати, що границя Мохо є
нижньою межею земної кори і верхньою –
мантії. Найбільшу потужність земна кора
має під гірськими хребтами (до 70 км), а
найменшу – на дні океанів (до 15 км).

В межах
земної кори швидкість поширення
сейсмічних хвиль теж неоднакова. Тому
виділяють границю
Конрада, що відділяє
гранітний шар земної кори від базальтового.

Вперше
дослідження по встановленню вмісту
хімічних елементів у земній корі були
проведені американським вченим Ф.У.
Кларком. На честь нього терміном “кларк”
у геохімії називають середній
уміст хімічного елемента в земній корі,
якій-небудь її частині, Землі в цілому,
а також у планетах і інших космічних
об’єктах,
що виражається у процентній формі.

Закон
всезагального розсіяння хімічних
елементів (Кларка-Вернадського):
усі елементи є скрізь
– в кожному грамі гірської породи, в
кожній краплині води, лише низька
чутливість сучасних методів аналізу
не дозволяє іноді визначити вміст того
чи іншого елемента в будь-якому природному
об’єкті.

Отже,
при аналізі таблиці 1.1.1 видно, що майже
половина твердої земної кори складається
з одного елемента – кисню. На другому
місці стоїть кремній (29,5%), на третьому
– алюміній (8,05%). В сумі ці елементи
складають 84,55%. Якщо до них ще добавити
залізо (4,65%), кальцій (2,96%), калій (2,50%),
натрій (2,50%), магній (1,87%), титан (0,45%), то
отримаємо 99,48%. Інші (більш ніж 80 елементів)
займають трохи більше 0,5%. Тобто, їх вміст
в земній корі не перевищує 0,01-0,0001%. Такі
елементи в геохімії прийнято називати
рідкими. Якщо для рідкого елемента
не характерна здатність до концентрації,
то такі елементи іменуютьсярідкими
розсіяними. Наприклад, у урану й
брому кларки приблизно однакові, але
для урану відомо 104 мінерали, а для брому
лише 1. Крім того, уран утворює родовища,
а бром – ні. Тому уран належить до рідких
елементів, а бром до рідких розсіяних.

Таблиця
1.1.1. Уміст
хімічних елементів

Вміст хімічних елементів
в земній корі	в мантії	середній склад Землі
O – 47%	O – 35%	Fe – 35%
Si – 29.5%	Fe – 25%	O –30%
Al – 8.05%	Si – 18%	Si – 15%
Fe – 4.65%	Mg – 14%	Mg – 13%
Ca – 2.96%	S – 2.0%	Ni – 2.4%
Na – 2.50%	Al – 1.3%	S – 1.9%
K – 2.50%	Ca – 1.4%	Ca – 1.1%
Mg – 1.87%	Ni – 1.35%	Al – 1.1%
Ti – 0.45%	Na – 0.7%	Na – 0.57%
Cr – 0.25%
Mn – 0.20%

Основні
закономірності поширення хімічних
елементів у земній корі:

В земній корі
переважають легкі атоми, що займають
перші клітинки періодичної таблиці
хімічних елементів (до заліза – №26),
ядра яких містять невелику кількість
протонів і нейтронів.
В
земній корі переважають елементи з
парними порядковими номерами і з парними
атомними масами. Особливо великі кларки
елементів, атомна маса яких кратна 4
(кисень, кремній, магній, кальцій і
т.д.). На ці елементи, за підрахунками
А.Є.Ферсмана,
припадає 86,3%.

Така
картина пояснюється наступним: на
початкових стадіях розвитку нашої
планети речовина була розігріта до
температури в десятки мільйонів градусів.
При такій температурі не могли існувати
атоми чи молекули – речовина існувала
у вигляді розпеченої плазми з вільними
електронами і ядрами й у ній відбувались
атомні реакції. Найбільша ймовірність
утворення ядер із невеликим, причому
парним, числом протонів і нейтронів, бо
такі ядра найбільш стійкі.

Це дало
можливість В.М.
Гольдшмідту сформулювати
основний геохімічний закон:
абсолютна кількість
елементів, тобто кларки, залежать від
будови атомного ядра; розподіл же
елементів, пов’язаний
із їх міграцією, – від електронів на
зовнішньому електронному рівні.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]

Источник

Поняття
про мінерали і гірські породи.

Кристалічний
і аморфний стан мінеральної речовини.

Мінеральні
агрегати.

Фізичні
властивості мінералів.

Утворення
мінералів і їх класифікація.

Поняття про мінерали і гірські породи

Земна
кора складається майже повністю з усіх
хімічних елементів, які входять до
таблиці Менделєєва (за виключенням
елементів, що одержані штучно). Але
кількість кожного з них дуже відрізняється.

Вперше
середній вміст хімічних елементів в
земній корі до глибини 16 км підрахував
американський вчений Ф.У.Кларк ще в 1889
році. Потім кількість хімічних елементів
уточнювало багато російських і зарубіжних
вчених. Але найбільш переконливі дані
одержали радянські вчені В.І.Вернадський,
О.Е. Ферсман і О.П.Виноградов.

Середній
вміст у земній корі кожного з хімічних
елементів О.Е.Ферсман запропонував
називати кларками. Згідно
висновків О.П.Виноградова (1962), в земній
корі (в %) кисню – 49,13, кремнію – 26,0,
алюмінію – 7,45, заліза – 4,20, кальцію –
3,25, натрію – 2,40, калію – 2,35, магнію –
2,35, водню – 0,15, титану – 0,61, вуглецю –
0,36.

Найменше
поширення мають рідкоземельні (n:10-5%),
ртуть (8,3:10-6%),
золото (4,3:10-7 %)
реній (7:10-8 %).
Ще менше поширені елементи радію,
протоактинію і полонію. Отже, на перші
три елементи припадає 82,58 % маси земної
кори (тому раніше нерідко земну кору
називали “Сіаль”), а на перші вісім
елементів – 97,13 %,

В
результаті складних фізико-хімічних
процесів ці елементи поєднуються (за
рідкими виключеннями) у прості і складні
сполуки, тобто утворюються мінеральні
тіла. Отже, мінерали (від
лат. minera – руда) – це
природні хімічні сполуки або самородні
елементи, які утворились в результаті
фізико-хімічних процесів у земній корі
і на її поверхні. Утворення
мінералів може також бути пов’язане з
біохімічними процесами, що викликані
життєдіяльністю організмів (у першу
чергу бактерій). Крім того, однорідні
за хімічним складом мінеральні сполуки
складають інші космічні тіла: Місяць,
планети Сонячної системи, комети,
астероїди, метеорити.

Мінерали
можуть мати кристалічну
будову речовини
(певний порядок розташування атомів та
іонів), або бути аморфними.
Проте, академік В.І.Вернадський сюди
відносив також рідини і природні гази.

В
кінці XIX століття французькому вченому
Вернейлю вдалося в лабораторних умовах
одержати штучний рубін. В 1905-1910 роках
ним було налагоджено його промислове
виробництво, а крім того – сапфіру і
шпінелі. З того часу в лабораторіях і
на заводах різних країн вирощують багато
мінералів для ювелірної справи і
технічних потреб. Більшість з них не
відрізняються від природних за хімічним
складом, структурою та властивостями.

Серед
мінералів розрізняють мінеральні
види і різновидності.

Перші
чітко відрізняються за складом і
структурою хімічної речовини, другі –
це варіації мінерального виду за кольором
(наприклад, різновидності кварцу, опалу,
гранату), або по структурі тієї ж речовини.

Загальна
кількість відомих мінеральних видів –
близько 4000, а з різновидностями – близько
5000. Цікаво, що до початку 19 століття було
відомо без різновидностей менше 100
мінералів. За останні 25-30 років щорічно
в середньому геологи відкривають і
описують 40-50 нових мінералів (щотижня
1-2).

В
1980 році усьому світі було відкрито 101
мінерал, з них 28 – в колишньому СРСР.

Спеціалісти
по мінералогії пишуть, що в природі
широко розповсюджено 450 мінералів, але
тих, що утворюють породи всього близько
50.

З
величезної кількості мінералів в різній
мірі людством використовується 15%. Серед
них особливо цінними для потреб життя
є рудні
мінерали –
ті, з яких добувають метали або іншу
сировину. Наприклад, з галеніту добувають
свинець, із сфалериту – цинк, із магнетиту
– залізо, з ільменіту – титан, з апатиту
– фосфор і мінеральні фосфорні добрива.

Всі
мінеральні види і різновидності мають
свої назви, які дані їм відповідно до
фізичних властивостей (колір, блиск,
твердість та інші), місця знахідки,
способу утворення, хімічного складу.
Багато мінералів названо прізвищами
та іменами людей. Проте слід мати на
увазі, що нерідко один і той же мінерал
в різних країнах та у ювелірів має, іншу
ніж у геологів, назву.

Коли
різні мінерали поєднуються в більш-менш
постійний склад – таке угрупування
називається гірськими
породами. Більшість
з них складаються з багатьох мінералів
і їх називають полімінеральними (граніт,
лес). Але коли порода приблизно на 95%
складається з одного мінералу (мармур,
пісковик) то її називають мономінеральною.
Якщо в породі, крім характерних для неї
мінералів, трапляються в незначній
кількості (менше 1%) інші мінерали їх
називають акцесорними (від
лат. accеssorius – додатковий, привхідний).
За способом утворення гірські породи
підрозділяються на магматичні, осадочні
і метаморфічні.

Всього
зараз відомо майже 900 видів гірських
порід з яких 700 магматичних. Кожна з них
відрізняється не тільки мінеральним
складом, а й кольором, масивністю та
іншими ознаками.

Геологи
встановили, що хоч осадочна оболонка
покриває “гранітну” (на континентах)
і “базальтову” (під океанами)
приблизно на 75% всієї земної поверхні,
на загальний об’єм літосфери її припадає
всього лише 5%. На магматичні і метаморфічні
породи разом припадає 95%.

Вивчення
мінералів і гірських порід в кінцевому
результаті зводиться до найголовніших
завдань геологів – відкриття і добування
корисних копалин. Родовищем корисних
копалин називається
концентрація мінеральної речовини в
надрах Землі або на її поверхні, кількість,
якість і умови залягання якої придатні
для промислового використання. Вони
формуються в результаті різних геологічних
процесів і концентруються в різній мірі
як по глибині так і по територіях. А
утворитись вони можуть одночасно з
формуванням гірських порід або пізніше.
Причому в схожих геологічних умовах
утворюються мінеральні
генетичні асоціації на
певній ділянці чи в певному місці земної
кори (наприклад, у рудному районі, зоні,
пласті, жилі).

Отже,
з хімічних елементів земної кори
утворилась велика кількість мінералів,
які є складовими частинами різних
гірських порід. В породах при певних
умовах сформувались різні види корисних
копалин.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]

Источник