Потилична частка кори великих півкуль
Окремі ділянки кори мають різне функціональне значення. Разом з підкірковими центрами, стовбуром мозку і спинним мозком великий мозок об’єднує окремі частини організму в єдине ціле, здійснює нервову регуляцію всіх органів (рис. 55, 56).
У кору великого мозку надходять доцентрові імпульси від рецепторів. Кожному рецепторному апарату відповідає в корі ділянка, яку І.П Павлов назвав кірковим ядром аналізатора. Ділянка кори, де розташовані кіркові ядра аналізаторів, названі сенсорними зонами кори великого мозку.
Ядерна зона рухового аналізатора (сомато-сенсорна зона), куди надходять збудження від рецепторів суглобів, скелетних м’язів і сухожилок, розташована в передню- і задньоцентральних ділянках кори. У межах передньої центральної закрутки найвище розміщені центри для м’язів нижньої кінцівки, нижче – для м’язів тулуба, потім верхньої кінцівки і, нарешті, центри м’язів голови. Ураження цієї зони призводить до паралічу протилежної половини тіла.
Рис. 55. Зовнішня будова головного мозку (за дорлінг кіндерслі, 2003)
Передцентральна звивина (gyrus precentralis) і прицентральна часіка (lobulus paracentralis) лобової частки становлять руховий центр кори і є аналізатором кінестезичних імпульсів, які надходять від посмугованих м’язів, суглобів, сухожилків. Тут замикаються рухові умовні рефлекси. У верхній ділянці перед центральної звивини розташовані клітинні групи, що належать до м’язів нижніх кінцівок, нижче – верхніх кінцівок, ще нижче – неврони, пов’язані з іннервацією м’язів голови. Оскільки нервові шляхи перехрещуються, праві рухові центри кори пов’язані з мускулатурою лівої сторони тіла і навпаки.
У задній частині середньої лобової звивини міститься центр узгодженого руху голови й очей (окоруховий, блоковий, відвідний і додатковий нерви).
Рис. 56. Кіркові поля (за Дорлінг Кіндерслі, 2003)
У задньому відділі нижньої лобової звивини розміщена зона Брока – руховий центр мови, який разом із центром Верніке забезпечують здатність людини читати, писати, чути, вимовляти і розуміти мову.
Ушкодження різних полів кори лобової частки може призвести: до підвищення агресивності й послаблення реакції страху; зростання пасивно-захисних умовних рефлексів; порушення харчових і захисних умовних рефлексів.
У таких людей спостерігається втрата ініціативи, апатія, порушення абстрактного мислення, нездатність до творчого мислення, розгальмування нижчих емоцій і потягів, розлади мовлення і понятійного мислення.
У задній частині лобової звивини розташований центр письма, ураження якого призводить до порушення навичок письма під контролем зору.
У лівій (у лівшів у правій) нижній тім’яній часточці розташований центр, який координує цілеспрямовані рухи. Він функціонує за типом тимчасових зв’язків, які виникають протягом індивідуального життя, тобто умовних рефлексів. У разі ушкодження цього центру елементи довільних рухів зберігаються, але порушуються цілеспрямовані дії (апраксія).
У верхній тім’яній частці (задньоцентральна звивина) розміщений кірковий центр аналізаторів чутливості (больової, температурної, дотикової), або сомато-сенсорна кора. Ураження кори у цій частині призводить до часткової або повної анестезії (втрата чутливості).
Ураження кори в ділянці верхньої тім’яної частки призводить до зниження больової чутливості і порушення стереогноза – впізнавання предметів на дотик без допомоги зору.
У нижній тім’яній частині розташований центр праксії, який регулює здатність здійснювати координаційні рухи, які складають основу робочих процесів і потребують спеціального навчання.
У кутовій звивині тім’яної частки розташований зоровий центр мови. Його ураження призводить до неможливості розуміння письма (алексія).
Тім’яна ділянка – це апарат вищої інтегративної діяльності мозку людини, вона безпосередньо стосується процесів біологічної і соціальної адаптації, є фізіологічною основою вищих психічних функцій.
Локалізація статичного аналізатора (центр збереження рівноваги і положення тіла в просторі) – кора верхньої та середньої скроневих звивин. Ушкодження цього центру призводить до атаксії (розладу координації рухів).
Зона шкірного аналізатора, зв’язаного з температурою, больовою і тактильною чутливістю займає задньоцентральну ділянку. Центри чутливості нижчих частин тіла розміщені у верхніх частинах тіла – у нижніх її ділянках.
Найбільшу площу займає кіркове представництво рецепторів кисті рук, голосового аналізатора і обличчя, найменшу – тулуба, стегна і гомілки.
Ядерна зона зорового аналізатора розташована на внутрішній поверхні потиличної ділянки, в зоні шпорної борозни. Ураження цього центру призводить до сліпоти. При порушеннях у сусідніх із шпорною борозною частин кори в ділянці потиличного полюса на медіальній і латеральній поверхнях частки може спостерігатися втрата зорової пам’яті, здатності орієнтації у незнайомій обстановці, порушення функції, пов’язаної із бінокулярним зором (здатності за допомогою зору оцінювати форму предметів, відстань до них тощо).
У корі верхньої скроневої звивини розташована частина слухового аналізатора, а поблизу від бокової борозни – ядерна зона смакового аналізатора. Двостороннє ураження до повної кіркової глухоти.
Нюхова зона розміщена на внутрішній поверхні скроневих ділянок кори. В ділянці середньої і нижньої скроневих звивин розташоване кіркове представництво вестибулярного аналізатора. Ураження цієї ділянки призводить до порушення рівноваги під час стояння і зниження чутливості.
Із сенсорними зонами взаємодіє моторна зона кори великого мозку. Ядерні зони аналізаторів – це ділянки кори, в яких закінчується основна маса провідних шляхів аналізаторів. За межами ядерних зон розташовані розсіяні елементи, куди надходять імпульси від тих же рецепторів, що і в ядро аналізатора.
Центр мови міститься у лівій півкулі. Розрізняють 2 центри мови: руховий (зона Брока), який міститься у нижній частині лобової ділянки і слуховий (зона Верніке), який знаходиться у скроневій ділянці, під заднім кінцем сільвієвої борозни. Центри мови є лише у людини. Мовлення, мислення, почуття і вправні рухи контролюються нейронами, які розміщені в лобовій ділянці головного мозку. Розпізнавання тонів і звуків відбувається в скроневій ділянці. Ця ділянка також бере участь у запам’ятовуванні інформації. Різноманітні сенсорні відчуття, такі як біль, температура усвідомлюються та інтерпретуються в тім’яній ділянці. Потилична ділянка фіксує та інтерпретує зорові образи.
Источник
Будова півкуль. Передній, або кінцевий, мозок
складається з двох великих півкуль і товстої дугоподібної перемички, що
з’єднує півкулі мозолистого тіла. У людини на великі півкулі припадає
понад 80% ваги головного мозку.
Між правою і лівою півкулями лежить поздовжня мозкова щілина, в
глибині якої лежить мозолисте тіло. Поверхня півкуль вкрита тонким шаром
сірої речовини, яка одержала назву кори півкуль. Остання утворює
численні борозни. Ділянки кори, що лежать між борознами, називаються
закрутками. Сіра речовина, яка вкриває півкулі, заходить у всі борозни,
завдяки чому дуже збільшується загальна поверхня кори.
У кожній півкулі розрізняють чотири частки: лобову, тім’яну, вискову
і потиличну. Межами між ними є найглибші борозни: сільвієва і
центральна. Сільвієва борозна йде по зовнішній (бічній) поверхні півкулі
спереду назад і вгору; вона відокремлює вискову частку півкулі від
лобової і тім’яної. Центральна борозна починається від верхнього краю
півкулі і йде вниз в напрямку до сільвієвої борозни. Ця борозна
відмежовує лобову частку від тім’яної. Четверта, потилична, частка
відокремлюється від тім’яної невеликою і непостійною борозною.
Будова кори великих півкуль. Загальна поверхня кори півкуль дорослої людини – 2000- 2500 см2,
причому близько 70% її заховані в глибині борозен. Товщина кори 2-4,5
мм. В корі півкуль головного мозку налічується 12 -15 мільярдів клітин.
Клітини розміщені в корі у шість шарів:
1) Молекулярний шар — найбільш поверхневий; містить у собі
невелику кількість дрібних нервових клітин; він в основному складається з
численних клітин нейроглії і відростків нейронів, тіла яких лежать у
глибших шарах.
2) Зовнішній зернистий шар — складається з великої кількості дрібних круглих і багатокутних клітин з короткими відростками.
3) Пірамідний шар — утворений клітинами пірамідальної форми малої і середньої величини з великою кількістю дендритів.
4) Внутрішній зернистий шар – складається з дрібних густо розмішених круглих і багатокутних клітин.
5) Гангліозний шар — складається в основному з великих
пірамідних клітин. Крім того, в передній центральній закрутці він
містить ще великі «клітини Беца», аксони яких дають початок низхідним
пірамідним шляхам, що проходять через стовбур головного мозку у спинний
мозок і зв’язують кору півкуль з периферією. Імпульси, що йдуть по цих
шляхах, спричиняють довільні рухи тіла.
6) Шар поліморфних клітин — складається з дрібних клітин різноманітної форми.
Таким чином, кора великих півкуль складається з клітин, різних за
формою, величиною і виконуваними функціями. Одні з цих клітин — чутливі,
другі — рухові, треті — асоціативні. Розподіл клітин у різних частинах
кори — так звана цитоархітектоніка кори — неоднакова. За формою і
величиною клітин, густотою їх розміщення і характером групування в шари у
людини розрізняють 52 корових поля.
Під корою лежить біла речовина півкуль. Вона складається з нервових
волокон, що зв’язують кору з розміщеними нижче відділами центральної
нервової системи. З білої ж речовини складається і мозолисте тіло.
У товщі білої речовини півкуль є порожнини — бічні шлуночки, які протоками сполучаються з третім мозковим шлуночком.
Зони кори півкуль головного мозку. Застосування
різноманітних методів для дослідження лабораторних тварин і постійні
спостереження : в клініках над хворими людьми показали, що в корі
великих півкуль є окремі зони, зв’язані з певними органами І системами. У
функціональному відношенні різні зони мозкової кори нерівнозначні: одні
з них є місцем сприймання імпульсів, що йдуть від рецепторів. (І. П.
Павлов назвав ці ділянки кори мозковими кінцями аналізаторів зору,
слуху, смаку, нюху і т. д.), інші — місцем, від якого йдуть рухові
імпульси на периферію, треті виконують асоціативну функцію.
Розподіл нейронів у межах зони нерівномірний: у центральній частині
зони вони зосереджені у великій кількості, утворюючи ядро, а в
периферичній частині зони їх значно менше. Периферичні частини сусідніх
зон заходять одна за одну, а окремі нейрони їх розсіяні по всій корі.
Внаслідок цього ушкодження або видалення ядерної частини корової зони
спричиняє втрату вищого аналізу та синтезу кори; поступове відновлення
втрачених функцій відбувається за рахунок інших нейронів, розсіяних у
корі. Але функції ці будуть примітивні.
У людини найголовнішими зонами кори великих півкуль є такі:
1.Рухова зона, розміщена в передній центральній закрутці, яка
лежить спереду від центральної борозни. Усі наші довільні рухи
здійснюються під впливом імпульсів, які надходять до скелетних м’язів
від клітин цієї зони. Від великих пірамідних «клітин Беца», яких так
багато в корі передньої центральної закрутки, починаються рухові
(еферентні) шляхи, що несуть імпульси через стовбур головного мозку і
спинний мозок на периферію тіла. Через те що ці шляхи в довгастому мозку
і частково у спинному мозку перехрещуються, то рухові центри правої
півкулі регулюють скорочення м’язів лівої половини тіла, а центри лівої
півкулі регулюють роботу м’язів правої половини тіла. В межах передньої
центральної закрутки найвище розміщені центри для м’язів нижньої
кінцівки, нижче — для м’язів тулуба, потім — верхньої кінцівки і,
нарешті, центри м’язів голови.
2. Зона шкірно-м’язової чутливості міститься в задній
центральній закрутці. Це вищий центр шкірної, м’язової і суглобової
чутливості. Сюди надходять імпульси від рецепторів шкіри, м’язів і
суглобів протилежної сторони тіла. Центри чутливості нижніх частин тіла
розміщені у верхніх ділянках цієї закрутки, а центри чутливості верхніх
частин тіла — у нижніх її ділянках.
3. Зорова зона—вищий центр зору, міститься в потиличних частках кори.
4. Слухова зона — вищий центр слуху; міститься на бічній поверхні вискових часток кори.
5. Нюхова зона — вищий центр нюху, розміщений на внутрішній поверхні вискових часток кори.
6. Центри мови — містяться у лівій півкулі (у лівші—у правій). Розрізняють два центри мови: руховий і слуховий.
Руховий центр мови міститься у нижній частині лобової частки.
Пошкодження його призводить до розладів або й до повної втрати мови.
Людина з пошкодженим руховим центром мови добре розуміє все, що їй
говорять, але сама не може правильно вимовляти слова, а то й зовсім не
говорить. При цьому звичайно втрачається здатність і читати вголос, хоч
розуміння прочитаного про себе зберігається.
Слуховий центр мови знаходиться у висковій частці, під заднім
кінцем сільвієвої борозни. При пошкодженні цього центра людина втрачає
здатність розуміти те, що їй кажуть. Здатність говорити при цьому
зберігається, але мова звичайно зіпсована і незрозуміла, бо сама людина
її не сприймає і, отже, не контролює. У такого хворого часто
порушується здатність читати як про себе, так і вголос.
Центри мови є тільки у людини. Вони виникли і сформувалися в процесі
тривалого історичного розвитку і своїм походженням нерозривно зв’язані з
трудовою діяльністю.
Розвиток великих півкуль головного мозку в дітей. Формування і
вдосконалення психіки дитини відбувається на основі розвитку кори
великих півкуль і при безпосередній її участі. Ось чому розвиток
нервової системи, особливо головного мозку, у дітей має велике значення.
У новонародженої дитини центральна нервова система ще дуже слабо
розвинена. А найменш розвиненою з усіх відділів центральної нервової
системи є кора великих півкуль головного мозку.
Головний мозок у дітей, особливо у новонароджених, відзначається
своїм значним відносним розміром. Так, відношення ваги головного мозку
до ваги тіла у новонародженої дитини становить 1 : 9, а у дорослої
людини 1 : 40. Проте абсолютна вага головного мозку у дітей менша, ніж у
дорослих людей.
З наведених даних видно, що вага головного мозку у дітей
найінтенсивніше збільшується у перші роки життя, чому сприяє посилене
кровопостачання мозку в цей період. Вже до кінця третього року життя
вага головного мозку збільшується втричі. В основному вага головного
мозку збільшується в період від народження до 9 років. В наступні роки
збільшення мозкової маси відносно незначне.
Головний мозок немовляти якісно ще мало розвинений, хоч і має велику
масу. Поверхня кори великих півкуль у дітей в перші місяці їх життя
порівняно гладенька. Головні борозни хоч і помітні вже, але неглибокі, а
борозни другого і третього порядків ще не сформувались. Закрутки ще не
чітко виражені. Нервових клітин у великих півкулях новонародженої дитини
майже стільки, скільки й у дорослої людини (12—14 мільярдів), але вони
ще дуже прості за своєю будовою, мають майже веретеноподібну форму з
невеликою кількістю відростків, а дендрити їх ще тільки починають
формуватись. Після народження нові високодиференційовані нервові клітини
появляються в невеликій кількості. Виявено лише поділ
малодиференційованих клітин на певному етапі розвитку. У трирічної
дитини вже чітко виражене диференціювання клітин кори головного мозку,
які на цей час мало чим відрізняються від клітин дорослої людини.
Ускладнення будови нервових клітин відбувається повільно і триває до
40 і більше років. Хоч основна маса нервових клітин після народження
втрачає здатність до розмноження, проте вони ще протягом багатьох років
збільшуються в розмірах, поступово розвиваються їх відростки, у
дендритів утворюються деревовидні розгалуження. Тільки група клітин, що
регулюють координацію смоктальних м’язів, добре розвинена у
новонародженої дитини. Диференціювання клітин кори великих півкуль
відбувається в основному до 7—8 років. Так що вже на сьомому році життя в
мозковій корі чітко вирисовується диференціювання на 6 шарів клітин.
Борозни на поверхні великих півкуль починають утворюватись на З—5-му
місяцях утробного життя. Вони утворюються неодночасно. У семимісячного
плода є майже всі великі борозни. Після народження дуже швидкий
розвиток борозен і закруток сповільнюється, але продовжується до 1—2
років. У п’ятирічної дитини, незважаючи на зовнішню схожість з поверхнею
мозку дорослої людини, борозни ще не досягають повної глибини, інше
співвідношення часток мозку. Спочатку розвиваються глибокі шари кори, а
потім уже поверхневі.
Источник
Кінцевий мозок (великий мозок) є похідним переднього мозкового міхура і представлений двома півкулями великого мозку. У кожній півкулі виділяють: плащ, нюховий мозок і базальні ядра. Усередині кожного півкулі є порожнина – бічний шлуночок, з’єднана з III шлуночком.
Зовнішнім шаром плаща є кора, під якою розташовується біле речовина, що становить велику за обсягом частина півкулі.
Кора півкуль великого мозку
Кора півкуль великого мозку являє собою шар сірої речовини, товщина якого в різних відділах неоднакова і в середньому становить 2-3 мм. Поверхня кори має складний рельєф, що характеризується численними борознами великого мозку і розташованими між ними підвищеннями – звивинами великого мозку. Звивини між собою різняться за формою і величиною, проте однойменні звивини на корі півкуль у різних людей принципово подібні і локалізуються в певних місцях.
У кожній півкулі великого мозку розрізняють верхньо латеральну, медіальну і нижню поверхні. Верхньолатеральна поверхня півкулі великого мозку, найбільш велика, має опуклу форму, звернена вгору і латерально. Плоска медіальна поверхня обернена до поздовжньої щілини великого мозку, в середній частині з’єднана мозолясті тілом з такою ж поверхнею іншого півкулі. Нижня поверхня в передньому відділі уплощена, а в задньому ввігнута. Поперечна щілина великого мозку відділяє ззаду великий мозок від мозочка. Три основні борозни поділяють кожну півкулю на чотири частки великого мозку.
- 1. Латеральна борозна починається на нижній поверхні півкулі у вигляді латеральної (Сільвієвій) ямки великого мозку, йде по латеральній стороні вгору і назад. Вона розділяє лобову і скроневу частки.
- 2. Центральна борозна проходить фронтально по верхнелатеральной поверхні півкулі, починаючись від його верхнього краю. Зазвичай вона переходить на його медіальну сторону і нижньою частиною трохи не досягає сильвиевой борозни. Вона розділяє верхню частину півкулі на передній (менший) відділ (лобову частку) і задній (більший), що включає тім’яну і потиличну частки.
- 3. тім’яно-потиличної борозна знаходиться в задній частині медіальної поверхні півкулі, незначно продовжуючись на верхньолатеральну поверхню. Ця борозна є кордоном між тім’яної і потиличної частками. На медіальній поверхні реальна межа між лобової і тім’яної частками відсутня, тут вони поділяються уявним продовженням центральної борозни.
Таким чином, лобова частка займає верхнелатеральную поверхня півкулі кпереди від центральної борозни; нижню поверхню – кпереди від латеральної борозни. Скронева частка займає верхньолатеральну поверхню донизу від латеральної борозни і нижню поверхню півкулі заду від латеральної ямки (сильвиевой ямки) великого мозку. На медіальній поверхні вона розташовується нижче стовбура мозку.
Тім’яна частка лежить в центрі головного мозку. На верхньолатеральну поверхні їй належить ділянка півкулі між центральною борозною спереду, латеральної борозною знизу і уявним продовженням теменнозатилочной борозни. На медіальній поверхні півкулі тім’яна частка займає ділянку між тім’яно-потиличної борозною, уявним продовженням центральної борозни спереду і мозолясті тілом знизу.
Потилична частка чітко відмежована від тім’яної частки тільки на медіальній поверхні тім’яно-потиличної борозною. На верхнелатеральной і нижній поверхнях півкулі її границя проводиться уявними лініями, що є продовженнями зазначеної борозни.
Крім описаних чотирьох часток, розрізняють ще острівець. Він залягає в глибині латеральної борозни і видно лише при раздвіганіі звивин, що обмежують цю борозну.
Передній кінець півкулі великого мозку носить назву “лобовий полюс”, а його задній кінець – “потиличний полюс”.
Рельєф лобової частки. На верхньолатеральну поверхні попереду центральної борозни проходить предцентральна борозна. Іноді вона розділяється на дві – верхню і нижню предцснтральние борозни. Від цієї борозни беруть початок, прямуючи вперед, дві лобові борозни – верхня і нижня (рис. 3.18).
Цими борознами описувана поверхню лобової частки ділиться на наступні звивини. Кпереди від центральної борозни знаходиться предцентральна звивина. На решті площі виділяються три лобові звивини: верхня лобова звивина розташовується вище верхньої лобової борозни по верхньому краю півкулі; середня лобова звивина лежить між верхньою і нижньою лобовими борознами; нижня лобова звивина, знаходиться під нижньої лобової борозною (рис. 3.19).
Рельєф тім’яної частки. На верхньолатеральну поверхні паралельно центральній борозні йде постцентральна борозна. Від неї починається в сагітальній напрямку довга внутрішньотімяна борозна. Цими двома борознами поверхню тім’яної частки поділяється на три ділянки. Тим центральної і постцентральной борознами розташована постцентральна звивина. Догори вона продовжується на медіальну поверхню півкулі. Ділянку кори, розташований вище межтеменной борозни, називають верхньої тім’яної часточкою, нижележащий ділянку – нижньої тім’яної часточкою. У ній знаходяться дві дуже важливі звивини – надкраевую, замикаюча кінець латеральної борозни, і кутова, яка оточує задній кінець верхньої скроневої борозни.
Рельєф потиличної частки. На її верхнелатеральной поверхні борозни вельми варіюють. Тут розрізняють верхні потиличні і латеральні потиличні борозни. Відповідно до цього розрізняють верхні і латеральні потиличні звивини.
Рельєф скроневої частки. На верхньолатеральну поверхні в передньо-задньому напрямку проходить верхня скронева борозна, яка своїм заднім кінцем простягається в область тім’яної частки. Нижня скронева борозна розташовується ближче до нижнього краю скроневої частки. Ці борозни відокремлюють один від одного три скроневі звивини. Верхня скронева звивина розташована між латеральної і верхньої скроневої борознами. Нижче останньої знаходиться середня скронева звивина. Уздовж нижнього краю півкулі йде нижня скронева звивина, розташована нижче однойменної борозни.
Мал. 3.18. Борозни верхнелатеральной поверхні кінцевого мозку:
1 – центральна борозна; 2 – постцентральна борозна; 3 – межтеменной борозна; 4 – верхні потиличні борозни; 5 – латеральні потиличні борозни; 6 – поперечна щілина мозку; 7 – горизонтальна борозна мозочка; 8 – довгастий мозок; 9 – нижня скронева борозна; 10 – верхня скронева борозна; 11 – латеральна борозна; 12 – нижня лобова борозна; 13 – верхня лобова борозна; 14 – предцентральна борозна
Острівець. Острівок (островковая частка) добре видно тільки при раздвіганіі країв латеральної борозни або після видалення нависаючих над ними відділів лобової, тім’яної та скроневої часток (рис. 3.20). Острівець має деяку схожість з конусом, заснування якого оточене глибокої кругової борозною острівця. Його поверхня розділена допомогою центральної борозни острівця на передню і задню частки. Задня частка складається звичайно тільки з однієї довгої звивини острівця, передня містить кілька коротких звивин острівця.
Мал. 3.19. Борозни і звивини верхнелатеральной поверхні кінцевого мозку:
1 – предцентральна борозна; 2 – центральна борозна; 3 – постцентральна борозна; 4 – межтеменной борозна; 5 – верхні потиличні борозни; 6 – верхні потиличні звивини; 7 – латеральна потилична борозна; 8 – латеральні потиличні звивини; 9 – нижня скронева борозна; 10 – верхня скронева борозна; 11 – латеральна борозна; 12 – нижня лобова борозна; 13 – верхня лобова борозна
Мал. 3.20. Острівець:
1 – олива; 2 – піраміда; 3 – міст; 4 – короткі звивини острівця; 5 – циркулярна борозна острівця; 6 – довга звивина острівця; 7 – центральна борозна острівця; 8 – мозочок; 9 – довгастий мозок
Рельєф медіальній поверхні півкуль. На медіальну поверхню півкулі великого мозку поширюються всі його частки. Основний борозною є борозна мозолистого тіла, яка оточує мозолисте тіло з його опуклою боку, продовжуючись у гіппокампальних борозну (рис. 3.21). Приблизно посередині між борозною мозолистого тіла і верхнім краєм півкулі розташовується поясна борозна. Вона повертає до верхнього краю півкулі своїм заднім кінцем – крайовий гілкою – і трохи заходить на верхньолатеральну поверхню, ззаду від центральної борозни. Перед крайової гілкою, приблизно над серединою мозолистого тіла, поясна звивина віддає догори Парацентральних борозну. Безпосереднім продовженням поясний борозни є подтеменную борозна. Нижче заднього кінця мозолистого тіла починаються загальним стовбуром дві борозни, дівергірующім до краю півкулі – вже описана тім’яно-потилична і шпорная борозни.
Мал. 3.21.
1 – парацентральная борозна; 2 – крайова гілка поясний борозни; 3 – тім’яно-потилична борозна; 4 – подтеменную борозна; 5 – язична звивина; 6 – шпорная борозна; 7 – гіппокампальних борозна; 8 – кюбель борозна; 9 – носова борозна; 10 – борозна мозолистого тіла; 11 – поясна борозна
Поблизу потиличного полюса на нижній поверхні півкулі починається кюбель борозна, що направляється кпереди. Її продовженням в передній частині скроневої частки є носова борозна.
Частина медіальної поверхні, що лежить вище поясної звивини, відноситься до лобної долі. Це тягнеться сюди верхня лобова звивина. Ззаду вона доходить до рівня проекції верхнього кінця центральної борозни. У межах тім’яної частки розташовується околоцентральних часточка, яка ззаду прилягає до крайової гілки поясний борозни. Околоцентральних часточка пов’язує на медіальній поверхні тім’яну долю з лобової (точніше, прецентральная і постцентральну звивини). Предклінье знаходиться спереду від крайової гілки поясний борозни, ззаду від теменнозатилочной борозни і знизу від подтеменную борозни (лежить між ними). Між тім’яно-потиличної борозною і шпорної борозною (уже в потиличній частці) розташований клин. На медіальній поверхні тієї ж частки знаходиться язична звивина, верхній край якої прилягає до шпорної борозні. Нижче колатеральний борозни розташовується медіальна потилично-скронева звивина.
У межах скроневої частки на медіальній поверхні півкуль безпосередньо під ніжками мозку перебуває парагіппокампальная звивина, яка спереду закінчується гачком. Від ніжок мозку парагіппокампальная звивина і гачок відокремлені гіппокампальних борозною. Нижче парагиппокампальной звивини лежить латеральна потилично-скронева звивина. Названі звивини розділені ззаду коллатеральной борозною, спереду – носової борозною.
По самому нижньому краю медіальної поверхні скроневої частки проходить нижня скронева звивина, над якою розташовується латеральна потилично-скронева звивина.
Звивини, кільцеподібно оздоблюють мозолисте тіло і ніжки мозку і тягнуться з лобової частки в скроневу, в цілому складають склепінчасту звивину, яку виділяють як лімбічну частку. Вона складається з двох частин – поясний і парагиппокампальной звивин, пов’язаних один з одним перешийком позаду валика мозолистого тіла.
Поясна звивина лежить між борозною мозолистого тіла з одного боку, поясний борозною і подтеменную борозною – з іншого. Парагіппокампальную звивину, як уже зазначалося, обмежують зверху гіппокампальних борозна, знизу – передній кінець коллатеральной і носової борозен.
Рельєф нижньої поверхні півкуль. На нижній (базальної) поверхні лобової частки знаходиться нюхова борозна, що йде паралельно поздовжній щілині мозку, і більш латерально – очноямкові борозни. Між цими борознами розташовані звивини мінливої форми: пряма звивина, яку обмежують подовжня щілина мозку і нюхова борозна, а також очноямкову звивини, що лежать латерально від нюхової борозни (рис. 3.22).
Мал. 3.22. Борозни і звивини нижньої поверхні кінцевого мозку:
1 – очноямкові борозни; 2 – нюхова борозна
У межах скроневої і потиличної долі чіткої межі між медіальній і нижній поверхнями немає. Вони поступово переходять один в одного. У зв’язку з цим борозни і звивини, розташовані на медіальній поверхні півкуль в нижніх відділах потиличної та скроневої часток, видно і на нижній поверхні півкуль. Зокрема, в межах потиличної частки знаходиться медіальна потилично-скронева звивина. У межах скроневої частки лежать парагіппокампальная, латеральна потилично-скронева і нижня скронева звивини. Послідовність розташування названих звивин розглядається в латеральному напрямку. Борозни, що розділяють ці звивини, названі раніше.
Наведене опис борозен і звивини кори головного мозку можна вважати схематичним, так як часто зустрічаються індивідуальні варіанти їх архітектоніки.
Источник