Методи вивчення функцій кори великих півкуль
Загальна оцінка
Кора здійснює контроль усіх функцій. Кортикалізація функцій є одним із принципів координації. Особливістю діяльності кори є психонервова діяльність. Відоме значення кори великих півкуль полягає у причетності до організації рухових програм (задум руху, після організації програми – вибір м’язів для її виконання); при здійсненні емоцій – оцінка корою високоймовірних подій (тут кора – одна з чотирьох стратегічних зон), суб’єктивний компонент (мотивація) теж потребує кортикалізації. При утворенні будь-якої функціональної системи – забезпечення поведінкової реакції, тобто зовнішньої ланки функціональної системи.
Усе це прояви діяльності, які не вдається розкрити звичайними фізіологічними методами.
Для повноцінної діяльності кори необхідні дві умови. Першою з них є стан неспання, який забезпечується завдяки активуючому впливу висхідного відділу РФ. Другий – це свідомість. Визначається як правильне відбиття (віддзеркалення) людиною дійсності зі спрямованим регулюванням її взаємовідносин з навколишнім середовищем (Косицький Г. І., 1985).
За Р. Шмідтом, свідомість – особливий стан, який являє собою головну ознаку існування.
Критерії свідомості:
- • усвідомлення власного “Я” і визнання інших індивідуумів;
- • здатність зосередитись, тобто наявність уваги;
- • здатність до абстрагування, тобто словесного, творчого вираження думки;
- • можливість оцінити наступний вчинок, тобто здатність до прогнозування;
- • наявність етичних та естетичних цінностей.
Хоча для свідомості необхідне неспання, але знаку рівності між свідомістю й неспанням ставити не можна. Можливі ситуації, коли між тим і другим виникає дисоціація. Наприклад, при хворобі Альцгеймера (ураження нейронів мозку атрофічного характеру у зв’язку з надлишковим накопиченням амілоїдного білка) з’являється “симптом дзеркала”: хворий сприймає своє відображення в дзеркалі як іншу людину й розпочинає з нею бесіду.
Ще в доісторичні часи люди знали, що свідомість, нормальна поведінка можуть порушуватись (непритомність, тобто зомління, сноподібні стани) у зв’язку з травмою голови, при затисканні сонних артерій.
Вивчення функцій кори довгий час було малоефективним з урахуванням особливого, виключного значення її в діяльності організму людини – так званої психічної діяльності – тієї сфери, яка складає духовний світ людини, тобто того, що зветься душею й віками знаходилось поза сферою природознавців.
І. П. Павлов писав: “Нестримний з часів Галілея хід природознавства вперше помітно припинився перед вищим відділом мозку. Здавалось, що це недарма, що тут дійсно критичний момент природознавства, оскільки мозок, котрий у вищій його формації людського мозку утворював і утворює природознавство, сам стає об’єктом природознавства”.
Цю завісу вперше відхилили Сеченов і Павлов. Сеченов – своїм твердженням про рефлекторну природу психічних актів, Павлов – експериментальним обґрунтуванням його, завдяки розробці метода хронічного експерименту і його особливої різновидності – методу умовних рефлексів.
Методи вивчення та функції кори великих півкуль
Найдревнішим є анатомо-клінічний метод. На підставі зіставлення порушень у поведінці хворого й виявлених посмертно (при патологоанатомічній секції) уражень у корі мозку, зроблено низку висновків про функціональне призначення тієї чи іншої ділянки кори.
Источник
Тема: Фізіологія вищої нервової діяльності.
Лекційне заняття №52.
Фізіологія вищої нервової діяльності вивчає нервові механізми роботи мозку, що визначають поведінку тварин. Кора великих півкуль головного мозку та найближчі до неї підкіркові утвори відіграють першорядну роль у цих процесах.
Великі півкулі головного мозку — вищий відділ ЦНС. Функції їх вивчають різними методами. Найпростіший з них метод спостереження за поведінкою тварини за різних умов і в різному їх стані.
Метод подразнення кори полягає в тому, що під наркозом оголюють ділянку кори великих півкуль і на певні її точки наносять подразнення електричним струмом або хімічними речовинами, а тоді спостерігають за скороченням м’язів та функціями інших органів. В умовах хронічного досліду в певні ділянки кори вводять електроди.
Видалення кори або окремих її ділянок дає можливість виявити функції різних зон і кори в цілому. Наприклад, у собаки після видалення потиличної ділянки кори змінюються зорові функції, вона не впізнає господаря, не помічає корм, який знаходиться поряд. Після видалення всієї кори собака майже весь час спить, просинається лише від голоду та від переповнення сечею сечового міхура, розрізняє світло й темряву, може ходити. У голубів після видалення кори зберігається координація рухів, вони можуть літати, клювати зерно. Проте вони не здатні вибирати зерно серед непридатних для їжі предметів.
Метод записування біострумів кори великих півкуль — електроенцефалографія — дістав найбільшого визнання. Записування біострумів здійснюють за допомогою досить чутливих приладів — електроенцефалографів. У корів біоструми кори вивчають шляхом трепанації кісток черепа і встановлення електродів у тверду мозкову оболонку. Для запису біострумів кори у дрібних тварин використовують накладні електроди.
Частота й амплітуда електричних потенціалів кори залежать від стану активності тварин. Нині розроблена методика записування біострумів окремих нервових клітин та їх волокон.
Метод умовних рефлексів, розроблений І.П.Павловим, є основним у вивченні функцій кори великих півкуль. Він об’єктивно відображує основний принцип діяльності головного мозку, спрямований на здійснення взаємодії організму із зовнішнім середовищем.
Вироблення у тварин умовних рефлексів та дослідження фізіологічних механізмів їх утворення дають можливість вивчати основні закономірності діяльності кори великих півкуль.
Методи кібернетичного моделювання на основі математичної логіки дають змогу теоретично абстрактно розглянути проблеми вищої нервової діяльності.
Широко використовується також метод моделювання. Створюються такі кібернетичні моделі, які певною мірою відтворюють діяльність головного мозку.
Будь-які методи дослідження є не самостійними, а додатковими, лише в поєднанні і з допомогою методу умовних рефлексів вони мають значення для пояснення процесів вищої нервової діяльності.
Роль І.М.Сєченова та І.П.Павлова у вивченніфізіології великих півкуль.Явища психічної діяльності людини і поведінки тварин з давніх часів були недоступні для наукових досліджень. І.М.Сєченов у книзі “Рефлекси головного мозку” (1863) вперше висловив сміливу думку про можливість фізіологічного пояснення проявів вищої нервової діяльності людини, які лежать в основі психіки. Він вважав, що складна психічна діяльність людини (мислення, емоції тощо) має рефлекторну природу і пов’язана з функціями кори великих півкуль.
І.П.Павлов та його учні, виходячи з уявлень І.М.Сєченова про рефлекторну природу психічної діяльності, створили вчення про умовні рефлекси — новий плідний метод дослідження вищої нервової діяльності. Він вважав, що вищу нервову діяльність слід вивчати з допомогою тих самих методів досліджень, що й інші явища природи. За допомогою відкритого ним методу умовних рефлексів Павлов створив фізіологію великих півкуль — вчення про вищу нервову діяльність.
Источник
Розділ 13. Центральна нервова система
За цими ознаками всю поверхню кори ділять на окремі поля, або
зони.
У людини налічується понад 200 полів. У собаки та інших тварин, що стоять на нижчому ступені розвитку, кількість поліз значно менша.
Цитоархітектоніка (клітинна будова) кори визначає її функцію окремих зон. Сенсорні (чутливі) зони розміщені на поверхні кори. Ділянка кори, зв’язана з сітківкою ока, називається зоровою зоною, з кортієвим органом завитки — слуховою, з рецепторами внутрішніх органів — інтерорецептивною і т.д.
Моторні (рухові) зони, зв’язані з пропріорецепторами, знаходяться у більш глибоких шарах. Подразнення цих зон супроводжується скороченням окремих груп м’язів.
1.Метод спостереження. Цей метод суб’єктивний. Він полягає у спостереженні за твариною в різних її станах. На випадок смерті тварини проводяться гістологічні, біохімічні та інші дослідження мозку.
2.Метод подразнення в умовах хронічного досліду. Тварину піддають загальному наркозу, оголюють кору великих півкуль і в певні
їїділянки занурюють електроди, фіксуючи їх до кісткової тканини та шкіри. Після заживлення рани кору подразнюють електричним струмом і досліджують реакції тварини.
3.Метод екстирпації. У тварини усувають окремі ділянки кори і після видужання вивчають поведінку тварини.
4.Реєстрація біострумів. Запис струмів дії кори великих півкуль головного мозку називається електроенцефалографією (рис. 140). Вперше біоструми мозку зареєстрував В. Я. Данилевський (1875). Оголивши мозок собаки, він прикладав до нього електроди, з’єднавши їх з гальванометром. Тепер реєстрацію біострумів проводять за допомогою осцилографа. При цьому один з електродів прикладають до
певного місця голови, другий — до будь-якої частини організму.
На енцефалограмі розпізнають п’ять видів зубців: альфа ( ), бета ( ), гамма ( ), дельта ( ) та тета ( ). Останні два зубці зустрічаються при крововиливах, пухлинах та інших захворюваннях великих півкуль, а також під час сну.
481
Фізіологія сільськогосподарських тварин
Рис. 140. Електроенцефалограма при різних станах організму:
І — збудження; II — спокій; III — дрімота; IV — сон; V — глибокий сон; VI — кома
5.Метод умовних рефлексів. Це основний метод дослідження роботи кори великих півкуль, створений І. П. Павловим. Цей метод дає можливість об’єктивно вивчати функції великих півкуль на здоровій тварині в лабораторних та виробничих умовах. Метод умовних рефлексів дозволив за порівняно короткий час відкрити значну кількість закономірностей діяльності великих півкуль головного мозку тварини та людини. І. П. Павлов показав шлях дальшого вивчення складних психічних явищ.
6.Кібернетичні методи. Установлено, що математичні розрахунки, які використовуються при управлінні машинами та автоматами, можна застосовувати в процесі вивчення функцій великих півкуль.
7.Метод моделювання. Створюючи моделі, які відбивають частково діяльність головного мозку, ми можемо розширювати та поглиблювати наші знання в області фізіології центральної нервової системи.
482
Розділ 13. Центральна нервова система
Дальше розкриття закономірностей діяльності головного мозку потребує комплексних досліджень, де б поєднувалися різні методи з методом умовних рефлексів.
Вегетативна нервова система
Вегетативна нервова система, будучи частиною нервової системи організму, регулює діяльність внутрішніх органів та обміну речовин. Вона також впливає на ріст, розвиток і розмноження.
Вегетативна нервова система, на відміну від соматичної, що іннервує поперечносмугасті м’язи і забезпечує чутливість організму, має ряд структурних та функціональних особливостей.
Вегетативні волокна виходять з відповідних ділянок центральної нервової системи: середнього і довгастого мозку, грудопоперекової та крижової частин спинного мозку. Розміщуються ці волокна симетрично з обох боків організму.
Волокна вегетативного відділу нервової системи не мають безпосереднього зв’язку з органами. Після виходу з центральної нервової системи вони вступають у синаптичний контакт з нейроном периферичного ганглію (вузла). Від периферичного ганглію бере початок другий нейрон, аксон якого уже доходить до органа. Нервові волокна, що йдуть від центральної нервової системи і закінчуються в гангліях, називаються передвузловими, а ті, що відходять від ганглію і доходять до органів, — післявузловими. Таким чином, еферентний шлях вегетативної нервової системи складається з двох нейронів і переривається в ганглії.
Передвузлові волокна вкриті м’якотною оболонкою і мають відносно більший діаметр — 10–14 мкм, Аксони другого нейрона, тобто післявузлові волокна, позбавлені м’якотної оболонки, їх діаметр не перевищує 2–4 мкм.
Швидкість проведення збудження у м’якотних передвузлових волокнах становить 3–30, а в післявузлових — 0,5–3 м/с.
Вегетативну нервову систему розділяють на симпатичну і парасимпатичну. Вони різняться між собою рядом ознак.
Симпатична частина нервової системи. Вона бере початок з першого грудного і закінчується біля третього поперекового сегмента спинного мозку (рис. 141). Вийшовши з бокових рогів спинного мозку через вентральні корінці, симпатичні нервові волокна входять
483
Фізіологія сільськогосподарських тварин
у вузли, що утворюють два ланцюжки, розміщені упродовж хребта. Більша частина цих волокон тут переривається, інші проходять далі, утворюючи синаптичний контакт у верхньому, середньому та нижньому (зірчастому) шийних вузлах, у сонячному сплетенні, верхньому і нижньому брижових вузлах. І лише один з симпатичних нервів — малий черевний, не перериваючись, надходить до мозкової частини надниркової залози.
Післявузлові волокна, що входять до спинномозкових нервів, по сірих сполучних гілках іннервують кровоносні судини, потові залоги та волосяні луковиці шкіри. Інші волокна іннервують органи голови, серце, легені, шлунково-кишковий тракт, сечостатеві органи, залози внутрішньої секреції і т.п.
Симпатична частина нервової системи впливає також на діяльність скелетних м’язів, їх збудливість. Особливо відчувається вплив симпатичної нервової системи на втомленому м’язі. Подразнення симпатичних волокон такого м’яза швидко відновлює його працездатність. Дія симпатичних нервів підсилюється під впливом адреналіну — гормону мозкової частини надниркової залози.
Післявузлових симпатичних нервових волокон значно більше, ніж передвузлових. Кожне передвузлове волокно вступає в кон-
Рис. 141. Схема вегетативної нервової системи (суцільними лініями зображена симпатична система, пунктиром — парасимпатична):
1 — гіпофіз; 2 — гіпоталамус; 3 — краніальний відділ; 4 — шийний відділ; 5 — грудний відділ; 6 — поперековий відділ; 7 — крижовий відділ; 8 — війковий вузол; 9 — око; 10 — слинна залоза; 11 — серце; 12 — сонячне сплетення; 13 — шлунок; 14 — тонкі кишки; 15 — підшлункова залоза; 16 — наднирник; 17 — товсті кишки; 18 — сечовий міхур
484
Розділ 13. Центральна нервова система
такт з 20–30 післявузловими. Завдяки таким зв’язкам збудження, що виникає в певному місці центральної нервової системи, по симпатичних волокнах може поширитися на великі ділянки організму.
Як правило, симпатичні нервові закінчення виділяють адреналіноподібну речовину — симпатин. Однак у потових залозах і деяких судинах вони виділяють і ацетилхолінподібну речовину.
Парасимпатична частина нервової системи. Вона бере початок у середньому (окоруховий нерв) та довгастому (лицевий, язиковоглотковий, блукаючий) мозку, а також у крижових сегментах спинного мозку (тазовий нерв). Волокна парасимпатичної нервової системи перериваються у гангліях, розміщених на органах або у їх середині.
Парасимпатична частина нервової системи на відміну від симпатичної не іннервує всі тканини і органи. Не установлена парасимпатична іннервація потових залоз, селезінки та інших органів.
У парасимпатичних нейронах утворюється ацетилхолін. Вегетативні рефлекси. Діяльність вегетативної нервової систе-
ми, як і соматичної, відбувається рефлекторно. Імпульси від інтерорецепторів по аферентних симпатичних нервах через білі сполучні гілочки надходять у дорсальні корінці. Нейрони симпатичних доцентрових волокон закладені у спинномозкових гангліях. Довгі відростки цих нейронів входять у висхідні шляхи спинного мозку, а короткі безпосередньо або через вставні нейрони контактують з передвузловою клітиною, утворюючи ’дугу вегетативного рефлексу.
Аферентні волокна парасимпатичних нервів являють собою відростки нейронів, тіла яких розміщені в ядрах відповідних черепномозкових нервів або ж у спинномозкових гангліях поперекових сегментів.
Імпульси вегетативної нервової системи провідних шляхів досягають кори великих півкуль, де сприймаються мозковою частиною аналізатора внутрішнього середовища. Надходження імпульсів від внутрішніх органів у кору підтверджується виробленням умовних рефлексів при подразненні будь-яких інтерорецепторів (Биков К. М., 1954).
Симпатична та парасимпатична частини нервової системи часто діють на органи протилежно. Як відомо, симпатичні нерви викликають прискорення та посилення, а парасимпатичні — уповільнення та ослаблення роботи серця. На скорочення м’язів кишок ці нерви
485
Рис. 142. Аксон-рефлекс:
1 — спинний мозок; 2 — спінальний ганглій; 3 — кровоносна судина; 4 — рецептор шкіри
Фізіологія сільськогосподарських тварин
діють протилежно. Однак слід пам’ятати, що вплив симпатичних і парасимпатичних нервів на роботу органів великою мірою залежить від їх функціонального стану. Наприклад, подразнення гілочки блукаючого нерва, що іннервує кишечник, під час інтенсивної перистальтики призведе не до збудження, а до гальмування рухів кишечника.
Обидві ці системи, доповнюючи одна одну, забезпечують нормальне функціонування органів, тонку регуляцію їх діяльності.
Однією з особливостей вегетативної нервової системи є її участь у деяких рефлекторних актах без центральної нервової системи. Так, у жаби із зруйнованим спинним мозком можна викликати прискорення скорочень серця при подразненні кишечника. У даному випадку збудження поширюється через аксони симпатичної частини нервової системи, що має розгалуження в кількох органах. Такий зв’язок називається аксонрефлексом (удаваний рефлекс, рис. 142).
За типом аксон-рефлексу підвищується чутливість шкірного покриву в ділянці лівої лопатки при захворюваннях серця, а також шкірного покриву правого плеча при захворюванні жовчного міхура.
Регуляція діяльності симпатичної та парасимпатичної частин нервової системи здійснюється вищими вегетативними центрами, закладеними в зорових горбах, підгорбковій ділянці та мозочку. Досконаліша регуляція
вегетативних процесів забезпечується корою великих півкуль.
Ретикулярна формація
Ретикулярна формація, або сітьоподібний утвір, являє собою сплетення нервових клітин різноманітної форми з численними синаптичними зв’язками. Описана вона наприкінці минулого століття В. М. Бехтерєвим та Дейтерсом, однак всебічне її вивчення почалось значно пізніше — у сорокових роках XX ст.
Розміщується ретикулярна формація у серединній частині шийного відділу спинного мозку та стовбурній частині головного мозку, доходячи до зорових горбів та підгорбкової ділянки.
486
Розділ 13. Центральна нервова система
У процесі еволюції вона поступово зменшувалась. Тепер у людини на неї припадає всього 9% об’єму мозкового стовбура (у їжака 39%).
Нейрони цієї формації відповідають на подразнення екстерота інтерорецепторів, хоча одні з них чутливіші до тактильних подразників, другі — до больових, треті — до температурних і т.д.
Ретикулярна формація характеризується незначним збудженням і тривалою післядією. Це зв’язано з тим, що передня її частина, що приходить у стан збудження, виділяє адреналін і норадреналін, які і підтримують це збудження.
Рис. 143. Ілюстрація активуючих механізмів мозку:
1 — ретикулярна формація; 2 — шлях зорових нервів; 3 — шляхи активуючих імпульсів до кори головного мозку з ретикулярної формації; 4 — шляхи слухових імпульсів; б — висхідні чутливі шляхи спинного мозку
487
Фізіологія сільськогосподарських тварин
У ретикулярній формації розрізняють висхідні та низхідні шляхи. По висхідних шляхах у кору великих півкуль передаються імпульси збудження. Вони ніби заряджають, тонізують кору, підтримуючи її бадьорий стан (рис. 143).
Активуючий вплив сітьоподібної системи підтверджується експериментально. Повне перерізування висхідних і низхідних шляхів призводить до коматозного стану і смерті, часткове — до сонливості.
Виявляючи адаптаційно-трофічний вплив на кору великих півкуль, ретикулярна формація одночасно відчуває на собі постійний вплив кори та інших відділів головного мозку. Завдяки гальмуванню
Рис. 144. Виникнення люті у тварин при подразненні або руйнуванні деяких ділянок ретикуляррої формації підгорбкової ділянки (за Кассілем):
1 — склепіння мозку; 2 — 3-й шлуночок; 3 — зоровий бугор; 4 — шлях від зорового бугра до підгорбкової ділянки (перерізка); 5 — внутрішня капсула мозку; 6 — ядро підгорбкової залози; 7 — зовнішнє ядро; 8 — внутрішнє ядро
488
Розділ 13. Центральна нервова система
її певних ділянок частина другорядних імпульсів тут затримується, що призводить до раціонального використання нервової енергії,
Через нейрони спинного мозку ретикулярна формація по низхідних шляхах посилає активуючі та гальмівні імпульси до скелетних м’язів. Особливо помітний гальмівний вплив тих ядер ретикулярної формації, які знаходяться у довгастому мозку (Мегун, Райнес, 1946). Ретикулярна формація проміжного та середнього мозку, навпаки, полегшує рефлекторні реакції тварини.
Сітьоподібний утвір впливає на діяльність серця, легень, печінки, нирок, залоз внутрішньої секреції та інших внутрішніх органів. При подразненні деяких пунктів ретикулярної формації стовбурної частини головного мозку посилюється виділення гонадотропних гормонів гіпофіза. Якщо зруйнувати ці пункти, у тварин на довгий час затримується тічка.
Ретикулярна формація бере участь у появі емоцій та стресового стану. Подразнюючи за допомогою вживлених електродів певні ділянки цієї системи в гіпоталамусі, можна викликати у тварин страх, задоволення, гнів, почуття болю тощо (рис. 144).
Чутливість сітьоподібного утвору до гормонів, наркотичних і снотворних речовин підвищена. Наркотики, блокуючи ретикулярну формацію, припиняють доступ до кори великих півкуль активізуючих імпульсів і викликають у тварини глибокий сон.
Л. А. Орбелі (1949) та П. К. Анохін (1959) установили участь ретикулярної формації в утворенні та виявленні умовних рефлексів.
Таким чином, ретикулярна формація є важливою складовою частиною центральної нервової системи, що бере участь у регуляції багатьох функцій організму.
Потрійний контроль нервової системи
Аналізуючи результати вивчення діяльності органів кровообігу та травлення, І. П. Павлов у своїй доповіді «Про трофічну іннервацію» (1920) дійшов висновку, що всі органи перебувають під потрійним нервовим контролем: функціональним, судинним та трофічним.
1.Нервові імпульси, що надходять до органа, здатні викликати, змінювати та припиняти його роботу залежно від потреб організму.
2.Судинозвужувальні та судинорозширювальні нерви регулюють надходження до органів поживних речовин та виділення продуктів обміну.
489
Фізіологія сільськогосподарських тварин
3. Нарешті, нервова система впливає на рівень і характер обміну речовин, регулює процес живлення у тканинах та органах, тобто вона виконує трофічну функцію (грец. trophe — їжа),
Ідея про трофічну роль нервової системи виникла на основі клінічних спостережень при оцінці різних захворювань. Так, натягнення нервових волокон шлунка або кишечника у оперованих тварин іноді призводило до виникнення виразок на слизовій рота та на шкірі кінцівок.
Спостерігались випадки, коли сильні психічні стреси головного мозку були причиною виникнення цукрового діабету, а також удаваної вагітності (Биков К. М.).
Велика робота по вивченню трофічного впливу нервової системи проведена в лабораторії Л. А. Орбелі. Установлено, що скелетні м’язи мають подвійну іннервацію — соматичну та симпатичну. При подразненні симпатичних нервів змінюється функціональний стан скелетних м’язів: посилюється обмін речовин, збільшується сила скорочень, підвищується працездатність.
Трофічний вплив симпатичної нервової системи на м’язи пов’я- заний із збільшенням споживання кисню, посиленням гліколізу та розщепленням аденозинтрифосфорної кислоти.
Симпатична нервова система впливає й на інші органи. Порушення симпатичної іннервації знижує здатність ока сприймати світло. Подразнення суміжного симпатичного стовбура призводить до прискорення або сповільнення спинномозкових рефлексів, а то й до повного їх припинення.
Після видалення верхніх шийних симпатичних вузлів величина умовних рефлексів у собаки зменшується.
Усі ці факти були основою для створення теорії про адаптаційнотрофічну функцію симпатичної нервової системи.
Під адаптаційним або пристосовуючим, впливом розуміють підвищення або зниження збудження, провідності та ряд інших змін, спрямованих на підготовку тканин, органів для роботи в певних умовах. В основі адаптації лежать трофічні процеси.
Передача регуляторних впливів симпатичних нервів на скелетні м’язи відбувається з допомогою медіатору норадреналіну. Останній утворюється в адренергічних сплетеннях артеріол і венул м’язів, а звідти через кров діє на нервово-м’язові синапси та м’язові клітини.
490
Розділ 13. Центральна нервова система
Трофічну функцію певною мірою виконують також моторні, секреторні та чутливі нервові волокна. Після перерізування рухових нервів скелетних м’язів настає атрофія і дегенерація м’язових волокон. Перерізування або пошкодження дорсальних (чутливих) корінців супроводжується появою виразок на шкірі, випаданням волосся та іншими змінами.
Таким чином, трофічний вплив властивий усій нервовій системі організму.
КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ
1.Що являється функціональною одиницею нервової системи?
2.Що таке рефлекс?
3.Що таке рефлекторна дуга та з яких елементів вона складається?
4.Суть зворотної аферентації.
5.Що таке нервовий центр?
6.Фізіологічні особливості нервових центрів.
7.Гальмування і взаємодія нервових центрів.
8.Функції спинного мозку.
9.Висхідні шляхи спинного мозку.
10.Низхідні шляхи спинного мозку.
11.З яких частин складається головний мозок?
12.Фізіологічне значення заднього мозку.
13.З яких частин складається задній мозок?
14.Фізіологічне значення проміжного мозку.
15.Фізіологія великих півкуль головного мозку.
16.Значення кори великих півкуль.
17.Методи вивчення функцій кори великих півкуль.
18.Фізіологічне значення вегетативної нервової системи.
19.Вегетативні рефлекси.
20.Фізіологія ретикулярної формації.
491
Источник