Картини з березової кори

Василь Люлька, художник із Косова, придумав свою авторську техніку – він створює неймовірні картин з березової кори, листя лопуха, винограду, кукурудзи чи пелюсток троянд. Використовує її вже понад 30 років. Подібного в Україні не робить ніхто.

Василь Люлька демонструє екологічні матеріали для своїх робіт

Василь Люлька родом з Київ­щини. Він приїхав до Косова 17-річним хлопцем і одразу закохався у Прикарпаття.

«Як сьогодні пам’ятаю, що то був вівторок 12 вересня, четверта година дня, – пригадує пан Василь. – Якраз йшов дощ, парували гори й були такого кольору, аж фіолетового. Де я колись бачив гори?! Потім на автобусній зупинці побачив колоритного чоловіка з бесагами, з люлькою. Подивився на те все і подумав – вже я звідси нікуди їхати не хочу».

Згодом він привіз сюди дружину, яка родом з Прилук. Пані Надія вже також не уявляє свого життя без Косова. Тут подружжя власноруч побудувало хату. Сміються, що майстер приходив хіба опалення ставити, а решта – все самі. Обоє творчі люди, тому й у домі панує така ж атмосфера. Всюди розвішані картини, дерев’яні скульптури, квіти. Ще б пак, адже в сім’ї, крім них, ще п’ятеро художників – два сини, невістки та онук. Та в Косові таких творчих сімей, напевно, через одну. Але ці особливі.

Одразу й неможливо повірити в те, що це картина зі звичайного листя та березової кори 

У 1978 році пан Василь започаткував свою авторську техніку – картини з березової кори, засушеного листя лопуха, очерету, винограду, кукурудзи, пелюсток троянд. З роками її вдосконалив, працює так уже понад 30 років. Розповідає, що, коли вчився у косівському технікумі, то покликав свого викладача, аби оцінив роботу. Той сильно розкритикував, мовляв, то не наше мистецтво, а якесь російське – бо з берези.

Зате нині з впевненістю можна сказати, що Василь Люлька – єдиний в Україні художник, який використовує цю техніку. Навіть думав запатентувати, але багато мороки з документами. Каже, поки твориться, то буде робити. Головне – аби людям подобалося. І подобається. Художник сміється, що його картин нема хіба десь в Арктиці.

А роботи й справді вражають неймовірною палітрою кольорів. Що цікаво – всі вони природні. Художник не використовує жодних фарб, лише сухе листя різних відтінків та клей. Отак, як інші підбирають фарби на палітрі, то пан Василь – листя. З біленької березової кори робить небо, сніг, обличчя. З пелюсток троянд – кущі, а з потемнілого кукурудзяного листя – гори та ліси.

Передивившись кілька, просто несила повірити, що це все зі звичайних засушених листків і кори. Василь Люлька дістає свої заготовки, аби переконати в цьому.

У кожній коробці тримає листя окремого кольору чи виду. Наприклад, в одній – жовтаве листя лопуха, в іншій – темно-бордове листя винограду, ще в одній – темна кора берези.

Отак підбирає, яке потрібне й зафіксовує на звичайний лист фанери клеєм на водяній основі. Коли вже робота завершена, то покриває її закріплюючим шаром клею з додаванням парафіну. Де треба підкреслити контури, то робить це розжареним паяльником.

Ці екологічні та економічні матеріали пан Василь просто приносить із лісу. Каже, як до лісу не піде з кілька днів, то аж хворіє. Ще жартує, що раніше в нього то був цілий ритуал – брав із собою гарний шмат сала чи м’яса, трішечки оковитої та ішов на пошуки ідей. Назбирає потрібного, розведе багаття й, доки смажиться сальце, вже якісь образи народжуються.

Методика заготівлі тих матеріалів також доволі проста. Усе зір­ване – листя чи кору – художник розвішує в гаражі, аби підсихало. Потім складає його під прес.

Авторською технікою художник виконує ще й інтер’єрний декор

У роботах Василя Люльки переважають картини на релігійну тематику, пейзажі та портрети. За словами художника, найзаповіт­нішою його мрією є створити на великому полотні чи стіні якусь козацьку битву. Може, так даються взнаки його козацькі корені.

Незважаючи на те, що в родині стільки художників, але авторську техніку перейняли не всі. Пліч-о-пліч з паном Василем працює хіба дружина. І то, каже, все одно не виходить так, як у чоловіка. Непогано вдаються такі незвичні картини онукові Сергію, але той ще вчиться, шукає свою техніку.