Гори ділянка земної кори
§ 3. Будова земної
кори і рельєф
1. Пригадайте, що таке земна кора.
2. Чим материкова кора відрізняється від океанічної?
3. Які розрізняють форми рельєфу?
БУДОВА
ЗЕМНОЇ КОРИ. Як відомо, земна кора – це верхній шар нашої планети. Разом з
верхньою частиною мантії вона утворює літосферу – тверду оболонку Землі.
Розрізняють два головні типи земної кори. Материкова земна кора
складається з трьох шарів (осадового, гранітного, базальтового). Океанічна
земна кора утворена лише двома шарами (осадовим і базальтовим) і дуже
тонка. Такий тип кори є лише під западинами океанів.
Учені вважають, що спочатку на нашій планеті утворилася
земна кора океанічного типу. Під впливом процесів, що відбуваються в надрах
Землі, вона потовщувалася і на її поверхні утворилися складки – гірські
ділянки. Протягом мільярдів років земна кора зазнавала тривалих змін:
розламувалася на велетенські скиби, прогиналася западинами, вигиналася горами,
поки не набула сучасного вигляду.
Мал. Будова земної
кори
РУХИ ЛІТОСФЕРНИХ ПЛИТ.Згідно з теорією руху літосферних
плит, що ґрунтується на гіпотезі дрейфу материків, земна кора разом з частиною
верхньої мантії не є суцільним покриттям нашої планети. Вона розбита глибокими
розломами на величезні блоки – літосферні плити. Більшість плит включають як материкову, так і океанічну земну
кору. Їх товщина 60 – 100 км.
Літосферні плити здатні повільно переміщуватися по
в’язкій поверхні мантії (астеносфері), ніби гігантські крижини поверхнею води.
Швидкість їх руху видається мізерною – кілька сантиметрів на рік. Проте цей рух
відбувається протягом сотень мільйонів років, тому плити за такий час
переміщуються на тисячі кілометрів. Отже, сучасне розміщення материків і
океанів – це результат тривалого горизонтального руху літосферних плит. Ці рухи також призводять до того, що на стиках
плит в одних місцях відбувається їх зіткнення, а в інших – розсування.
Внаслідок зіткнення
двох літосферних плит з материковою корою їхні краї разом з усіма
нагромадженими осадовими породами зминаються у складки, породжуючи гірські
хребти. Якщо ж зближуються плити, одна з океанічною, а друга з материковою
корою, то перша прогинається і ніби пірнає під материкову. При цьому
припіднятий край материкової кори зминається в складки, формуючи гори, уздовж
узбереж виникають ланцюги островів і глибоководні жолоби.
При розсуванні літосферних плит на їх межах утворюються тріщини.
Таке трапляється здебільшого на дні океанів з тонкою корою – в рифтових долинах – поздовжніх ущелинах
(завширшки кілька десятків кілометрів), що розділяють серединно-океанічні хребти – величезні підводні гірські споруди.
Тріщинами на поверхню дна піднімається розплавлена магма. При її охолодженні з
магматичних порід виникає смуга молодої земної кори. Вона поступово
розповзається в обидва боки від глибинного розлому, що її породив, нарощуючи
краї літосферних плит. Внаслідок цього океанічне ложе розширюється. На дні
океану працює ніби гігантський конвеєр, що пересуває ділянки з молодою корою
від місця їх зародження до материкових околиць океану. Швидкість їх руху
маленька, а шлях довгий. Тому ці ділянки досягають берегів через 15 – 20 млн
років. Пройшовши цей шлях, вони опускаються в глибоководний жолоб і, пірнаючи
під материк, занурюються в мантію, з якої вони утворилася в центральних
частинах серединно-океанічних хребтів.
СТІЙКІ
ТА РУХОМІ ДІЛЯНКИ ЗЕМНОЇ КОРИ.Рухи літосферних плит указують на
те, що на земній поверхні є
відносно стійкі та рухомі ділянки.
Відносно стійкі ділянки земної
кори називають платформами. Це найдавніші за віком вирівняні
ділянки літосферних плит. Вони лежать в основі материків і
океанічних западин. Платформи мають двошарову будову. Нижній ярус – фундамент,
утворений кристалічний магматичними і метаморфічними породами. Верхній –
осадовий чохол, складений осадовими породами, що ніби чохлом накривають зверху
фундамент. Подекуди тверді кристалічні породи фундаменту виступають з-під
пухких осадових порід чохла на поверхню платформи. Такі ділянки називають щитами.
Ділянки ж перекриті чохлом називають – плитами (не плутайте з
літосферними плитами). За
геологічним віком розрізняють давні
і молоді платформи. Давні платформи
утворилися в найдавніші геологічні часи – в архейську і протерозойську
ери, тобто в докембрії. Вік їх
фундаменту 1,5 – 4 млрд років. Фундамент молодих
платформ утворився тільки 0,5 млрд років тому.
Між відносно стійкими ділянками земної кори розміщуються
нестійкі зони – рухомі пояси.
Вони збігаються з місцями глибинних розломів на суходолі і в океанах (в
серединно-океанічних хребтах і глибоководних жолобах). У цих вузьких, але витягнутих на тисячі кілометрів
зонах, скупчені вулкани і часто трапляються землетруси. Тому їх називають сейсмічними
поясами.
РОЗМІЩЕННЯ
ФОРМ РЕЛЬЄФУ.Рельєф тісно пов’язаний з будовою
земної кори. Сучасний її зовнішній вигляд формують найбільші форми рельєфу –
виступи материків і западини океанів, гори і величезні рівнини. Вони утворилися
в результаті рухів літосферних плит. У розміщенні форм рельєфу на поверхні
Землі є певні закономірності.
Виступи материків відповідають земній корі материкового
типу, а океанічні западини – областям поширення океанічної кори. Великі рівнини
розміщуються на давніх платформах. Від
того на якій ділянці платформи розташована рівнина залежить її висота: на щитах
найчастіше лежать височини і плоскогір’я, на плитах – низовини.
Гори суходолу та
серединно-океанічні хребти і глибоководні жолоби на дні океанів розташовуються
у рухомих поясах на межах літосферних плит. На суходолі при зіткненні
літосферних плит породи на їх краях зминаються в складки – утворюється область складчастості. При цьому
виникають молоді складчасті гори. Поступово, протягом мільйонів років, вони
руйнуються. Наступні рухи земної кори розломами розбивають їх на окремі брили.
По цих розломах відбувається вертикальне зміщення: якщо одна ділянка
піднімається відносно сусідніх, то утворюється горст, якщо опускається – грабен.
Так утворюються складчасто-брилові гори.
ЗМІНА
РЕЛЬЄФУ.Основною причиною різноманітності
рельєфу є взаємодія внутрішніх і зовнішніх сил, що діють одночасно.
Внутрішні сили в основному створюють великі форми
рельєфу. Зовнішні ж сили (вивітрювання, робота текучих вод, вітру, підземних
вод, льодовиків, морського прибою) руйнують гірські породи і переносять
продукти руйнування з одних ділянок земної поверхні на інші, де відбувається їх
відкладення і нагромадження. Зміна рельєфу Землі відбувається безперервно.
Змінюються обриси гір, їх висота, вирівнюються горби, заповнюються зниження.
Навіть, хоча й дуже повільно, змінюються обриси материків.
Рельєф нашої планети формувався тривалий час. При цьому
періоди горотворення чергувалися з періодами менш активних рухів земної кори,
коли гірські масиви руйнувалися зовнішніми процесами і перетворювалися на
рівнини.
ЯК
ЧИТАТИ КАРТУ «БУДОВА ЗЕМНОЇ КОРИ».На тематичній карті «Будова
земної кори» показано розташування літосферних плит та напрямки і швидкість їх
руху. На плитах виділено кольором платформи і області складчастості. Вони краще
вивчені і більш достовірно показані на суходолі. Як видно з карти, ядра сучасних материків утворюють здебільшого давні
докембрійські платформи. Їх обрамляють молоді платформи та області
складчастості, що утворилися в наступні ери. Часто на карті «Будова земної
кори» наводиться спеціальна шкала – геохронологічна
таблиця, що відображає відтинки геологічного часу (геологічні ери,
періоди), яким відповідає певний етап формування земної кори (епохи
горотворення).
На карті на дні морів і океанів позначено океанічні
платформи, серединноокеанічні хребти, глибоководні жолоби, зони розломів.
Штриховкою та значками відмічені зони землетрусів і вулкани. На місцезнаходження родовищ різних за походженням
(осадових, магматичних, метаморфічних) корисних копалин вказують типові значки.
Мал. Геохронологічна таблиця
Працюємо з картою
1.
Назвіть і покажіть великі літосферні плити. Якими типами земної кори вони
утворені?
2.
Визначте, в якому напрямку переміщуються Південноамериканська і
Африканська, Євразійська і Індо-Австралійська плити.
3.
Визначте, які літосферні плити і в яких місцях переміщуються з найбільшою
швидкістю.
4.
Де проходять межі літосферних плит? Які процеси та явища виникають на їх межах?
Поясніть, чому у межах Тихоокеанського вогняного кільця зосереджено 80 % усіх
сучасних вулканів.
5.
Назвіть острови Атлантичного океану, що лежать на межах літосферних плит.
Які острови цього океану розташовані поза їх межами?
6.
Наведіть приклади сусідства глибоководних жолобів і острівних дуг. Які
природні процеси та явища виникають поблизу них?
7.
Які форми рельєфу виникають на межах літосферних плит на суходолі? Наведіть
конкретні приклади.
8.
Назвіть давні (докембрійські) платформи.
9.
Області складчастості яких періодів є на Євразійській плиті?
Запитання і
завдання
1. Чим земна кора материкового
типу відрізняється від кори океанічного типу?
2. Якими є наслідки зближення і
розсування літосферних плит?
3. Яку будову має платформа? Які
розрізняють платформи за віком? Назвіть, користуючись картою „Будова земної
кори”, найбільші давні та молоді платформи.
4. Визначте за картою, де
розташовані серединноокеанічні хребти, ланцюги островів та глибоководні жолоби.
5. Які існують закономірності у
розміщенні форм рельєфу?
Источник
1. Гори. Складові елементи гір
Гори – це одна з основних позитивних форм мега- та макрорельєфу. В деяких випадках гірські системи починаються передовою перехідною зоною з поступовим підвищенням висот – передгір’ям. Гори у своїй системній організації представлені кількома структурними формами (мега-, макро- і мезорельєфу).
1. Гора – позитивна форма рельєфу, що ізольовано піднімається над відносно рівним простором на 200 м і більше. Для будови гори притаманні наступні морфологічні елементи:
• схили гори – нахилені поверхні із значною крутизною;
• вершина гори – найвища точка гори; вершини можуть бути: пікоподібними, куполоподібними, платоподібними, пірамідальними, конусоподібними;
• підошва (підніжжя) горі – лінія, яка відділяє гору від оточення; в плані має лінійний контур.
Від гори слід відрізняти таку позитивну й дуже схожу на неї форму рельєфу – пагорб. Пагорб – позитивна форма рельєфу, але з відносною висотою менше 200 м. Характеризується подібними елементами, проте з більш похилими схилами.
2. Гірські хребти – лінійно витягнуті великі позитивні форми рельєфу, зі схилами, підошвою, гребенем і окремими вершинами, формами макрорельєфу й морфоскульптур.
2.1. Гребінь хребту – сама висока витягнута частина хребту, на якому розташовані окремі вершини хребту розділені гірськими перевалами; в залежності від морфологічного та генетичного типу гір гребені можуть бути – гострими, широкими, округлими, випуклими, хвилястими, зубчастими.
2.2. Гірський перевал – найбільш низькі частини гребеню хребту, які являють собою найзручніше місце для переходу із однієї річкової долини в сусідню. Гірські перевали представлені такими морфологічними типами: сідловина (широкі коритоподібні перевали), гірський прохід (глибоко врізані перевали), V-подібні (мають перехідні властивості між сідловиною та проходом, схожі на вийомки).
3. Гірські ланцюги – кілька гірських хребтів, що паралельно простягаються на великі відстані в напрямі загальної просторовою орієнтації гірської країни.
4. Гірські вузли – місця перетинання гірських ланцюгів і хребтів.
5. Гірська країна або система – велика гірська споруда, що складається із комплексу хребтів і ланцюгів, вузлів та окремих гір.
6. Нагір’я – гірська країна, значної висоти, що складається з хребтів і високо розташованих відносно рівних ділянок земної поверхні, що являли собою до останнього горотворення древні пенеплени (Тібет, Східний Памір). Хребти можуть мати значну абсолютну висоту (до 6-7 км), але відносні висоти такі, що хребти нагадують брилові середньовистоні гори з похили схилами й округлими вершинами, оброблені сучасним зледенінням й гравітаційними процесами.
2. Розташування хребтів у гірській системі
Особливості геологічного розвитку гірських систем упродовж тривалого часу призводить до появи характерного малюнка просторової орієнтації гірських хребтів на території. Щкіним І.С. (1964) виділяються кілька типів горизонтального розташування хребтів у гірській системі.
1. Радіальне розчленування є у горах із сводовим підняттям (наприклад масив Хан-Тенгрі на Тянь-Шані, Ецтальські Альпи, гори Гарц). Хребти і долини росходяться від одного центрального й найбільш підвищеного пункта в різних напрямах, утворюючі зіркоподібний гірський вузол.
2. Перисте (поперечне) – від головного хребту перпендикулярно йому відходять короткі відроги бокових хребтів (Великий Кавказ, Зеравшанський хребет, більшість гір Центральної Азії тощо). Місця відгалудження відрогів відповідають вершинам, у верхів’ях їх долин розташовані зручні перевали.
3. Кулісне – називається так за умов такого розташування, коли бокові хребти відходять від головного під гострим кутом, прикриваючі один одного. Наприклад – південний схил Західного Кавказу, хребти Західного кряжу Північного Сахаліну.
4. Гіллясте (віргація) – відрізняється тим, що від кінця одного хребту багатократно відходять і розходяться в боки низка інших хребтів. Наприклад – хребти Західного Тань-Шаню, Паміро-Алаю (Туркестанський, Гіссарський, Алайський хребти), Колумбійські Анди.
5. Решітчате – при такому розташуванню хребти простягаються уздовж і упоперек, утворюючі складну сіткову мережу. Прикладами слугують гори Південного Уралу, деякі частини гір Аппалачі, Центральний Тянь-Шань, гори Юра в Західній Європі та ін.
6. Паралельне – характеризується простяганням гірським хребтів уздовж один одного (наприклад – Кримські гори, до паралельно розміщені Зовнішня і Внутрішня куести та Головне пасмо).
3. Класифікації гір
В геоморфології розроблені 3 основні класифікації гір, які доволі повно характеризують їх як форми рельєфу і їх генезис, історію розвитку.
1. Класифікація гір за висотою. Критерій – висота гір, а також особливості рельєфу і природи у цілому. В ній виділяються три групи гір.
1.1. Високі гори. Їх абсолютна висота понад 2000 м. Для всіх високих гір характерні наступні спільні особливості морфології і ландшафтів: 1)мають значну глибину розчленування (різниця у перепаді висот між вершинами і підошвою хребту) – понад 1000 м, але не менше; 2)характерні гострі, різко окреслені вершини (карлінги), круті і обривисті схили, є осипи і обвали, каменепади; 3)часто присутнє сучасне зледеніння – є льодовики та гляціальний (альпійський) мезорельєф (кари, цирки, трогові долини); 4)річкові долини дуже глибокі; 5)на хребтах де зараз немає зледеніння, є сліди від давніх епох зледенінь – гляціальні форми рельєфу – субнівальний пояс високих гір; 6)річкові долини мають V-подібний, ущелистий або каньйоноподібний характер; 7)нижче субнівального поясу схили гір у цілому стають більш похилими, а річкові долини поступово розширюються; 8)рослинність або відсутня в зоні багаторічних снігів і льодовиків, або представлена альпійськими та субальпійськими трав’янистими луками.
1.2. Середньовисотні гори. Мають абсолютні відмітки від 800 до 2000 м, але деякі вершини можуть бути трохи вище 2 км (Українські Карпати – г.Говерла, 2061 м). Особливості середніх гір наступні: 1)глибина розчленування менша – від 350 до 1000 м; 2)гори характеризуються плавними рисами, вершини округлі; 3)схили похиліші; 4)скелясті обриви трапляються рідко; 5)деяким притаманний горам субнівальний пояс з реліктовими формами гляціального рельєфу; 6)в помірному поясі покриті лісом з безлісими вершинами “гольцями” (інша назва – “цукрова головка”); 7)річкові долини широкі й розроблені, терасовані, з’являється заплава, течія рік більш спокійна.
1.3. Низькі гори. Відрізняються незначними висотами – до 800 м (за деякими авторами до 1000 м), але окремі вершини можуть бути висотою понад 1000 м. До найголовніших рис організації слід віднести: 1)глибина ерозійного розчленування зменшується до 150-450 м; 2)рельєф гір ще більш згладжений; 3)річкові долини дуже широкі, терасовані, з повнорозвинутою заплавою; 4)скелясті ділянки відсутні або майже відсутні; 5)в гумідних районах повністю вкриті лісом. Наприклад – гори Хібіни, Тіманський кряж, Салаірський кряж, хр. Пай-Хой (Полярний Урал), зовнішнє і внутрішнє пасмо Кримських гір, Арденни, Рейнські Сланцеві гори в Західній Європі тощо.
2. Класифікація гір за генезисом. Складається з 3-х генетичних типів гір – тектонічні, та вулканічні та ерозійні. Критерій – механізм дії ендогенних і екзогенних процесів. Найбільш складну будову мають гори першого типу.
Тектонічні гори. Під тектонічними горами розуміють такі гірські країни, які виникли внаслідок складчастих, брилових і розломних деформацій земної кори під час орогенезу (утворення гір). В залежності від інтенсивності і характеру тектонічних дислокацій земної кори тектонічні гори поділяються на 3 підтипи – складчасті, складчасто-брилові, брилові.
1. Складчасті – молоді гори, альпійського віку. Сформувались в результаті зминання пластів осадових гірських порід в складки різної форми і складності. Основними елементами геологічної будови є складчсті структури – синкліналі і антикліналі, а морфологічної будови – надзвичайна складність поверхні. Приклади – Копетдаг, Альпи, Скелясті гори, північні хребти Великий Кавказ, Гімалаї, Анди, Піренеї тощо.
2. Складчасто-брилові горі – складчасті відроджені гори, які внаслідок розломної тектоніки були знову підняті та розбиті на окремі тектонічні блоки. Поширені горсти та грабени в складчастому фундаменті. Такі гори зустрічаються частіше. На їх місці раніше існував пенеплен, але в останнє (альпійське) горотворення на цьому місці висхідні рухи земної кори значно активізувались і знову з’явилися горські системи. Прикладами цих гір є гори Тянь-Шань, Алтай, Саяни, Уральські гори, гори Забайкалля, Карпати, Аппалачі, Кримські гори тощо;
3. Брилові гори. В їх будові переважає розломна тектоніка, гори розбиті на окремі підняті блокі (горсти), що розділяються широкими грабенами (рис. ??). Як правило, це низькі або середньовисотні гори. Приклади таких гір – Гарц, Вогези, Шварцвальд, Юра, Арденни (гори Середньої Європи) та ін.
Вулканічні гори. Формування вулканічних гір пов’язується з пізніми стадіями орогенезу. Виникають внаслідок або інтрузивного магматизму (гори лаколіти), або ефузивного магматизму (власне вулканізму). В останньому випадку гірський рельєф з’являється завдяки накопиченню рідких і твердих продуктів виверження з послідуючим утворенням окремих вулканічних конусоподібних гір, нагорій. Вулканічні гори части нібито “накладені” поверх територій, які складені невулканогенними породами. Морфологія вулканічного та магматичного рельєфу більш детально буде розглянута в темі №12.
Ерозійні гори. Можуть виникати в результаті глибокого й інтенсивного розчленування ерозійними процесами ділянок земної поверхні з горизонтальною пластовою будовою. Головна умова розвитку ерозійних гір – достатнє зволоження та попередня піднятість на значну абсолютну висоту. Притаманні для сучасних розчленованих високих плато (наприклад для плато Колорадо поблизу каньйону одноіменної ріки), останцових денудаційних гір гір і нагорій – хр. Хібіни, хребти Бостон і Уошито в Північні Америці, нагір’я Тібесті і Ахаггар та ін.
3. Класифікація гір за історією розвитку. Як вже вказувалось у першому пункті теми, гори на материках приурочені до геосинклінальних рухливих поясів. В залежності від віку утворення геологічного фундаменту, віку останнього підняття ділянки земної поверхні, гори в третій класифікації можуть бути диференційовані на 2 типи: епігеосинклінальні (молоді) та епіплатформенні (геоантиклінальні). Ткий розподіл належить В.Є.Хаіну.
Молоді гори відрізняються наступними рисами: 1)сформувались під час альпійського (кайнозойського) горотворення на місці закритих геосинклінальних прогинів земної кори (наприклад, Анди, Альпи, Піренеї, Кавказькі гори, Гімалаї і т.д.); 2)це гори складчасті й переважно високі; 3)основними морфологічними складовими є – гори зі складчастою і сводово-складчастою тектонічною структурою, міжгірні плато, міжгірні і передгірні западини; 4)формуються в кілька стадій – накопичення осадового матеріалу в геосинклінальних прогинах, потім їх зминання в складки і утворення гір вна контакті літосферних плит; 5)притамане значне глибоке розчленування, сучасній і древній вулканізм, висока сейсмічність.
Відроджені гори. Виникли на місці пенепленів платформ палеозойсько-мезозойського і навіть докембрійського (наприклад, Скандинавські гори) віку, які були захоплені в процес горотворення упродовж альпійського орогенезу (неотектонічного етапу – останні 20-25 млн. років). Провідними рисами є: 1)виникли на місці давніх і зденудованих гір (пенепленів), 2)по геологічній будові платформ їх складають древні породи, але активність їх підняття відповідає альпійським гірським спорудам; 3)мають високу сейсмічність і глибоке розчленування; 4)гори брилові або складчасто-брилові; 5)в морфологічній будові спостерігаються давні поверхні вирівнювання (пенеплени), які проявляються в таких рисах рельєфу – сучасні підняті міжгірські широкі улоговини (наприклад “сирти” в горах Тянь-Шаню), згладжені риси хребтів і вершин; 6)вулканізм майже не притаманний – на відміну від молодих гір.
На планеті виділяються 3 пояси відроджених гір.
• Східноафриканський – виник на місці докембрійської платформи. Простежується від р.Замбезі до Червоного моря. Тут знаходяться брилові гори і нагір’я (Ефіопське), які чергуються рифтовими западинами зайнятими великими озерами – Ньяса, Вікторія, Рудольф, Танганьїка та ін. Присутні також вулканічні гори і плато.
• Центрально-Азіатський – відродження гір тут набули більш значного розмаху (Каракорум з вершиною Чогорі – 8611 м), Тянь-Шань (пік Перемоги – 7439 м), нагір’я Тібет, хр. Кунь-Лунь (г. Улугмузтаг – 7723 м), Алтай, Саяни, гори Забайкалля тощо.
• Північно-Американський – виникли гори на палеозойсько-мезозойській складчатсій основі – хр. Брукс, гори Маккензі, Скелясті гори, хр. С’єрра-Невада, Береговий хребет, С’єрра-Мадре, Мексиканське нагір’я тощо.
Источник