Африка будова земної кори

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Кора.

Земна́ кора́ — зовнішній шар земної кулі, одна зі структурних оболонок планети, як ядро, мантія. Земна кора є твердим утворенням товщиною 5—40 км, що становить 0,1—0,5 % радіуса Землі. Від мантії Землі відокремлена поверхнею Мохоровичича. Фактично земна кора ніби плаває на поверхні магми, і тому на планеті спостерігаються її деформації та рухи. В основі сучасних уявлень про структуру лежать геофізичні дані про швидкість поширення пружних (переважно поперечних) хвиль.

Типи земної кори[ред. | ред. код]

Схематичний профіль перехідної зони «континент-океан»

Земна кора відрізняється під материками та океанами за складом та потужністю. Розрізняють материкову та океанічну земну кору, що різняться за складом, будовою, потужністю й іншими характеристиками. У залежності від густини порід, що її складають, у корі виділяють три шари: «базальтовий», «гранітний» та осадовий.

Потужність континентальної кори в залежності від тектонічних умов становить від 25-45 км (на платформах) до 60-80 км (в областях гороутворення). У континентальній корі розрізняють осадовий (до 20-25 км), «гранітний» або «гранітно-метаморфічний» (в середньому 15 км, густина порід 2,6-2,7 т/м³) і «базальтовий» (20-35 км, густина порід 2,7-3,0 т/м³) шари. Назви «гранітного» і «базальтового» шарів умовні і історично пов’язані з виділенням межі Конрада, яка їх розділяє. Обидва ці шари іноді об’єднують в поняття консолідованої кори.

Основна відмінності океанічної кори від континентальної — відсутність «гранітного» шару, істотно менша потужність (2-10 км), більш молодий вік (юра, крейда, кайнозой), велика латеральна однорідність. Океанічна кора складається з трьох шарів. Перший шар, або осадовий, має потужність до 1-2 км. Другий шар — вулканічний, або акустичний підмурівок, має в середньому потужність 1-2 км (за іншими даними, 1,2-1,8 км). Детальні дослідження дозволили розділити його на три горизонти (2А, 2В і 2С). Третій шар океанічної кори — «базальтовий» потужністю 4-8 км (інші дані — від 2 до 5 км).

Вік[ред. | ред. код]

Материкова земна кора є послідовним нашаруванням осадових гірських порід різного віку. Нижні горизонти таких нашарувань є найстаршими. Часто вони можуть бути метаморфізованими, тобто такими, які пройшли певну термічну обробку в земних надрах. Вік гірських порід визначають застосовуючи спеціальні методи. Цим займається наука геохронологія. Великою кількістю радіологічних досліджень доведено, що вік найстарших гірських порід земної кори за торієм-232 є не більшим ніж 3,5 мільярда років. Тому прийнято вважати, що вік найстарших гірських порід земної кори не перевищує 3,5 млрд років — а вік нашої планети — приблизно 5 млрд. років.

Протягом перших 2 млрд років, можливо, сформувалося від 50 % до 70-80 % всієї сучасної континентальної кори, в наступні 2 млрд років — щонайбільше 40 %, і лише близько 10 % — за останні 500 млн років, тобто у фанерозої. Переломний момент в розвитку земної кори мав місце у пізньому докембрії, коли в умовах існування великих плит вже зрілої континентальної кори стали можливі великомасштабні горизонтальні переміщення, що супроводжувалися субдукцією та обдукцією новоутвореної літосфери. З цього часу утворення і розвиток земної кори відбувається в геодинамічній обстановці, зумовленій механізмом тектоніки плит.

Рухи[ред. | ред. код]

Земна кора, як і гідросфера, є рухомою системою. Глибинними розломами земна кора розділена на блоки. В результаті взаємодії двох сил — тяжіння Землі до Місяця і відцентрової внаслідок обертання Місяця навколо Землі, виникають добові вертикальні рухи земної кори а також припливи і відпливи води в океанах і морях. Подібно такі рухи відбуваються за рахунок обертання Землі разом з Місяцем довкола Сонця. Встановлено, що такі плавні рухи земної кори відбуваються двічі протягом доби і досягають амплітуди декількох десятків сантиметрів. Напрямки цих рухів не є постійними, вони періодично змінюються. У масштабі мільйонів років вони викликали затоплення морем величезних територій і навпаки — виникнення та ріст гірських масивів. Унаслідок такого піднімання земної кори ростуть молоді гори, наприклад структури альпійської гірської системи, до якої належать і Крим, і Карпати. Геофізичними дослідженнями встановлено, що зараз поверхня Карпат піднімається зі швидкістю 0,1 — 10 мм за рік.

Коливальні рухи земної кори[ред. | ред. код]

Повільні плавні безперервні вертикальні переміщення мас гірських порід; одна з форм тектонічних рухів. Причину їх вбачають у глибинних процесах, що відбуваються в мантії Землі, деякі вчені — у космогенних процесах. Коливальні рухи земної кори впливають на зміни рівня Світового океану, що є однією з причин трансгресій та регресій моря, на склад, шаруватість і потужність осадів, на інтенсивність процесів денудації тощо.

Радіальні рухи земної кори[ред. | ред. код]

Рухи земної кори, паралельні радіусу Землі. Протікають повільно або швидко, при землетрусах — стрибкоподібно. Нерідко називаються коливальними рухами земної кори.

Основні тектонічні елементи земної кори[ред. | ред. код]

Найбільш древні і тектонічно малорухливі обширні області материків — древні платформи (кратони), утворені фундаментом з метаморфічних порід докембрійської, в основі архейської і ранньопротерозойської доби, які виступають на поверхню в межах щитів, і платформних чохлів. Євразія поділяється на такі платформи: Східноєвропейська, Сибірська, Китайсько-Корейська, Південнокитайська, Індостанська, Аравійська. На других материках — по одній платформі більш великих розмірів. Інший основний тип тектонічних областей материків і перехідних зон — широкі і досить протяжні рухомі пояси, що виникли 1,6-1 млрд років тому і які протягом пізнього протерозою і фанерозою пройшли складну історію тектонічного розвитку.

Читайте также: Прививка от кори тверь

Головні типи сучасних тектонічних областей ложа океанів — їх рухомі зони — так звані серединно-океанічні рифтові пояси і розташовані між ними і околицями материків більш стабільні області — океанічні плити.

Геологічна будова Землі[2]

Глибина[3] км	Шари	Щільність г/см³
0-60	Літосфера	—
0-35(75)	Земна кора	2,2-2,9
35-60	… Верхня мантія Землі	3,4-4,4
35-2890	Мантія	3,4-5,6
70—150(400)	… Астеносфера	—
2890-5100	Зовнішнє ядро	9,9-12,2
5100-6378	Внутрішнє ядро	12,8-13,1

Хімічний склад[ред. | ред. код]

Більшість (99,79 %) маси кори припадає усього на 9 елементів, масові частки яких представлені в наступній таблиці[4]:

Оскільки кисень і кремній є найбільш поширеними елементами, їх сполуки — силікати, є основними породооутворюючими породами земної кори.

Див. також[ред. | ред. код]

Континентальна земна кора
Океанічна земна кора
Перехідні зони «континент-океан»

Примітки[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Дослідження гравітаційного поля, топографії океану та рухів земної кори в регіоні Антарктики: монографія / О. М. Марченко, К. Р. Третяк, А. Я. Кульчицький та ін. ; за заг. ред. О. М. Марченка, К. Р. Третяка ; М-во освіти і науки, молоді та спорту України, Нац. ун-т «Львів. політехніка». — Л. : Вид-во Львів. політехніки, 2012. — 308 c. : іл., 6 окр. арк. іл. — Бібліогр.: с. 294—304 (221 назва). — ISBN 978-617-607-206-5
Мала гірнича енциклопедія : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — : Східний видавничий дім, 2004—2013.
Третяк П. Р. Лісівнича історія. Навчальний посібник. — Львів, 2002.

Источник

Геологічна будова. Східно-Африканські розломи земної кори

Геологічна будова і рельєф.

В Африці переважають рівнини. Великі гірські масиви охоплюють лише п’яту частину території материка. Це зумовлено тим, що в основі материка залягає давня Африкано-Аравійська платформа. Встановлено, що потужність її осадового чохла в окремих місцях становить 7000 метрів. Складчасті споруди, що колись були на її місці, під впливом зовнішніх сил зруйнувалися, утворивши високі рівнини. Вони простягаються на сотні кілометрів. Таким є нагір’я Тібесті.

На півночі та заході материка платформа частіше зазнавала опускань, утворюючи величезні западини. Вони часто затоплювалися морем. Нині тут переважають висоти до 1000 м, і тому всю цю частину материка називають Низькою Африкою.

Південну і східну частину материка,де середні висоти перевищують 1000 м, називають Високою Африкою. Тут платформа піднімалася, внаслідок чого з часом утворилися Ефіопське нагір’я та Східно-африканське плоскогір’я. Водночас окремі блоки платформи на сході Африки опускалися, завдяки чому виникла ціла система глибоких розломів у земній корі, що утворили Великий Африканський розлом. Тут відбувалися виливи магми Африканський розлом і виверження вулканів. Деякі з них уже згасли, як, наприклад, найвища вершина Африки – гора Кіліманджаро, висота якої становить 5895 м.

У Високій Африці трапляються як поодинокі вершини, так і великі гірські масиви на краях платформи. Через значну висоту їх називають горами. Такими є, наприклад, Драконові гори. Схили гір нагадують велетенські сходи, що спускаються до внутрішніх районів материка. До узбережжя Індійського океану часто гори уриваються стрімкими схилами. Також стрімкі схили мають давні Капські гори, що простягаються вздовж південного краю Африки. (За картою атласу визначте їхній вік.)

На півночі Африки розташовані молоді Атлаські гори (Атлас). Вони виникли у кайнозої на стику двох літосферних плит. Північні хребти Атлаських гір є продовженням поясу молодих гір Європи, від яких вони відокремилися під час утворення Гібралтарської протоки.

Наука стверджує

Африка «розповзається».

Це пояснюють гіпотезою дрейфу континентів. Після розколу Гондвани Африка, на відміну від інших материків, перемістилася порівняно мало, бо на неї бідьше впливали сили розтягання, а не сили стискання. А розломи в земній корі є доказами тих розтягувальних сил, які впливали на Африканську плиту. Червоне море є також наслідком цих розломів, і вчені припускають, що Східна Африка може колись відокремитися від решти материка, як раніше це зробив Аравійський півострів, а перед ним – острів Мадагаскар.

Під дією вітру й текучих вод в Африці утворилися численні дрібні форми земної поверхні. На значній території Африки господарює вітер, який утворює так звані еолові форми рельєфу (названі ім’ям володаря вітрів бога Еола з давньогрецьких міфів). Це піщані горби, бархани, дюни, окремі з яких охоплюють величезні площі і сягають висоти хмарочосів.

Планування уроків з Географії, відповіді на тести, завдання та відповіді по класам, домашнє завадання та робота з географії 7 клас

Зміст уроку
конспект уроку і опорний каркас
презентація уроку
акселеративні методи та інтерактивні технології
закриті вправи (тільки для використання вчителями)
оцінювання

Практика
задачі та вправи,самоперевірка
практикуми, лабораторні, кейси
рівень складності задач: звичайний, високий, олімпійський
домашнє завдання

Ілюстрації
ілюстрації: відеокліпи, аудіо, фотографії, графіки, таблиці, комікси, мультимедіа
реферати
фішки для допитливих
шпаргалки
гумор, притчі, приколи, приказки, кросворди, цитати

Доповнення
зовнішнє незалежне тестування (ЗНТ)
підручники основні і допоміжні
тематичні свята, девізи
статті
національні особливості
словник термінів
інше

Тільки для вчителів
ідеальні уроки
календарний план на рік
методичні рекомендації
програми
обговорення

Если у вас есть исправления или предложения к данному уроку, напишите нам.

Если вы хотите увидеть другие корректировки и пожелания к урокам, смотрите здесь – Образовательный форум.

При использовании материалов ресурса
ссылка на edufuture.biz обязательна (для интернет ресурсов –
гиперссылка).
edufuture.biz 2008-© Все права защищены.
Сайт edufuture.biz является порталом, в котором не предусмотрены темы политики, наркомании, алкоголизма, курения и других “взрослых” тем.

Разработка – Гипермаркет знаний 2008-

Ждем Ваши замечания и предложения на email: Африка будова земної кори
По вопросам рекламы и спонсорства пишите на email:

Источник

Геологічна будова. Східно-Африканські розломи земної кори. Рельєф материка: рівнини, гори, плоскогір`я, нагір’я. Повні уроки

Гіпермаркет Знань>>Географія>>Географія 7 клас. Повні уроки>> Географія:Геологічна будова. Східно-Африканські розломи земної кори. Рельєф материка: рівнини, гори, плоскогір`я, нагір’я.Повні уроки

Тема

15. Геологічна будова. Східно-Африканські розломи земної кори. Рельєф материка: рівнини, гори, плоскогір`я, нагір’я.

Мета

познайомитися із геологічною будовою та рельєфом материка Африка.

План

1. Геологічна будова Африки.
2. Рельєф материка.

Геологічна будова Африки

Ще 180 млн років тому Африка входила до складу стародавнього суперматерика Гондвана. Коли відбувся розкол Гондвани, від неї відділилася Африканська літосферна плита. В основі ж сучасної Африки лежить частина цієї плити Африкано-Аравійська платформа.

Нижню частину платформи – фундамент – складають тверді кристалічні гірські породи, що мають магматичне і метаморфічне походження. Вони дуже давні за віком, адже утворилися близько 3 млрд років тому. На фундаменті внаслідок дії зовнішніх сил (вивітрювання, роботи вітру, поверхневих і підземних вод) утворювалися континентальні осадові відклади, а у зниженнях нагромаджувалися морські осадові відклади. За мільйони років вони утворили багатокілометровий осадовий чохол платформи.

Осадовий чохол вкриває фундамент нерівномірно, тому що протягом геологічного часу важка платформа зазнавала повільних вертикальних коливних рухів (підняттів і опускань). На тих ділянках, що тривалий час піднімалися, давні кристалічні породи фундаменту опинилися на поверхні, утворивши щити. Інші ж ділянки платформи, що опускалися, заливалися водами давніх морів. Там фундамент перекривався потужною товщею морських осадових відкладів, тому в цих місцях платформи утворилися плити. Через мільйони років давня докембрійська платформа на північному заході і півдні була «добудована» частинами океанічного дна, товщі осадових порід якого зім’ялися у складки, утворивши складчасті області..
Насамкінець (близько 60 млн років тому) вся Африкано-Аравійська платформа інтенсивно піднімалася. Це супроводжувалося гігантськими розломами земної кори. Тоді утворилася найбільша на суходолі система Східноафриканських розломів (рифтів). Вона простяглася на 4 000 км від Суецького перешийку дном Червоного моря і далі суходолом до річки Замбезі. Ширина рифтів подекуди 120 км. Ці розломи, ніби ножем, розітнули Африкано-Аравійську платформу. Уздовж них дають про себе знати землетруси, де-не-де діють вулкани.

Рельєф материка

В рельєфі Африки переважають рівнини. Це обумовлено платформою, яка є основою майже всього материка. Особливістю африканських рівнин є те, що серед них панують високі рівнини – височини, плато, плоскогір’я. На тих ділянках платформи, що в геологічному минулому піднімалися, лежать високі плоскогір’я, на тих, що опускалися – западини. Цікаво, що навіть ті ділянки платформи, що опускалися (наприклад територія пустелі Сахара) і де попервах утворилися низовини, нині є високими рівнини, що перевищують 200 м. Це пояснюється загальним підняттям усієї території Африки в кайнозої. Низовини ж простяглися лише вузькими смужками уздовж морських узбереж. Так само гори в Африці займають зовсім невеликі площі. Загалом за висотою над рівнем моря материк поділяють на дві частини: Низьку Африку і Високу Африку.

Рельєф Низької Африки, яка охоплює північну і західну частини материка, має висоти до 1000 м. У цій частині розташовані великі рівнини. Їх поверхня дуже неоднорідна: височини чергуються з низовинами і плато. У тих місцях, де на поверхню виходять кристалічні породи фундаменту (щити), серед пісків Сахари здіймаються нагір’я Ахаггар і Тібесті з висотами 3 000 м і більше. Серед високих плато заввишки до 1000 м лежить відносно низька заболочена западина Конго, що має увігнуту поверхню. На північному заході материка височать гори Атлас, що утворилися на стику двох літосферних плит, де земна кора була зім’ята у складки.

Висоти Високої Африки, що охоплює східну і південну частини материка, перевищують 1000 м. Найвищі відмітки має Східноафриканське плоскогір’я – величезна при піднята рівнина. Там розташовані згаслі вулкани Кенія (5 199 м) і Кіліманджаро (5 895 м). Ці вулканічні гори приурочені до зони Східноафриканських розломів. Ефіопське нагір’я також є високо припіднятою (2 000 – 3 000 м) великою рівниною, всіяною згаслими вулканами. Воно круто обривається на сході і сходами знижується на заході. Западина Калахарі зусібіч оточена плато і плоскогір’ями. Гори здіймаються на півдні материка. Капські гори невисокі і плосковерхі. Драконові гори вищі, від узбережжя гігантськими сходами вони спускаються до внутрішніх районів материка.

Капські гори
Кіліманджаро

А ви знали, що … ?

•    Сахара – найбільша пустеля нашої планети. Вона становить близько 25% від усієї плозі Африки.
•    Найвищі піщані дюни спостерігаються в пустелі Наміб на південному заході Африки.
•    Найбільші родовища алмазів знаходяться в Африці. Тут добівається близько 95% усіх алмазів світу.
•    Карру́ (англ. Karoo від спотвореного готтентотского karusa — сухий, безплідний) — загальна назва напівпустельних плато і міжгірних впадин в Південній Африці, головним чином в ПАР, що лежать на південь від річки Оранжева. Складені піщаниками і сланцями, які пронизані численними інтрузіями.
•    Вели́кий Усту́п, Уступ Роджерса (англ. Great Escarpment) — обривистий схил високих внутрішніх плоскогір’їв Південної Африки, який простягається понад 2000 км вздовж берегів Індійського і Атлантичного океанів від Зімбабве до Анголи.
Кожна частина тут має власну назву. Виділяються гори Камісберґе і Боккефелдберґе в Намакваленді. Гори Роххефелдберґе і Комсберґе поблизу Сатерленда; хребет Нювефелдберґе поблизу Бофорт-Уеста; гори Коуефелдберґе (2 130 м) і Сніуберґе (2 504 м) над Графф-Рейнетом і гори Стормберґе на півночі від Куїнстауна.
Великий Уступ досягає найбільших висот в Драконових горах біля східного кордону Лесото, де в декількох місцях є відмітки понад 3 350 м. Найвища вершина ПАР — гора Нджесуті (Njesuthi) (3 446 м) знаходиться на самому кордоні з Лесото, а вершина Драконових гір Тхабана-Нтленьяна (3 482 м) розташована в Лесото. У цьому районі Великий Уступ являє собою систему зубчатих контрфорсів і глибоких амфітеатрів.
Зі сторони моря має вигляд неприступної стіни, значна крутизна якої пояснюється виходами базальтових лав. Зустрічаються глибокі ущелини і каньйони постійних і тимчасових водотоків.
Великий Уступ затримує значну частину вологи, яка приноситься з Індійського океану, що обумовлює посушливість внутрішніх районів Південної Африки.

Перевір себе

1. Африка входила до складу стародавнього суперматерика … .

2. У рельєфі Африки переважають …
1)плоскогір’я
2) рівнини
3) гори

3. Найбільший згаслий вулкан в Африці …
1) Камерун
2) Котопахі
3) Кіліманджаро

4. В основі материка Африки лежить платформа …
1) Східноєвропейська
2) Африкано-Аравійська
3) Афстралійська

Список використаної літератури

1. Кобернік С. Г., Скуратович О. Я.: Географія материків і океанів: Підручник для 7 кл. загальноосвіт.навч. закладів. – К.: Навч. книга, 2002. – 319 с.: іл., карти.

2. Урок Карпюк Г. І. , викладача Українського гуманітарного ліцею КНУ ім. Т. Шевченка

3. Й. Р. Гілецький, М. М. Богович. :Географія.Довідник.

4. Бойко В. М., Міхелі С. В. Географія материків і океанів: Підручник для 7 кл.

Відредаговано і надіслано Мазуренко М.С.

Над уроком працювали

Мазуренко М.С.

Карпюк Г. І.

Біленька А.О

Поставить вопрос о современном образовании, выразить идею или решить назревшую проблему Вы можете на Образовательном форуме, где на международном уровне собирается образовательный совет свежей мысли и действия. Создав блог, Вы не только повысите свой статус, как компетентного преподавателя, но и сделаете весомый вклад в развитие школы будущего. Гильдия Лидеров Образования открывает двери для специалистов высшего ранга и приглашает к сотрудничеству в направлении создания лучших в мире школ.

Разработка – Гипермаркет знаний 2008-

Источник